Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Се таки правда, що на білоцерківських пактах трудно було збудувати щось трівке. Коли зборівські пакти, безмірно користніші для козацтва й української людности, Хмельницький з товариством вважали потрібним затаїти і зашифрувати для людности, щоб не викликати обурення і повстання, і вони дійсно зісталися для неї секретом, то пакти білоцерківські затаїти неможна було ніяк: вони відразу стали перед усім військом і людністю в повній реальности, як яскраве свідоцтво погрому-фіаско всіх надлюдських зусиль пророблених протягом чотирьох років революції. До різдвяних свят мав бути списаний новий, двадцяти-тисячний реєстр козацького війська. Записані до реєстру козаки з території Браславського й Чернигівського воєводства мали перейти до королівщин Київського воєводства. Все инше мало вернутися в підданство панам і державцям, і польське військо зіставалось на Україні, аби допильнувати, щоб сі постанови не зістались порожньою буквою як було по Зборівськім трактаті. Дідичі, старости, їх офіціялісти мали зараз же повертатись до своїх маєтностей і резіденцій, і тільки до спорядження реєстру, себто до нового року мали вичекати з вибираннєм чиншів і данин. З тих що звязали свою долю з великим повстаннєм, брали у нім участь і користали з його досягнень, ніхто, розуміється, не міг помиритися з таким оборотом справ. Могло бути тільки питаннє, чи таке закінченнє сеї боротьби викличе новий пароксизм енерґії, вплине як доза доппінґу, чи навпаки-виявить себе втомою, розчаруваннєм, прострацією? І тут чи покаже себе в потягах до компромісу, чи в простім уступленню з арени боротьби-в утечі з Української землі?

Се одно з тих питань, яке й нас тут найбільше займає. Розглянувши в попередніх розділах зовнішню історію кампанії 1651 року-четвертої з ряду кампаній Хмельниччини, і властиво останньої піднятої всенароднім напруженнєм сил, — ми хотіли б зробити підсумок вражінь, зроблених сею революцією в настроях громадянства, і для того перед усім оцінити, які безпосередні рефлєкси викликав в війську і в масах такий фінал кампанії. Деякі вказівки в сім напрямі джерела дають-хочби й розріжнені і влучені в оповідання про ріжні політичні й дипльоматичні історії, далеко менше для нас інтересні. Щоб й відти вилущити, нам треба перейти сі самі історії, а перед усім спинитися на реалізації білоцерківської умови.

Хмельницький з родиною в Корсуні, нарада в польськім таборі, трівога від татар, пляни морського походу, листуваннє Хмельницького з Потоцким, Хмельницький з старшиною силкуються реалізувати білоцерківські постанови.

Нагадую, що за білоцерківською угодою польське військо мало вступитися з Київського воєводства й зайняти кватири на Браславщині-поки що, до спорядження реєстру, на схід не далі Животова над Роською. Хмельницький з'обовязався зараз відправити Татар, які пробувають на території Річипосполитої і до будучого сойму- до нового року инакше сказавши, або привести Орду “до услуг й. кор. мил.”, або розірвати всяку приязнь з нею. Литовське військо, зараз по підписанню, не чекаючи всяких після-трактатових учт і церемоній, поспішило чим скорше в напрямі Поліся до в. кн. Литовського. Польське-відправивши загальний попис (на котрім нарахувалося всього 18 тисяч, “як польського так і чужоземного”) рушило на захід в напрям Волини-де хотів розложити частину його на зимові кватири гетьман Потоцкий (“в воєводстві Браславськім, занявши частину Поліся і Волини” [1044]. Начальство над ним він передав свому помічникові польному гетьманові Каліновскому. А щоб договоритися з Хмельницьким про ріжні подробиці розкватировання і вимовити собі право розложити військо по цілій Браславщині тепер же, виправив до нього свого післанця, полковника Маховского: він мав провести Хмельницького, в дорозі про се поговорити і очевидно-при тім розвідатися наскільки козацький гетьман і військо беруть собі серйозно білоцерківські з'обовязання.

Анонімний польський військовець, що з Маховским проводив Хмельницького до Корсуня, дав нам цікаву картинку того що там йому довелось побачити: “З'їхалася вся родина Хмельницького: жінка з дітьми, чотири доньки вже доростаючі і два малі сина, а третій Тиміш, старший, котрого гетьман хоче женити з господарівною”. При собі в Корсуню Хмельницький лишив цілі полки Канівський і Черкаський, при них ще богато иншого військового люду-але не вважаючи на тільки що покінчену тяжку кампанію, що виголодила всю околицю, в гетьманській кватирі було достатно і дешево, так що в контрасті до того голоду, що тис польське військо, Поляки не могли тому досить надивуватись. “Хліба досить, пива гарнець 3 гроші, меду 6 гр., вівса осьмачка, що буде з люблинський корець-10 гр., корець крупи 2 злоті, яєць сім за 1 гріш, курка за полторак, а найдорожче-3 гр., пара куропатв (бо вони їх не люблять) 4 гр., кварта горілки 6 гр. Взагалі дуже дешево, і вони нічого не роблять, тільки пють почавши від рана і до ночи, а все на здоровє свого пана гетьмана і Хмельницький з старшиною приладжуються теж до такого настрою, справляють часті бенкети” [1045]. Гетьман і старшина раді з замирення-себто виявляли такий настрій, — і ті козаки що пють зістаються в реєстрі в старих оселях (Київського воєводства); “а виписані з 40 тисяч, і ті що мусять виходити з шляхетських маєтностей-не дуже: треба побоюватися, щоб вони не вибрали собі за провідника когось иншого та не почали якихось бунтів-бо на таке заноситься”. Взагалі козаки не дуже вірять згоді і не хочуть спродавати коней: автор сеї цікавої реляції з тим і їздив, щоб купити собі у козаків доброго коня-бахмата, але трудно було добитися, щоб продали [1046].

Поки Маховский їздив, здається, прийшов лист від приятеля Потоцкого, господаря Лупула, з ріжними трівожними відомостями [1047]. Мабуть відти пішли чутки про намір Хмельницького вибратися з Татарами в новий похід на Волощину: господар алярмував і кликав в поміч Потоцкого, і той вважав потрібним обороняти вірного союзника Польщі, давав йому в тім напрямі обіцянки і в такім тоні писав до короля. Були також вісти про турецьке посольство у Хмельницького, про прихід нової татарської орди під проводом нуреддін-султана. З другої сторони-відомости про своєвільні купи, що загрожували спокоєві [1048].

В звязку з сими та иншими трівожними вістями в польськім таборі видно відбулась нарада, і рішено було, що для нагляду за козацьким військом і за Хмельницьким, для підтримування з ними звязку буде краще, щоб головний королівський комісар і випробований посередник в козацько-польських відносинах Адам Кисіль з Київа переїхав до Богуслава, в ближче сусідство гетьманської резіденції. В звязку з сім Кисіль мав дістати Богуславське староство — між ним і Потоцким в сім часі уставилася велика згода і солідарність, як посвідчує лист Потоцкого до канцлєра, в початках листопада, — з проханнями якоїсь нагороди для Кисіля: чи того Богуславського староства чи чогось иншого [1049].

Щоб розвести небезпечний українсько-турецький союз та відвернути апетити Хмельницького від Волощини, рішили вернутись до старого пляну: напустити козаків на Туреччину, звернути увагу Хмельницького на морські наїзди та заохотити до морського походу.

Про се все написано до Хмельницького зараз-же, так що він відсилаючи назад Маховского з Корсуня, 9 листопада, мав змогу відписати Потоцкому на обидва його листи разом. Відповідь його дуже характеристична для ситуації, тому я наведу з неї дещо [1050].

Гетьман висловляв своє вдоволеннє з перспективи мати воєводу Кисіля в ближчім сусідстві; заявляв свою готовість разом з ним занятись суворими репресіями на своєвільників: списавшися з воєводою, він визначить кількох своїх уповноважених, аби вони творили при нім карну комісію і не відсилаючи справ до гетьмана зараз же на місці чинили суд і розправу і екзекуцію над своєвільниками. Натомість що до польських кватир, що мали зістатись під началом Каліновского, просив наказу їм, щоб вони “не наприкрялися людям відразу [1051], — бо краще спочатку приласкавши помалу привести все до давнього звичайного ефекту”.

До сеї писаної остороги инші голоси з польською табору дають ще инші обмеження, мовляв тоді ж поставлені з боку Хмельницького: щоб до Різдва війська на Браславщині все таки не росквартировувались і не збирали стації [1052]. З свого боку-запевняє Хмельницький-він дав наказ всім полковникам, аби бувші реєстровці, з 40-тисячного реєстру не чинили ніяких перешкод своїми претензіями поза Київським воєводством, а хто хотів зістатися в реєстрі, аби переходив до королівщини Київського воєводства [1053].

Що до своїх відносин до Татар, Хмельницький в розмовах ніби-то признавався, що до нього дійсно прийшов нуреддін-султан з усею кримською силою, але в своїм листі він запевняв Потоцкого, що так сю силу обернув, аби вона нічим не була шкідна Річипосполитої. Так пише Потоцкий королеві [1054]. Турецький чауш приїздив раніш, і Хмельницький його відправив, мовляв, ще перед закінченнєм білоцерківських переговорів, без яких небудь небезпечних для Польщі доручень: “Зволь ваша милость знати, що я щиро заходячись коло святого спокою, ніколи нічого такого не написав, що чимсь хоч найменшим може образити маєстат королівський і Річпосполиту, і коли навіть посол цісаря отоманського приїхав до нас з ріжними погрозами, аби шукаючи його помочи ми (в усім) з ним порозумівалися і тільки против Річипосполитої справу вели, ми тільки політикою його збували, і так я його з нічим відправив” [1055]. На поклик до морського походу відзивався радо: “Що пригадуєш ваша милость про страшні наїзди і зачіпки морські, — скоро тільки Бог милосердний все щасливо заспокоїть, подумаємо про се і порозуміємося з вами, наш милостивий пане і добродію, — бо єсть іще й старі недороблені човни, що можуть на сю потребу здатись” [1056].

“І взагалі-писав гетьман, — бачить Бог моє сумліннє: ми будемо свідчити наші щирі заслуги королеві й Річипосполитій против иншого неприятеля. Рач в. м. на нас покладатись, а ми будемо одностайно старатись-як тільки буде наказ королівський, — заробити добру славу Короні польській”.

Се була, як бачимо, обіцянка звернути козацьку зброю, куди звелить король: на Турка, на Крим, на Москву, на Швецію. Але ні вона, ні запевнена гетьманом повна готовність громити непослушних і приводити в послух панам і старостам не задоволила і не заспокоїла польський штаб. Вражіння з того, що привіз Маховский, найкраще віддає Освєнцім. Загальний вислід: непевність заключеного замирення: “як легко часом списати згоду, так тяжко потім її витримати і утрівалити”. Застереження зроблені Хмельницьким в справі розкватирування прийняті були як образа. “Тяжко було вождям і воякам приймати від підданого умови й закони-але вважаючи на несприятливі обставини, прийшлось своє невдоволеннє затаїти-щоб з малої причини не розривати уставленої згоди”. Але найбільш занепокоїли вісти про Татарську Орду і пляни спільного походу на Волощину. Маховский привіз як певне, що велика орда під проводом нуреддін-султана стоїть недалеко під рукою Хмельницького і за два тижні збирається іти походом на Волощину з козаками: вести Тимоша по наречену. Маховскому ніби то вдалося навіть добути листа від хана до Хмельницького дорученого йому в дорозі до Корсуня в Богуславі, 3 жовтня [1057]. Я вже говорив вище про нього. В нім ніби-то стояло:

Приятелю мій, запорозький гетьмане! Доброго здоровля бажаю (вам) і писареві, полковникам, отаманам і всьому війську Запорозькому на довгі літа. Посилаю вам в поміч брата свого нуреддін-султана, Субанґазі-аґу й инших аґів, беїв, все військо, що знайшлося, сам тільки з малою частиною [1058] в Кримі зістаюся. Військо се як найскорше за помічю божою до вас прийде, а ви, як воно дійде, Бога в поміч без жадної пихи взявши, неприятелеві відпір давайте. А прошу щоб пянством так як перед тим не бавились, твердо ставились, Бога про побіду просили, і про все що буде діятись негаючись через швидкого гінця знати давали. Вам жичливий Іслам-ґерай хан великої Орди Кримської власною рукою.

Але вже Рудавский скептично поставився до сього листу [1059], — і я думаю, що він мав рацію: лист мабуть апокрифічний. Одначе в польськім таборі прийняли се все за факт.

Родина Потоцких особливо взяла собі до серця вістку, що Хмельницький збирається новим походом на Лупула. Андрій Потоцкий, староста галицький, в листі писанім з обозу, під першим вражіннєм [1060] сих вістей Маховского і товаришів, затрубив на ґвалт-не давати “в жертву сеї несамовитої й пяної бестії невинного чоловіка за те одно, що він був вірним і жичливим королеві”. Король повинен зараз же післати військо в поміч господареві, “бо коли б написав тільки листа” “тому піякові”, “то буде тільки ніщо (firka) у нього”. “Так то гарно справив згоду пан Кисіль-на свою користь”. Султан турецький певно не зістанеться невтральним, бо після перевороту, що стався в Царгороді в місяці серпні, до керми прийшли люде неприхильні Хмельницькому, які не стерплять його нападу на отаманського васаля, і т. д.

Гетьман Потоцкий в листі до короля [1061], здаючи справу з одержаних вістей і пересилаючи лист Хмельницького, теж вимовлялися за інтервенцію в волоській справі- тільки в виразах більш здержливих. Стримувавсь і від таких песимістичних поглядів на ситуацію, як його молодший свояк, бо се ж і не в його інтересах було-представляти згоду, тільки що ним самим заключену, за помилкову і шкідливу, навпаки, — він далі боронить її перед урядом як своє діло.

Він переказував новини одержані з Царгороду: хан писав до Порти просячи, щоб йому прислано в поміч трьох башів-обіцяв з ними здобути Камінець й инші міста й замки опанувати. На те одержав від Порти таку відповідь: “Те чого ти домагаєшся, здійснити неможливо, бо час не відповідний-инші справи заходять; одначе з козаками приязнь тримай, і коли будуть домагатись помочи, то давай”.

Новий візир, що настав після погрому прихильників Хмельницького, взагалі прихильніший Польщі, ніж попередній: висловляв бажаннє побачити в Царгороді польського посла, і Потоцкий просить подумати, чи не добре було б се бажаннє здійснити. На запевнення Хмельницького, що з боку Орди Польщі нічого не грозить, він не вважає можливим спуститись: коли Татари прийшли, з пустими руками не підуть: або впадуть до Польщі, або загостять до Волощини-на котру Хмельницький відгрожується через свої пляни женячки Тимоша. В такім випадку треба б було ратувати господаря волоського як сусіда і вірного королівського слугу, недавно наділеного польським горожанством. Він, Потоцкий, в сій справі вже з ним порозумівається і далі порозуміватиметься: ставить короля до певної міри перед фактом.

Одночасно Потоцкий написав Хмельницькому. Хмельницький відповідаючи каже, що одержав від нього два листи оден по однім; оден з них був писаний 14 жовтня-значить одночасно з реляцією королеві про місію Маховского. Але ми ніодного з сих листів не маємо-і про зміст їх можемо судити тільки з згаданої відповіди Хмельницького писаної 22 жовтня [1062].