Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

2. Те спорядженнє 20 тисяч реєстрового війська й. кор. мил. має зачатися за два тижні від нинішньої дати, а скінчиться до Різдва. Реєстр за підписом гетьмана має бути відісланий королеві і поданий до книг київського ґроду. В нім мають бути виразно вписані в кождім місті козаки з іменами і призвищами своїми, і весь компут не має переходити числа 20 тисяч. І котрі будуть міститися в тих реєстрах, ті вічними часами мають зіставатися при давніх звичайних вільностях козацьких; а котрих той реєстр покривати не буде, ті мають зіставатися при звичайнім підданстві замкам королівським і при роботах.

3. Коронне військо й. кор. мил. не має пробувати ані леж своїх мати в тих містах, де реєстрові козаки. (Може пробувати) тільки в воєводстві Браславськім і Чернигівськім, в котрих козаків не буде; але тепер, до спорядження реєстру, до визначеного терміну Різдвяних свят (війська) мають стриматися і дальше Животова на Браславщині не входити-до скінчення реєстру і виписки. Аби не приходило до яких небудь замішань, поки ті що будуть зіставатися в реєстрі двадцяти тисяч вийдуть на свої місця, до королівщин Київського воєводства.

4. Обивателі (поміщики) воєводства Київського, Браславського і Чернигівського, також старости-самі й через своїх урядників можуть повертатися до своїх маєтностей і зараз же переймати всякі доходи: з корчом, млинів, юрисдикцій. Але з вибираннєм податків від підданих мають стриматися до того ж терміну спорядження реєстрів, аби ті що будуть реєстровими козаками, до того часу випровадились, і зістались тільки самі ті що належать до підданства. Так само і в маєтностях королівських-аж буде відомо котрі зістануться при козацьких вільностях, а котрі при послушности й підданстві замковім.

5. Місто Чигрин має зістатися при гетьмані, згідно з привилеєм й. кор. милости, і як теперішній гетьман урождений (себто шляхетний) Богдан Хмельницький був королем затверджений і привилей од його має, так і надалі (гетьмани) мають бути під зверхністю і справованнєм гетьманів коронних і мають одержувати привилей; кожен, стаючи гетьманом, має виконати присягу на підданство і вірність королеві і Річипосполитої. Полковники ж і вся старшина мають затверджуватися гетьманами запорозькими й. кор. мил. й бути під їх владою [1029].

6. Реліґія грецька, котрої тримається військо Запорозьке, має рахуватися при давніх вільностях, згідно з старими правами: катедри, церкви й манастирі і колєґія київська. Коли хто небудь підчас нинішнього замішання щось випросив з маєтностей церковних, або під ким небудь з духовенства, — то не може мати ніякої ваги.

7. Шляхтичі римської й грецької віри що підчас нинішнього замішання були при війську Запорозькім, так само міщани київські всі мають бути покриті амнестією і заховані при своїм життю, гонорі, становищах і маєтках; і коли що небудь було випрошено під ними, конституція має то скасувати, і вони всі мають зіставатися в ласці короля і Річипосполитої. Навзаєм і козаки, котрі були при війську й. кор. мил., мають зіставатися при своїх маєтках, жінках і дітях [1030].

8. Жиди в маєтностях королівських і шляхетських, як (давніш) мешкали й оренди держали, так і тепер мають.

9. Орда, яка тепер єсть в краю, має бути зараз відіслана і з краю вступитися, не роблячи ніякої шкоди в державі королівській, і на грунтах Річипосполитої не кочувати. Коли гетьманові Запорозькому не вдалося б, як він обіцяє, привести її до услуг королеві до будучого сойму, то надалі військо Запорозьке з нею не буде мати ніякого союзу і приязни, але вважатиме за неприятеля королівського і Річипосполитої, боронитиме від неї границь [1031] і разом з військом Річипосполитої против неї ставитись. І на будучі часи з нею і з сторонніми володарями ані нинішній гетьман з усею старшиною і всім військом Запорозьким, ані всі його наступники не будуть утримувати ніяких зносин і змов, але в вірнім підданстві королеві і Річипосполитій зіставатимуться ціло і непорушно, вірно і жичливо служачи у всім Річипосполитій.

10. По-за границі в. кн. Литовського як досі військо Запорозьке своїм реєстром не сягало, так і тепер сягати не має, але має обмежитися Київським воєводством, як вище сказано.

11. В Київі, як місті столичнім і судовім, козаків до реєстру як найменше має бути принято.

На ті всі пункти для кращої вірности і певности, що вони мають бути ненарушені і виконані, ми комісари й. кор. мил. і від війська Запорозького гетьман і старшина собі навзаєм, а в тім і за Річпосполиту зложили присягу того змісту, що всі ті пункти мають бути ціло дотримані. А за таким заспокоєннєм і приведеннєм до спокою і згоди коронне військо зараз рушається на призначені місця і буде чекати спорядження реєстру. Орда теж з краю вступається, а військо Запорозьке має бути розпущене до домів своїх. На сойм же найближчий від гетьмана і війська Запорозького мають бути вислані посли з покірною подякою за милосердє й ласку короля і всеї Річипосполитої.

Підписали з польської сторони: Потоцкий, Каліновский, Кисіль, Ст. Лянцкороньский воєвода браславський, Збіґнєв Ґорайский каштелян київський, Косаковский підсудок браславський. Від литовського війська: Радивил, воєвода Глібович і Ґонсєвский. Від Запорозького війська Хмельницький “іменем всього війська”, Матвій Гладкий полковник миргородський, Іван Куцевич Міньковський полковник паволоцький, Яків Пархоменко полковник чигиринський, Мих. Громика полковник білоцерківський, Яків Одинець суддя черкаський, Баран Худий полковник черкаський, Іван Виговський писар війська й. кор. мил. Запорозького [1032].

Головний провідник кампанії і переговорів Потоцкий пересилаючи канцлєрові копію договору (ориґінал “пактів” він збирався піднести королеві особисто) так поясняв причини, що привели до замирення:

Не знаю, чи припадуть вони до смаку й. кор. мил.-але що я вчинив, вчинив для Річипосполитої, не хотячи ввести її в більші кошти. Почасти вважаючи на те, що сталася велика руїна через неприятеля [1033]-на кількадесять миль пустки, і що далі мусіло б бути, коли б та згода шаблею скінчилася? З дня на день сі краї мусіли б приходити до загибелі, від обох військ, таких великих, а за знищеннєм їх мусіла б потім потерпіти і Річпосполита.

Почасти тому що й так вона вже вичерпана через податки і нашого жовніра.-

Маючи се на увазі, (мусів я) вибрати певний спокій ніж побіду в надіях. Досить, я думаю, за щастєм й. кор. мил., одержала вітчина, коли зломила собі шию лінія, що так широко і гордо вимірював неприятель. Коли вигнанці повернені до своїх маєтків. Коли й жовнір матеме зимові лежі на Україні [1034].

В листі до короля, писанім тогож дня, Потоцкий вказував на такі причини, що не дали йому змоги обстояти твердші умови замирення: операції затяглися, тому що вийшла затримка в об'єднанню обох армій, польської й литовської. Далі протягати неможна було через недостачі в провіянтованню (“через саму трудність з млинами в війську не малий голод”) і через прикру погоду. Повітовому війську кінчився термін служби і довше воно не хотіло лишатися в поході. Рискувати ж штурмом було небезпечно, тому що “хлопства” було богато, і позиції його були міцно уфортифіковані. Тому прийшлось кінчати на чім можна було, “лишаючи при владі того чоловіка, за котрого головно йшла мова”. Потоцкий висловляє надію, що тепер він, Хмельницький себто, поправиться і оберне свою діяльність на добро Річипосполитої-“бо свідчив всяку охоту до служби в. кор. м. і бажаннє прийти до ласки в. к. м.” [1035]

Місяць пізніше [1036], маючи очевидно на увазі відомости про невдоволеннє короля і двору з умов трактату, розвивав він свої мотиви ширше в новім листі до канцлєра:

По правді, не мав би в тім замиренню король щось закинути мині-хіба тільки не подобалось би йому, що Хмельницького полишено на гетьманськім становищі і при давній ласці королівській. Сильно думав над тим і я, щоб до ґрунту знищити ту заразу отчини, та кинути під ноги й. кор. мил. голову сього повстання. Та небо не хотіло сповнити моїх молитов і бажань, і прийшлося здатись на таку згоду, яка сталась. Бо вся та збиранина черні на тім була завзялася: дати всіх до останку вигубити, а не піддаватись і Хмельницького не видавати. Отже вважаючи на скількість неприятельського війська сполученого з Ордою, і те що наше військо далеко нерівне неприятельській силі. Вважаючи на голод, що мусів наступити при такій великій скількости військ, і богато людей уже забрав з обох сторін. Вважаючи на пошестні хвороби, що з голоду та негоди так ширилися, що рідкий був день, аби кількадесять чоловіка не вмерло. Бачучи при тім неохоту панів з повітових полків, які заявляли, що й дня зайвого по скінченню не будуть в можности помагати кампанії, і так дійсно показали. До того беручи собі на розум, що краще зробити: чи знищити їх і лишити пусту землю, чи пробачивши їм злочини, заховати Рипосполиту в якімсь добрі.-За краще вважав я прихилитися до сього, щоб пожалувати тих що благали милосердя, і Хмельницького при давній ласці королівській зіставати та мати певну згоду, ніж шукати побіду в непевній війні. Так і прийшло до згоди-з незлими на мій погляд умовами-так що за ласку божу то вважаю [1037]. Бо коли приглядаюся обичаєві Хмельницького з Виговським, то дуже вони відмінні від давніших, а таки й зовсім до себе неподібні! Зникло в них ще недавнє завзяттє, та вся їх злість. Тепер їх бажаннє, щоб та заключена угода була стала і ґрунтовна, — що побачиш, мил. пане, з листів їх ширше і ясніше”...

Освєнцім, що так уважно й серйозно слідив за періпетіями і обставинами кампанії, так оцінює плюси і мінуси осягненого: