Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Вдовиченка, можливо, додано пізніш-ми про нього почуємо далі; про траґічний же кінець Громики дещо докладніш говорять тільки що згадані варшавські новини з останнього грудня-я наведу їх в цілости, бо дещо з них придасться нам ще далі:

З України то певне, що там тепер знову почалися від невдоволених козаків бунти з приводу новопостановленої старшиною згоди. Забито в них полковника білоцерківського, посланого до Корсуня на виписку козаків. Також і другого, корсунського полковника вбито-про се що години чекаємо потвердження; як тоді нашим пішло, і чи прийде до переправи за Дніпро, ще не відомо. Інструкцію про се має й. м. пан писар польний (брат Каліновского)-посилає його з нею й. корол. мил. до п. воєводи чернигівського (Каліновского-гетьмана): вказує йому спроби і остерігає, як мають поступити, коли будуть переправлятися за Дніпро; про се писано до гетьманів коронного і литовського, й копії тої інструкції післано тиждень тому.

Вислано також лист до Хмеля, аби як найбільше пильнував того, щоб козаки не давали поводу нашим до зачіпки і поріжнення, коли наші війська переходитимуть за Дніпро. А що новий полковник козацький, якийсь Мозира відгрожувався, що незадоводені (male contenti) хочуть вибрати собі нового гетьмана, щоб знести його Хмельницького) і старшину, то й. кор. м. наказав йому (Хмельницькому) завчасу порозумітися з п.п. гетьманами, щоб в потребі він міг одержати від них поміч против тих нових бунтівників, щоб їх знищити. Та щоб обережно поступати, аби не повторилося таке замішаннє як було, або ще більше-коли б з тих слів (погроз) вийшло що небудь [1100].

Дисненський ігумен Арон в своїм донесенню московському цареві переказує такі поголоски, що ходили на Білоруси в січні-лютім 1652 р.:

Хмельницький не порозумівшися (“не договоряся”) з військом своїм, зложив присягу (на білоцерківські пакти). Побачивши те, все військо козацьке відступило від Хмельницького: зісталось у нього тільки 20 тис., що то в київські книги записано. А написали з війська до Хмельницького так: “Так ти, пане гетьмане, помирився з Ляхами й присягнув без нас, — за ту обіцянку, що тобі Ляхи Чигирин дали, ти нас усіх хлопами починив! Побачимо, кому той Чигрин достанеться-мабуть нам мужикам... [1101] Вже, Богові хвала, маємо у себе гетьмана-шляхетно уроженого Дедюлю, і готові за кривду свою не тільки що з Ляхами, але і з тобою битись. Коли хочеш давай нам хоч і сьогодня поле”.

В січні 1652 р. московським послам оповідав їх пристав в переїзді їх через Білорусь, що після Білоцерківського замирення, “коли козаки довідалися, що згода сталася на тім аби реєстрових було тільки 20 тисяч, піднявсь у козаків бунт, тому що стали записувати козаків до реєстру “вибором” (не всіх), і пристав до їх бунту браславський полковник Богун, і хотіли вони почати війну. Хмельницький ледве їх намовив, щоб почекали сойму, і обіцяв їм, що посли на соймі будуть допевнятися пактів у всім згідних з Зборівським договором.

.Другим разом той же пристав додав, що бунт сей звернений против Хмельницького, “а провідниками в тім бунті шляхтич Хмелецький та Богун” [1102].

Якийсь шляхтич, Терновський на ймя, оповідав їх товмачеві: Чув він, що прийшла королеві вість від гетьмана запорозького, Б. Хмельницького, що він понад реєстрове військо зібрав 100 тисяч чоловіка і побив бунтівників-запорозьких гультяїв, що почали були новий бунт-тисяч шість; а на що таке військо зібрано, того йому докладно чути не доводилось, єсть тільки чутка в людях, що чи не буде війни з Турецьким [1103].

Грек Андрій Афанасів, переїздячи через Литовську землю коло того ж часу, теж чув таке:

В Браславській землі збирає військо козацький полковник Богун, а другий полковник Полторакожух збирає військо за Дніпром, і хочуть битися з Хмельницьким за те, що він замирився під Білою Церквою не на підставі давнішої, Зборівської угоди, а на тім щоб реєстрових козаків було тільки 20 тисяч, і Хмельницький записав у реєстр “вибором”-кого хотів. За реєстром козаків зістанеться тисяч зо сто, і ті козаки не хочуть бути коло рілі по давньому, а кажуть, що вони всі разом за віру християнську стояли і кров проливали. І ті полковники писали до кримського хана, щоб їм прислав у поміч людей, але кримський хан їм відмовив, що він присягав Хмельницькому на тім, щоб йому з ним бути в приязни, і куди піде Хмельницький, туди піде з ним війною і хан, а від Хмельницького не відстане. Хмельницький же теж збирає тепер військо в Чигрині (на бунтівників), і писав до гетьмана польного Март. Каліновского, в “сочельник”, аби він йому прислав своїх вояків на тих полковників, і бунт їх знищив, а він, Хмельницький, їм помагати не буде. Післано гетьманові (Каліновскому) королівський наказ-велено йому воювати тих полковників, що підняли бунт на Хмельницького [1104].

Ся маса ймень людей що ніби то виступали противниками Хмельницького і претендентами на булаву, дає зрозуміти, що ніякого конкретного явного повстання не було відомо, а були тільки відомости про фермент у війську, незадоволеннє на гетьмана, і його провідниками навмання називано різних визначних у війську людей що вважалися конкурентами Хмельницького, провідниками опозиції, і т. д.

Смерть Потоцкого, висилка польського війська за Дніпро, захитаннє відносин.

Ряд фактів нарушив ту хитку рівновагу українсько-польських відносин, уставлених Білоцерківським трактатом, що її констатувалося в листуванню жовтня-листопада. 20 листопада помер в своїх подільських маєтках зломаний хоробою великий гетьман коронний Микола Потоцкий [1105]. З проповідника пімсти і рішучого приборкання козаків, яким він уважавсь і був весь час Хмельниччини, в останніх хвилях зійшов він на речника трівкого замирення і обопільних уступок. Берестецька катастрофа в його очах (і в очах богатьох) була повною відплатою козакам за Жовті Води й Корсунь. З тим мала відновитися-козацькими руками-спільна боротьба против мусульманського світу, і вернути польській шляхті золотий спокій Володислава. Каліновський навпаки-в останніх подіях виявив більшу непримиренність в відносинах до козаків, і з тим як головний провід фактично переходив до нього, небезпека колізій збільшалася. Правда, найвище командуваннє король хотів затримати в своїх руках: він не дав нікому гетьманської булави по смерти Потоцкого, полишивши її за собою. Та се загрожувало тільки ріжними ускладненнями і непорозуміннями: військові операції диктовані з варшавського двору не могли визначатись потрібною пляновістю і приноровленістю до ситуації; се дуже скоро дало себе відчути.

Таким чином, з одної сторони, зі смертю Потоцкого зменшалася певність в солідности замирення, яке Потоцкий вважав за діло рук своїх і беріг його з сеї причини. З другого боку-зменшився престиж польської армії, що мала кермуватися розпорядженнями короля, діскредитованого останньою кампанією, а фактично лишалася в руках Каліновского, людини позбавленої всякого авторитету, незмірно нижчої здібностями вождя від Потоцкого, в очах козацьких і польських вояків.

Нова ситуація зараз же дала себе відчути-в розпорядженню короля про поділ польської армії на три части: одна частина мала вийти за Дніпро, друга-розташуватись на лінії, яко мога близче до Хмельницького, третя в тилу. Рудавский каже, що се було зроблено з огляду на ріжні претензії війська, фінансові і політичні [1106]. Відчуваючи в сих претензіях звязок з завзятою опозицією, що підіймалася в шляхетських кругах в звязку з аферою Радзєйовского, король хотів запобігти можливости військового “рокошу”, конфедерації. Але тим способом провокував Україну, а з другої сторони через сей поділ зменшував силу своєї армії і те значіннє, яке вона мала для забезпечення спокою і білоцерківського замирення, поки була зібрана в купі.

За сим пішла додаткова інструкція (“суплємент”) соймикам, підписана 4 грудня, а зложена мабуть під впливом вістей отриманих від Каліновского, що у ролі головного команданта армії мусів з кінцем листопада зложити своє перше безпосереднє звідомленнє з ситуації на Україні [1107]. В протилежність до звідомлення Потоцкого, що лягло підставою перших інструкцій соймикам, сі нові вісти му сіли бути песімістичні і трівожні. На жаль ми можемо судити про них тільки з того королівського “суплєменту”. В противність заспокоючому представленню результатів білоцерківського замирення і уставлених нею відносин в перших іструкціях, “суплємент” бив трівогу і закликав бути готовими до розірвання замирення [1108]. Тому що він при тім згадує цілий ряд актів і фактів поза тим нам невідомих, я наведу головнішу його частину, бо вона нам послужить до зрозуміння дальшого.

“Тому що король по розісланню (перших інструкцій) з ріжних місць одержав про непевність постановленої з козаками згоди нові й певні остороги, які ніколи не були даремними, — він уважає за річ слушну довести їх до відомости в. м.

“Поперше Хмельницький по затвердженню згоди вислав свого посла до татарського хана, сповіщаючи його, що з Поляками зайшла згода, але він зістається при давній приязни, братерстві й союзі з Ордою, і куди його хан оберне, він готовий виконати його розпорядження. Не дурно ж і велика частина Орди, кількадесять тисяч, назад за Дніпро не пішла, а тут коло Інгульця кочує, чекаючи часу й оказії. Турки також не вірять, щоб та згода була трівка, і через ріжних осіб підущають козаків. А от неменший доказ непевности тої згоди: посли від неприязних нам сусідів і тепер до нього (Хмельницького) переїздять і з ним ведуть переговори-як ось тепер угорський посол до нього через Умань ішов і досить там нечемно тримавсь, і другий, мультанський, поїхав.

“А що найважніш, видав (Хмельницький) свої універсали до Браславського воєводства, аби піддані зносили терпеливо через зиму те підданство, і обіцяє їм, що те ярмо до весни знищить. Збільшають підозріннє й ті обставини, що при укладанню згоди визначено було йому час на впис і реєструваннє війська Запорозького, а тепер він просить продовження часу до весни. З тих всіх обставин легко в. м. можете зміркувати, чого треба сподіватися на весну. Се все скоро виявиться, коли військо, згідно з постановою, буде по Різдві переходити за Дніпро”.

Король обіцяє на соймі подати автентичні документи, що потверджують сі остороги, а тим часом просить подумати над способами забезпечення Річипосполитої й орґанізацію відповідного війська-себто широких директив в сій справі послам, вибраним на сойм.

“Суплємент” сей прийшов так пізно, що на ухвали соймиків впливу не мав (подекуди одержано його вже після закінчення соймиків) — але для Хмельницького секретом він лишитися не міг і давав йому серйозну осторогу. Слідом за тим король звернувся до нього і з безпосередньою доганою. Се мабуть той сам лист, що згадують наведені вище варшавські вісти-висланий до Хмельницького десь перед латинським різдвом. Він наказував йому всяко запобігти, щоб при переході польського війська на задніпрянські лежі козаки не зачіпалися з ними; як видко з викликаного ним листу Хмельницького до Кисіля, король до сього додав якісь погрози. Взагалі написав в тоні “надутім”, а спеціяльно подражнив Хмельницького якимсь дорученнєм: покликати чи вжити Татар-може для приборкання своєвільних козаків (чи може-погрозою вжити Татар на сю ціль з свого боку). Хмельницький в дуже роздражненім тоні поділився з Кисілем своїми вражіннями від сього листу: