Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

В депеші 24 серпня нунцій формулує козацькі пропозиції вже не на підставі чуток, а власних заяв послів. Козаки домагаються відмовлення Зборівського трактату, за те готові розірвати з Татарами, дати заставників на забезпеченнє своєї послушности, посередником ставлять молдавського господаря. За те що сталося просять вибачити, бо вони були примушені погрозами Каліновского, що завзявся добути Хмельницького живого чи мертвого. Нунцій додав знов, що сю козацьку покору вважають не щирою-вимушеною тим що козаки не знаходять ні довіря ні послуху у Руського народу і стратили надію на поміч Татар. Одні кажуть, що Татар покликав султан на поміч против Персії, инші-що вони пустилися в поміч Калмикам, коли ті збунтувалися против Москви; досить, що нема на них надії. Тому сподіваються, що козаки не будуть обстоювати Зборівських пактів і згодяться на скільки небудь гонорові умови [1287].

В секретних нарадах (короля з сенаторами і посольськими комісарами, очевидно) було постановлено не пускатися в які небудь переговори з козацькими послами, а вислати з ними своїх послів. Вибрано на них старих благоприятелів Хмельницького, з-перед повстання: бувшого комісара Миколая Зацвіліховского і білоцерківського підстаросту Жиґмонта Черного. 30 серпня вироблено їм таку інструкцію:

“Насамперед посли й. кор. мил. постараються вияснити всю великість проступків війська Запорізького, а особливо їx гетьмана урожд. Б. Хмельницького, що забувши своє християнське походженнє, стільки разів зломив свою присягу Богові, королеві і вітчині. Стільки душ християнських в неволю поганську дав забрати-которих муки, домагаючися пімсти від Бога, в день і вночи небеса пробивають. Стільки крови християнської виточив. Костелів і церков Богові і святим посвячених спустошив. Св. сакраменти потоптані і віддані на наругу поганству, свідчать на нього стоячи перед очима божими.

“А поминувши давніші провини, нехай нагадують йому, як лукаво поводився він з королем і Річею посполитою тепер, по недавній, присягою потвердженій угоді Білоцерківській. Як союзи складав з Татарами, як своїми посольствами підбивав на неприязнь против своєї вітчини Отоманську Порту. Як приймав посольства від чужих держав без відомости і запитання короля й. мил. Як видавав неприятелям листи, навіть інтимні, писані до нього від короля і від ріжних сенаторів і урядників Річипосполитої, та укладав ворожі пляни. Все се не було тайною для й. кор. мил.

“А на останок-як він поступив під Батогом з королівським військом. Сили поганські на них спровадив, з ними їх цілком знищив і згладив, і против звичаю всіх войовників знущався над спійманими і завойованими. Стільки голів значних панят і шляхти віддав під шаблю поганську і не пожалував навіть їх трупів-лишивши їх на жир звірям, заборонивши їx ховати”.

Але король готов забути всі сі злочини, щоб не ятрити далі усобиці і не відпихати від себе гетьмана, коли він з військом горнеться до нього з покорою.

“Іменем короля й. м. нехай се скажуть йому посли, — запевнять і забезпечать його, що коли король переконається в статечній вірности гетьмана і війська супроти його маєстату і всеї Річипосполитої, — він не тільки пустить в непамять всі сі великі провини, але і до ласки своєї королівської, до відзнак і добродійств допустить його самого і потомство. Нехай запевнять у всякій безпечности не тільки його персонально і потомство його, але що ся безпечність покрив також і всіх тих, що приставали і пристають з ним до сього часу-як шляхетського так всякого иншого стану, і се їх гонорові в будучности не буде шкодити. А що ґрунтовне і статечне замиреннє вимагає більшого часу і уваги, посли порозуміються що до місця і часу, коли б могла зложитися комісія. Король не залишить її обіслати, взявши за посередника самого господаря. А на доказ щирости гетьмана і війська Запорозького буде від них вимагати, аби перше ніж та комісія збереться, Хмельницький і військо дали в заставу отсих осіб: від гетьмана його молодшого сина, а від війська тих козаків, які будуть їм вказані. Сі заставці будуть пробувати при королі, поки не будуть сповнені всі умови постановлені комісією.

“Нарешті нехай нагадають їм обіцянки, дані їх послами, і домагаються аби вони їх сповнили, і дали докази свої вірности і жичливости до короля і всеї Річипосполитої. А король, очікуючи тих доказів, велить своїм військам не поступати далі як до Чуднова” [1288].

В такім духу дано офіціяльну відповідь і козацьким послам другого дня, на парадній авдієнції, даній їм в Уяздовській палаті. Введені перед короля козацькі посли, числом три, простерлися перед королем. Підканцлєр виголосив до них промову від королівського імени, де заявлялося, що хоч страшні злочини вчинені козаками против Бога, короля і вітчини, варті найсуворіших кар, але король з вродженої своєї добрости приймає їх покору і покуту і готов чекати доказів їх вірности і служби. Пробачає їм провини за прикладом Христа і допускає до уцілування своєї руки. Посли дістають безпечний поворот і з ними надсилаються королівські, які докладно вияснять Хмельницькому і війську королівські побажання.

По сій промові козацькі посли були підведені до ніг короля, що сидів під балдахином, і впавши перед ним вони поцілували підлогу, потім його ноги-і нарешті руку, “котру він їм милостиво простяг”. Після того як козаків відпущено, король з сенаторами відбув секретне засіданнє, і там були прочитані наведені вище інструкції послам, що виїздили разом з козаками. Так описує сю ласкаву авдієнцію нунцій і додає, що чув: уряд постарається умисно протягнути сі переговори про замиреннє доти, поки збереться таке військо, що могло б приборкати козаків [1289].

Треба сказати, що так розуміли сю королівську ласку і в козацькім війську і в широких кругах Річипосполитої. Козацькі посли так поясняли московському урядові історію королівського посольства. “Сього року, в середині вересня прислані були від короля до гетьмана Б. Хмельницького на комісію пан Зацвіліховский та Черний, — а робилось се на те аби обманути: ніби то для згоди, щоб тим приспати їх увагу, а за той час зібрати військо і напасти на них несподівано та знищити. А се їм, козакам, від шпигів стало відомо, що Поляки хотять їх обманути: коли Поляки вишлють комісарів на комісію, в тім же самім часі виправлять і військо на козаків; тому вони, козаки, відклали ту комісію до 1 січня, а для забезпечення веліли готовити против них військо” [1290].

Якийсь “Білорусець”, прийшовши до Вязьми, так оповідав про сойм: “Постановили були сенатори на соймі всіх козаків побити, і йти на них посполитим рушеннєм, та видячи свою безсільність: що козаків більше ніж польського і литовського війська, рішили на соймі перше відправити козацьких послів, говорити з ними про замиреннє, щоб бути з ними в згоді, і війни між ними щоб не було. А замирившись хотіли зібрати військо й піти на козаків та несподівано напавши побити” [1291].

Поруч того далі ходили чутки, що се властиво маґнати польські завзялись на козаків і на Русь, а король держиться більш поміркованої тактики. Через то польські пани на нього невдоволені, хочуть отруїти, чи скинути, і він утік з Польщі до Литви- що ставиться до нього більш прихильно-так само як козаки. Литва супроти того не хоче брати участи в війні з козаками, що задумують козаки, і навіть хотіла б увійти з ними в порозуміннє, і т. д. [1292].

Посередництво Лупула, жадання Хмельницького, звідомленнє Зацвіліховского і Черного, Зацвіліховский і Черний в Чигрині, їх відомости з жовтня 1652, посередництво Януша Радивила, програма нобілітації козацтва

Одночасно з варшавськими переговорами з нагоди весілля Тимоша Хмельницького трактував в Ясах з представником війська господар Лупул, котрого-як бачимо -обидві сторони визначили на посередника. Можливо, що не без звязку з сим виїхав з Тимошем сам Виговський-і він очевидно вів сі переговори. Відкладаючи надалі де які подробиці, ближче звязані з Тимошевим весіллєм, я спинюсь тут тільки на тім, що безпосереднє належить до посередництва господаря в польсько-українській справі аби докінчити характеристику ситуації, утворенної Батозькою кампанією.

Найдокладніші відомости про посередництво Лупула маємо в реляціях яських. Єзуїт Щитніцкий висланий від польського уряду писав із Яс в жовтні канцлєрові:

“Коли я подав господареві кондиції до його посередництва і заведення згоди з козаками, він відложив свою відповідь до повороту своїх послів від Хмеля. Коли вони прийшли з тим, що Хмель від його посередництва не відмовляється і посилає інструкцію, на чім має ґрунтоватися згода, господар й. м. посилає її й. кор. милости через руки в. милости. Міркує так, що король на подані в тій інструкції кондиції не пристане, і Хмель навзаєм не зробить того, щоб розірвати союз з Татарами перед закінченнєм трактату. Тому просить і хоче одержати через того післанця останню і катеґоричну деклярацію волі й. кор. мил.: на яких умовах хоче король зложити згоду з козаками. Навзаєм післав і до Хмеля, аби йому дав такуж деклярацію без усяких обиняків. Я сьогодня на своїй авдієнції (у господаря, очевидно) переконався, що господар рад був би чесно відріктись сього посередництва, побачивши, що Хмель жадає річей негідних і недопустимих і ґрунтовної згоди зложити не думає. Се і пан Кутнарский (секретар господаря) зрозумів з розмови на весіллю з найзначнішими козаками, особливо з Виговським, і про се докладно поінформував вашу мил. І я такі ж відомости дістав про їх замисли. Намір Хмельницького-панувати абсолютно і незалежно, не маючи над собою ніякого монарха, і мати в своїм володінню весь той край, що починається від Дністра і йде до Дніпра і далі до московської границі. А коли б Корона його притисла, хоче віддатися під протекцію Москвитина, віддавши йому, як одновірцеві, все те що покійний король й. м. Володислав крівавим потом прилучив був, і ще більше. Між ними має вже бути порозуміннє що до удільности сього краю і граничної лінії [1293].

“Коли король його не приборкає, (Хм.) замишляє чинити те саме, що робив досі, — то значить про око вимолювати спокій, коли йому буде треба, а наші слабі війська нищити і землю з Татарами воювати і пустошити. Се річи певні, се король наче прочитав в серці Хмельницького, й иншим удаванням давати віри не треба” [1294]. Від Кунтарского маємо ще докладніші відомости про жадання Хмельницького:

“На весіллю сина Хмельницького господар й. м. серйозно переговорював в справі забезпечення згоди між Річпосполитою і військом Запорізьким і чекав докладної й останньої його (Хмельницького) деклярації на пропоновані йому пункти. Посилаю на окремій картці його пункти. З них ясно видно, куди йдуть його замисли. Взагалі не тільки ті що противляться сій неспокійній голові, але й самі його прихильники однодушно твердять, що нема чого від нього сподіватись, тільки того, що в попередніх роках робив; хто инакше думає, нехай сам побачить.- Пункти подані господареві й. м. від п. гетьмана війська Запорозького:

Військо Запорозьке ні скільки не цурається пожаданої обосторонньої згоди, навпаки вповні схиляється до уґрунтування її на таких умовах:

1. Насамперед аби повернено всі православні церкви, забрані уніятами як в Короні так і в в. кн. Литовськім.