Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

2. Війську Запорізькому аби король надав права і вільности згідно з зборівськими пактами, нічого не уймаючи з того, що в тих пактах виражено.

3. Пп. сенатори і Річпосполита аби не мстилася над підданими своїми, бо причини розірвання згоди не від них, але з тої сторони була дана-тим що не дозволяли козакам виходити з своїх маєтностей, та ще їх били (“тручали)” і забивали.

В володінню війська Запорізького стільки волостей Запорізьких має зіставатись, як означено в Зборівських пактах: почавши від Дністра аж до Дніпра і від Дніпра аж до границь московських [1295].

З сих реляцій виходить, що при нагоді Тимошевого весілля, при кінці серпня або в перших днях вересня-коли в Варшаві виряжалось посольство для переговорів з Хмельницьким в Чигрині, в Ясах ішли переговори про перспективи українсько-польського порозуміння за посередництвом господаря. Як ми бачили, в Варшаві на сім посередництві договорилися козацькі посли з польським урядом. Він правдоподібно й поставив кандидатуру господаря, покладаючись на його велику і незмінну відданість, заманіфестовану ним перед тим посольством згаданого Щитніцкого, що приїхав до Варшави в початках серпня з листами господаря. В них Лупул заявляв, що мусів згодитися на подруже своєї доньки з гетьманичом тільки під непереможним натиском обставин і при першій можливости буде старатись його розірвати, але в данім моменті не може зачіпатися з козаками-хоча з приємністю підтримає війну Польщі з Татарами, коли Корона потрапить перемогти козацьку опозицію. Від посередництва не відмовлявся, питавсь у гетьмана і короля докладно сформулованих умов. Сі умови й були йому подані одночасно з переговорами в Чигрині між гетьманом і королівськими послами, Зацвіліховским і Черним, і тут виявилось рішуче розходженнє обох сторін, що зазначилося уже в Чигрині.

Про сі чигиринські переговори маємо доволі докладне посольське звідомленнє переказане в реляції гетьмана Потоцкого канцлєрові, літературно оброблену і розмальовану перерібку його у Твардовского, і коротку, але самостійну звістку в дневнику Альберт. Радивила [1296]. У Потоцкого читаємо:

Довідавшися про наближеннє до Чигрина послів, Хмельницький вислав против них 150 коней, і з сею асистенцією впроваджено їх до господи. Прислано туди всяку поживу, а коли посли обтрусилися з подорожнього пороху, прислав Хмельницький до них Виговського, щоб їх одвідати і довідатися, з чим приїхали. Він виразно запитав їх про зміст посольства, так що вони не можучи його позбутись показали йому інструкцію, і він прочитавши її пішов, визначивши їм авдієнцію другого дня. Але коли прийшов до Хмельницького і дав йому реляцію, яке мають до нього дорученнє, той прислав до них знову, відкладаючи на инший час їх візиту і просячи, щоб вони собі відпочили по трудах дорожніх. Тим часом сам поїхав до Суботова і там з своїми конфідентами радився, що відповісти послам й. кор. мил. на їх пункти. Добре порадившися доперва третього дня велів їм прийти до нього. Там після привитання, коли вони переказали йому ласку і милосердє його королів. милости-котрої він жадав через своїх послів у його кор. м., він ніби то вдячно прийнявши й подякувавши, так рече: “Коли ви з тим тільки до мене приїхали, то не малисьте з чим!” Вони йому на те відповіли: “Мусимо починати справу відти, відки в. м. її зачав перед й. кор. м. через своїх послів, а що сі посли жебрали у нього милосердя, то він його заявляв в. м. і військові Запорізькому”. На то Хмельницький рече: “То мусіло бути, — бо чимже було короля й. мил. потішити? Чи був би я ліпше вчинив, як би був до нього післав сто тисяч Татар і других сто тисяч козаків!? Справді ліпше сталось, що я то послами відбув, ані ж би мав вас до Риму або до Криму загнати”.

Далі йдучи в своїй лєґації вони пропонували йому згодитися на комісію. Він довго не хотів на то погодитись, доводячи, що комісія непотрібна, і домагався пактів зборівських. Нарешті згодився, щоб її відправлено на Василя руського [1297], там де буде воля й. кор. мил., але без присутности війська, і з тою заявою, що він від зборівських пактів ніяким чином відступити не може, з тої причини-що вони найліпші, бо він їх одержав від самого й. кор. м., і соймовою повагою їх затверджено. А від тих що постановлені під Білою Церквою-відступити [1298], бо не були до вподоби й. кор. милости і Річипосполитій, і сойм їх не апробував. А коли б тепер (король) їх схотів апробувати, він (Хмельницький) на се не може згодитись-бо боїться замислу козаків на життє своє, коли б пристав на 20 тисяч козаків. І по Білоцерківськім договорі був від них в небезпеці; як військо почало против нього бунтуватись-за що і Мозиру він дав стяти. Відректися Татарської Орди він не може і не мислить, доки не прийде до згоди з й. кор. мил. і Річпосполитою. Сина свого заставником не може дати-вимовляється тим, що він замолодий, але як підросте, обіцяє його дати на службу й. кор. мил. На пункт про те щоб не було зносин з заграничними державами відрік, що то річ не нова, і гетьмани козацькі мали зносини з сторонніми (державами): бувало то перед тим, і богато їх з ріжними державами вели свої зносини, а найбільше з московським царем, що давав “казну” козакам.

Від своїх конфідентів пп. посли упевнилися, що той зрадник не думає про жадну згоду, а хоче все кінчити війною; до того його веде давній апетит [1299], і то в серцю його вкорінилося, що такими союзами які хоче завести з ріжними (державами), він свого досягне. Війська посувати далі за Чуднов не позволив; одначе й. м. п. Потоцкий, воєвода подільський, польний гетьман коронний, вислав немало хоругов на Поліссє [1300], тримаючися зборівської лінії.

Війну з нами так замишляє вести: Тимошка, сина свого, з Подністровя з черню [1301], з Волохами і з Мультанами хоче пустити в глибину, а сам з Ордою і своїми козаками [1302] хоче йти на нас Поліссєм [1303]; але сеї зими не можна сподіватись від нього нічого ворожого, з огляду на пошість і запустіннє краю при нашій лінії.

Виговський в розмовах, ніби то в секреті сказав пп. послам, що в Ясах на весіллю [1304] доньки пропонував господар Тимошкові, зятеві свому устно поговорити з Хмельницьким, його батьком, щоб або він прийшов до згоди з й. кор. милостю і Річпосполитою, або-коли се неможливо-аби так ґрунтовно повів війну, щоб осягнути те чого хоче.

Орди Татарські кочують поблизу Хмельницького, цілком безпечно, з усім: з жінками, дітьми, стадами перейшли по сій стороні Дніпра і стали коло Жовтих Вод, Саксагани, Цибульника [1305].

Се звідомленнє близько сходиться з тим, що довідався про результати посольства після повороту послів нунцій Відоні [1306] в 20-х днях листопаду. Посли не були допущені до розслідування батозького інциденту, так як се обіляло козацьке посольство. На королівські вимоги гетьман дав неґативні відповіли, так як се сказано в вищенаведенім звідомленню. Для провадження переговорів він пропонував вислати нових комісарів-але з розмов з гетьманом і з його зносин посли набрали переконання, що він в дійсности готовиться до нової війни, покладаючись на обіцянки хана і Порти, і тільки протягає час, аби відповідно противстати тим воєнним приготованням, що ведуться з польської сторони [1307]:

Альбр. Радивил в своїх записках, згадавши про висилку Зацвіліховского і Черного, коротко додає, мовляв “вони потім дали звідомленнє, що даремно трудилися, і навіть в смертельній небезпеці були у тої бестиї, що позволяє собі до волі своєї ламати міжнароднє право. Відправив він їх з такою відповіддю, що не може відрікатися союзу з Татарами, бо не може вірити Полякам, і по пяному додав, що з ранньою весною рушить свої сили на Поляків. Коли се донесено королеві, рішено відложити заходи коло згоди і взятися до воєнних операцій; вояки з усіх усюд почали напливати до обозу, але хороба перебила сей збір” [1308].

В инших відомостях нема сеї подробиці про грубе поводженнє з послами, що нарушало прийнятий в міжнародніх зносинах декорум: вона розвивається і розмальовується у Твардовского, а за його прикладом у нашого Костомарова. Навпаки, у одного волоського конфідента, в його реляції з 2 листопаду, читаємо, що Хмельницький “з великою радістю й тріумфом як прийняв так і відправив послів, запевняючи в вічній згоді і призначаючи для комісії місце під Чудновим” [1309]. Але головне було, що він не згодився виповнити королівські вимоги-се було рівнозначно з розривом.

Гетьман Потоцкий, переказуючи канцлєрові звідомленнє послів, висловлює переконаннє, що без війни з козаками не обійдеться: різкі відповіди Хмельницького і його великі вимоги ясно показують се. Був би відповідний час на нього тепер наступити, але польське військо до походу не здатне, потрібує спочинку; а щоб повести війну з козаками напевно, треба мати такі сили, як були під Берестечком. Тому добре поки що вести з Хмельницьким переговори, використовуючи посредництво Лупула, а тим часом готовитися до війни [1310]. Потоцкий збирається послати свого чоловіка до Лупула і користаючи з своїх добрих відносин з ним вияснити його відносини до Польщі. Звертає увагу на посольство післане з Швеції до Царгороду, щоб заохочувати Турків до війни з Польщею, з огляду що у неї вийшов час польсько-шведських договорів.

Але війна з козаками була не з руки ні Лупулові, ні його зятеві Ян. Радивилові, що тепер, по ожененню Тимоша з господарівною став, з охотою чи без охоти, свояком козацького гетьмана, і так само як і його тесть все більше входив в фарватер українсько-польських відносин. Від козацького посольства Самійла Богдановича і тов., довідуємось, що після чигринських переговорів, що за їx словами відбувалися в середині ст.ст. вересня, але в дійсности хіба при кінці [1311], “скоро потім писав до гетьмана Хмельницького гетьман в. кн. Литовського Януш Радивил, щоб гетьман і все військо Запорозьке королеві піддалися (“добили чолом” в московській передачі). Аби були б у підданстві на тих умовах, як учинено договір під Білою Церквою, і щоб унії і костелів тримати не забороняли. Коли ж гетьман і військо Запорозьке на те не позволять, то у нього, Радивила, війська готові і він піде на козаків війною. І гетьман Б. Хмельницький на той лист Радивила відповів, що коли король учинить з ним у всім згідно з Зборівським договором, то вони тому раді. А коли король на се не пристане і церков божих не очистить, то хочби їм усім і померти, але за віру християнську і святі божі церкви вони стоятимуть і на унію їх не віддадуть” [1312].

Инакше сказавши, Радивид радив Хмельницькому згодитись на Білоцерківські пакти, бо инакше він, Радивил, при всім бажанні не зможе утриматися в нейтральности. Не зразившися відмовою козацького гетьмана, він далі вів сю свою лінію, як довідуємося з його пізнішої відповіди післанцеві Лупула, Лупул переслав її Богданові, а Богдан московському урядові, весною 1653 р. Писалась вона мабуть в січні або в лютім 1653 р., але настільки інтересна для ситуації осени-зими 1652 р., що я мушу навести з неї дещо-з московського перекладу спорядженого в посольськім приказі, але настільки лихо, що тут місцями тільки приблизно можна вгадати зміст.

Радивил перепрошує, що так довго затримав у себе Лупулового післанця-з котрим той, видко, прислав свої гадки про способи оминути українсько-польський конфлікт. Радивил потішає Лупуда надією, що конфлікт можна оминути, і його треба оминути, бо нова війна, грозить дуже тяжкими наслідками:

“Було б велике кровопролиттє, бій останній: або Полякам погибіль, або Руси. Коли переможуть Поляки, тоді до кінця загине рід і віра руська; вся Україна, на великий жаль серцю людському, буде спустошена, а потіху і користь одержуть тільки погани. Коли ж би перемогли козаки, то ніж би Поляки мали піддатися козакам, вони краще приймуть погибіль і утиск від німецького цісаря або Шведів; монархія і Корона польська, що здавна була славна по всьому світі, опинилася б у підданстві. А хочби козаки й перемогли, то Татари і після їx побіди спустошили б усю землю. Бо розсуди ваша господарська милость: поки ще Корона була ціла, вона своїм і козацьким військом ледви могла відборонитись від неприятелів; коли ж побідять тільки козаки, як зможуть вони противитися силам шведським, німецьким, татарським й иншим, що наступили б на козаків? Тому з прихильности до обох сторін: і польської і руської, зволь в. господ. мил. подбати щоб їx замирити.

“Зводь в. госп. м. прийняти до відома і повідомити й. м. п. гетьмана Хмельницького, що сеї зими Поляки напевно побили б були козаків, бо коронне військо було готово і добре, литовське так само, і король й. м., вважаючи на такі добре споряджені і в усім готові війська, хотів зимою звести війну, і всі сенатори його до того намовляли. Тільки князь й. м. (Радив.) загаявся і не був на початку ради, а як приїхав, зараз відсунув ту війну і порадив скликати сойм в Берестю, і комісарів визначено, тому що король і инші доручили в. госп. мил. привести справу до корисного кінця.