Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Два тижні перед тим єзуїт Щитніцкий привіз секретні пояснення Лупула про причини, які його змушують погодитися на шлюб доньки з гетьманичом, і вони належать якраз до того часу, коли минав визначений річенець: “Він свято запевняє, що віддає доньку за сина Хмельницького, тому що не може поступити инакше. Сей шлюб не має сили, бо він відбувається не з свобідної волі, а під примусом, иншим часом він забере свою доньку назад. Весіллє відбудеться в Ямполі, місточку Замойского. Лупул заявляє і обіцяє, що коли Корона упорається з козаками і захоче пімститись і воювати Татарів, він поможе грошима і людьми, але з козаками зачіпатися не хоче” [1346].

Ракоцій, хоча з великими побоюваннями дивився на посвоячіннє козацького гетьмана з своїм непевним сусідом, скористав з сеї нагоди для відновлення приязних зносин. “Не мавши вже довший час певних відомостей про стан і здоровлє вашої вельможности, тепер коли загальна поголоска йде, що ваша вельможність або особою своєю або через свого посла має бути присутна в Молдавії з нагоди шлюбу вашего сина з дочкою вельможного господаря молдавського, — вважаємо своїм обовязком, при тій особливій приязни, яка між нами істнує, побажати синові вашому щасливого подружя, а вашу вельможність привитати і запевнити, що наші приятельські почуття до в. вельможности і нині лишаються незмінними, хоч ми такий довгий час не мали змоги засвідчити їх ні листами ні через послів наших”-писав вів гетьманові 25 серпня. А одночасно в листах до Виговського і Тетері, висланих з Тимошем до Яс, висловляв здивованнє, що так довго не мав від них ні листів ні післанців, і так само запевняв у своїй незмінній приязні [1347].

Господар Матвій, як побачимо далі, также прислав свого посла до Яс-був він на Тимошевім весіллю, і мабуть для того був і присланий.

Поки що ніщо не віщувало тих страшних наслідків, які за собою сей шлюб потягнув.

Останні переговори і весіллє Тимоша, весіллє Тимоша 30 н. с. серпня 1652, поголоски про політичні заяви, на весіллю Тимоша.

Гетьман вирядив сина десь коло 10 серпня н. с.; сам не поїхав: замісць себе вислав з ним свою праву руку-Виговського. Того саме дня Виговський писав до путивльського воєводи, попереджуючи його на випадок, якби до нього була яка відомість або грамота від царя, щоб воєвода її затримав у себе, до повороту і відомости від Виговського-“бо тепер до Волох отъЂталисмо и не скоро вернемъся; але я дам знати, коли мнЂ тоє ваша милость прислать маєшь, бо забавълюся в Волошех час немалый, и безъ мене нЂкому нехай не будет явлено, што є. цар. вел. мнЂ повилЂвает творити” (переправлено на “служити”) [1348]. Про дальші подробиці сеї шлюбної експедиції не маємо нічого з української сторони, і тому мусимо звернутися до тих реляцій, які маємо з польської. При всім неприхильнім настрою до сього інциденту, до молодого гетьманича і його весільної дружини, що змушує вважати польське освітленнє подробиць епізоду за тенденційне, богато в них зістається такого, що дає деяке поняттє про дійсні відносини і факти.

Пічну з польського анонімного оповідання (рукописної збірки 231 бібл. Осоліньских), наведеного з деякими скороченнями і поправками ще Шайнохою; воно нераз повторялось потім за ним, але досі ближче не було аналізоване. Порівняннє з иншими жерелами показує, що воно було дуже свого часу поширене і широко використовувалось, з огляду на масу подробиць, як джерело достовірне, і для панських почувань приємне. Бо представляло ненависну Козачину в світлі некориснім, як грубу і некультурну масу, а небезпечне з становища польских і ріжних заграничних політиків спорідненнє гетьмана з волоським воєводою малювало в вигляді абсурднім, навіть монструальнім. З депеші пруського резідента на польському дворі Адерсбаха, писаної з королівської кватири 19 жовтня, видно, що се оповіданнє переслав королеві сам господар з своїм листом остерігаючи перед ворожими замірами Хмельницького і очевидно представляючи шлюб своєї доньки актом вимушеним, з котрим господар не мириться і миритись не хоче [1349]. Сим мотивом перейняте й оповіданнє-яке з огляду на сю депешу мусимо вважати не тільки автентичним [1350], але й офіціозним так би сказати. Адерсбах зараз же вислав курфірстові його переклад [1351]. Альбр. Радивил використав се оповіданнє в своїм дневнику. Маємо явні його сліди у Твардовского і т. д.

Я наведу його тут в повнім перекладі користаючи з польського тексту Осол. і перекладу Адерсбаха (місцями його варіянти безвартісні, бо походять з непорозуміння [1352], але деякі мають значіннє, і можуть походити від відмінного ориґінала, так що спростовують польський текст):

Вже сталось те, що Бог від віку для милої дитини господареві й. м. призначив, або що від неминучого фатуму сього дому минути не могло. Він того ніякою мірою не міг обминути по тім як погромлено польське військо під Батогом і обложено Камінець-бо Хмельницький звідти післав зараз послів до господаря й. м. з докорами, аби віддав Тимошеві [1353] доньку свою згідно з давньою обіцянкою в товаришку життя і ложа, і господар се мусів учинити-не так з охоти як з страху [1354], і зараз післав свого братанича в застав до Чигрина. Потім, по довгих посольствах з обох сторін що до весільного акту, д. 16 серпня надішов пан Тиміш до Ямполя, а господар й. м., як пан мудрий, виправив на привитання його до Сороки пана Тому, великого дворника, з 6 тис. війська; вислав карету і шість коней, також всяких віктуалів, вин, медів велів наготувати, аби його в Сороці як сина трактовано, а відти до Яс спроваджено.

Тиміш же так учинив. Післав до пана дворника до Сороки, запрошуючи його до себе до Ямполя, а коли п. дворник, не хотячи противитись його волі, переправився на ту сторону Дністра, затримав його при собі, боячися зради. І ще не досить: написав зараз до господаря й. м., аби прислав йому в застав й. м. п. гетьмана, свого брата рідного. Мусів господар й. м. і то вчинити і післав хоч і з захмареним чолом [1355] свого брата до Ямполя. Скоро той приїхав до Ямполя, п. Тиміш теж почав переправлятися з військом на сей бік-ві-второк 26 серпня [1356]. В середу ночував у Більцях, в четвер за Прутом в Коічанах [1357], а в пятницю перед полуднем виїхав до Яс. Господар й. м. виїхав на привитаннє непожаданого сина з їх м. панами боярами і з 8 тис. війська. Мав при собі господар й. м. 6 хлопців гарно вбраних по турецьки, і кавалькаду в богатих уборах; їхав як монарх-всеї величи я не можу й описати гідно. Зближивсь і Тиміш з 3 тис. Запорозького війська, та хоч і кажуть, що на вибір вибране, але велике було ледащо [1358]. А коли наблизились до себе на чверть милі в одній долині, військо господаря й м. стало гарно двома шпалєрами, а п. Тиміш гетьманич, весь час побоюючися (зради), велів свому війську йти наче на неприятеля, лавою з гори, і військовій музиці велів грати, а з'їхавшися позсідали з коней і привитались. П. Тиміш обняв батька тільки на половину, але господар й. м. поцілував його по батьківськи. Учинив господар й. м. промову до нього: про утіху з його приїзду, а він на те й півслова не випустив, тільки губи собі гриз стоючи як вкопаний [1359], а Виговський за нього відповідав. Кавалькади мав п. Тиміш 9 коней, абиякі й худі; два сідла були коштовані: одно шите перлами, друге богато гаптоване золотом. Сам був в кармазиновім отласовім жупані і в оксамитній ферезії на соболях-але не на його крій. Парубок молодий, осповатий, зросту немалого, досить тяжкий і незграбний [1360]. Мав два ридвани по шість коней [1361], скарбовий віз один, візків простих 400-набрано на них соли, мабуть для зиску. Полковники були на добрих конях, всі в польських шатах, убори срібні; але таких небогато, а більше абияк [1362]. По сім п. Тиміш обік господаря й. м. виїхав до міста. На в'їзд його бито з гармат. Музика військова і всяка инша галасувала, особливо Турки й Цигани. Господар й. м. запровадив (Тимоша) до своїх покоїв, розкішно прибраних. Презентував йому свого господарчика Стефана і богато з ним розмовляв, висловлюючи радість і утіху з його приїзду. А пан Тиміш як попереду мовчить, тільки Виговський за нього відповідає. В покою у панни-молодої почали танцювати дівчата, Цигани грали на своїх сербах [1363]. А господар відійшов до инших покоїв, кажучи панові-молодому аби відпочив по таких трудах і від порохів обмився. Визначив декотрих з своїх покойових, щоб йому услугували. Приступила його асистенція: Виговський, Тетеря й ріжні покойові його-єсть їм осібний реєстр; приступили й декотрі волоські бояре, а він поглянувши на них, як вовк з-під лоба [1364], дістав ножа і обернувшися задом, за позволеннєм [1365], почав собі нігті обтинати при боярах.

Полковникам, осаулам і сотникам визначено господи в місті, кожному дано приставів і все потрібне. Табор же став під Виноградом, і великі шкоди чинив мешканцям яським. Жиди ані показувались, бо котрих заскочили, добрий окуп мусіли давати.

Потім над'їхали козацькі свашки, котрим дано господи і всякий достаток. Потім приготовано до столу; господар й. м. просив свого зятя на обід, той не скоро вбрався, і господар й. м. мусів його довго чекати. Нарешті прийшов перобравшися в инші шати польські, і господар посадив його коло себе. Почали їсти, за здоровє пити, з гармат бити, а Тиміш по давньому ані бе ані ме [1366]-що дуже ображало господаря, й. м. Грала музика волоська й турецька, всякі штуки Турки представляли [1367], до самої ночи.

Другого дня в субботу п. Тиміш готовився до шлюбу [1368], не був при столі. Пані боярки всі й панни волоські, богато прибрані танцювали в замку, а пан Тиміш на виду у всіх курячи в вікні [1369] приглядався волоському танцеві. Також в неділю рано боярки і молодіж волоська танцювала, а потім господар й. м. і господарева її милость домну [1370] Розанду, дорогий скарб свій, незграбному, ледачому, німому хлопові [1371] з незносним жалем віддали. До церкви їхав своїм конем турецьким з пером, в дорогих шатах, від господаря й. м. дарованих; при нім двоє хлопців. Провожали його бояре як щось добре; привели їх до ковра, і вони ставши на колінях згідно з звичаєм собі присягли. Повертав пан Тиміш з церкви до замку франтом, весело, обнявши панну [1372]. Збіг народу був великий; стріляно з гармат, співано. Донька господаря слізами обливалась зза того кого перед тим жадібно виглядала і пісні козацькі співати собі казала [1373]. Сіли потім до столу, по свашок карету післано- але їх дома не застали, бо в карвасарі були на горілці. Привезено їx до замку- виглядали як якісь страховища, а то все були родички Хмельницького-дуже негарні [1374], в (чорних) жидівських капотах [1375]-одначе підшитих соболями, з великими ковнірами-мабуть хотіли під волоський стрій приподобитись. Богато про них можна б було писати-але стид не дає. Всіх їх трактувала в инших покоях господарева ї. м. Господар же й. м. раз-по-раз припрошував свого зятя, п.Тимоша, аби їв і пив і веселий був; нарешті той нахиливши голову до п. Кутнарского потиху вимовив сі слова: “Дякую дуже господареві й. м., що всього подостатком; чого ж більше треба?” Дав Біг добре слово почути! Тут зараз турецька музика почала грати за здоровє Хмельницького і сполученнє домів, з гармат на радість бити [1376]. П. Тиміш післав свою музику: по орґаніста, 3 скрипників, віоліста і позавніста [1377]. Заграли йому по польськи [1378], аж тоді розвеселивсь і велів іти в танець козакам-ті як худоба тислися до покоїв [1379]. Пили аж до першої години в ночи. Але свашок завчасу відпроваджено до господи-бо боярині їм щось були примовили, а козачка одна, Ганка Каспровська [1380] дуже розгнівавшись і при господаревій ї. м. бояриням сказала: “Чи на кепство [1381] ми тут до вас приїхали? коли ви приємніші [1382] від нас, то чому дочку вашу за козака [1383] даєте?” Сі слова сказала попереду, потім їдучи сходами звалилася-бо була товста і пяна, ледви її запровадили до карети. Инші тримались на ногах, і кожного разу як візники і ленгоші тих свашок відвозили, вони давали їм горіхів “в контентацію”.

Потім п. молодий-зірвавшися від столу, пішов до свого покою, а звідти до ліжниці, де й скінчилась фортуна й дівоцтво панни молодої [1384]. Другого і третього дня п. Тиміш з покоїв не виходив. В середу виїхав в поле на переїздку. В четвер господар й. м. і господарова ї. м., домна Розанда і п. Тиміш, также бояре і боярині обідали в покою; мало кого туди пускали-бо двірські панни служили при столі господареві й. м. [1385]. П. Тиміш з своєю жоною пішов у танець, Виговський і Тетеря йому служили; господар за той труд подарував йому штуку золотоглаву, але він прийнявши і уклонитись за неї не потрапив. Того ж дня п. Тиміш обдарував значніших бояр. Господареві й. м. дарував сорок соболів, жоні своїй адамашкову шубку на соболях, боярам по сотні талярів левкових-ті про них мало дбали. На то господар й. м. дарував свому зятеві 4 коней з сідлами і двох волоських румаків. Посол від господара й. м. мультанського, бувши при тім, офірував йому (Лупулові) коня турецького з сідлом, а п. гетьманичові килим [1386] і штуку золотоглаву; инших послів не було [1387]. Посагу за донькою дав господар й. м. 2 тисячі талярів, окрім иншої виправи; осібно золотих червоних дві тисячі, карету, скарбові вози й инших річей богато-піклуючися про свою доньку. Виговському дарував господар й. м. 10 ліктів оксамиту, 20 ліктів атласу, блам (міх) на футро з рисів і триста левкових талярів; Тетері 10 ліктів атласу оксамиту, 10 атласу, і півтораста левкових талярів; иншим полковникам сукна і блавату на пару суконь і по 150 левкових, осавулам і сотникам грошима давано-ті їх без сорому як довгу якогось домагались.

В пятницю 6 вересня [1388] (Тиміш) виїхав з Яс; господар й. м. проважав його до того місця, де його витав; господарева ї. м. їхала з бояринями. Зсівши з коней прощались, і як довго ще господар й. м. розмовляв з зятем, весь час Розанда господарівна обіймаючи господареву ї. м. ревно плакала. Потім підійшла до господаря й. м., щоб попрощатись; він її поцілував показуючи веселе лице, але серце мав обтяжене жалєм; ледви вона випустила його ноги. Потім боярині і бояре прощалися з нею. А п. Тиміш, підчас коли господар стояв з відкритою головою, всів на коня і насунувши шапку поїхав. Господар збувши такого гостя поїхав до міста [1389].

Се, як бачимо, оповіданнє з становища панського льокая, але недалеко відбігав від нього і коротке оповіданнє, писане з перспективи пізніших подій представника молдавського боярства Мирона Костина: Того року Василь воєвода мусів справити весілля своєї доньки Руксанди з Тимушем сином козацького гетьмана Хміля. Була се дуже не дібрана пара як з походження так і виховання. З нашої сторони 18-літнє панованнє, рівне монархії, велике богатцтво і слава роду, а та сторона-ледви два роки як вийшла з хлопів. Руські жінки підчас весілля літали по всіх кутах з своїм ладканнєм. Зять мав тільки вигляд людини, а характером був чистий звір. Але що повинно було бути на княжім весіллю-нічого не бракувало. За весь час закладом з нашого боку були в Чигрині племінники воєводи-сини начальника війська Гавриїла і Юрий, боярські сини Бугуш і Прежескул. Пробувши в Ясах кілька тижнів Тимуш з осавулами, полковниками й отаманами поїхав до Чигрина з молодою жинкою. А Василь воєвода, завдяки сьому шлюбові, викликав підозріння у Турків і у сусідів, особливо Матвія воєводи, давнього свого ворога, і з сього часу дім Василя воєводи, що зайняв був перед тим таку тверду позицію, швидко почав хилитися до упаду [1390].

Сучасне звідомленнє венеціянського посла в Відні Джустініані до сіньорії-властиво варшавська реляція, долучена ним до свого звідомлення, займається виключно політичними моментами події:

І вересня відбулося весілля Тимошка з господарівною. “Він прибув з 4 тисячами людей, а господар стрів його під Цецорою, в трьох милях від Яс. При появі такого множества козак збентежився, підозріваючи в тім якесь лукавство, але потім заспокоєний засміявся і війшов з господарем до Яс тільки з тисячею своїх людей. Між иншими розмовами, що мав господар з новим зятем, доносять, була одна про біжучі справи, і господар ріжними доводами намовляв покоритися королеві, як свому панові, і притримуватися мирного договору. Але той на сі слова витяг до половини свою шаблю і сказав: “Поки ся шабля при моїм боці, не перестану старатися коло знищення польського імени, і доки буде хоч найменша кістка польська і козацька, не буде згоди”. Господар завважив, що його батько, Хмельницький, післав же просити у короля замирення, і виявляв йому належну покору. Але на се молодик відповів, що так треба поступати з Поляками, аби їх заспокоїти і підпустити до себе ближче, а тоді вийняти з-за пазухи камінь і вибити їм зуби. Своїм звичаєм-відповідно своїй брутальній натурі-додав він ще ріжні погрози королеві і Річипосплитій. А потім перейшовши до инших розмов, закінчили постановою напасти на Валахію і вигнати її господаря, щоб передати його володіння молодому Хмельницькому. Сповіщають, що ніби то Татари вже й вийшли з Криму, мовляв у поміч на Валахію [1391].

Додам, що наш постійний інформатор Ґоліньский спочатку зловив був малу польську качку на тему, як то польські жовніри відомстилися Хмельницькому за смерть Каліновского; потім одержавши новішу відомість, зачеркнув сю байку і вписав певніші вісти:

“В октобрі(!) прийшла відомість, ніби то син Хмельницького Тимошок (Timoszek) їхав на весіллє, женитися, до господаря волоського, з великим достатком. Та йому на певнім місці заступило дорогу литовське військо з Волохами і вдаривши з-заду і спереду, ніби то вбило кілька тисяч козаків що були з ним: вози, карети забрало, немалу здобич військо взяло, а самому синові голову стято, і Хмельницький був тим розжалений, та роздумував, як за те відомстити”. Се зачеркнено, і трохи нижче дописано:

“Таке видумували ті, що хотіли б таке побачити, тільки самі битись не хочуть. Тимошок, син Хмельницького жив і оженився з господарівною з великим достатком, в згоді, великі дари віддавано від ріжних осіб. Приїхав Тимошок Хмельницький з 3 тис. козаків, а батько, старий Хмель, став на поготові з козацьким військом, чекаючи, як то його сина на Волощині приймуть і частувати будуть. Господар виїхав напротив нього у 8 тисячах, і Тимошок з козаками побоялися, що то може якась зрада; тоді господар, помітивши, виїхав до Тимошка в 50 коней, і той до нього також: привітались і господар віншував Тимошкові щастя й здоровля, за сина со(бі взяв); Тимошок до господаря нічого не казав. В неділю (очевидно-було весіллє, кінець фрази відірвано с. 594).