Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

“Ваша господ. мил. можеш розсудити, що союз з Татарами шкодити буде не тільки козакам, а й усім християнам. Тому хоч до закріплення згоди п. гетьманові не можна розірвати союзу з Татарами, але він мусить бути дуже обережний з ними. Тому нагадуй йому в. госп. мил., щоб мирився (з королем) і не ставив умов богатьох і великих, але помірковані, і годився на все, що вимагатимуть Поляки, аби як найскорше прийшло до замирення. Бо Поляки мають війська свої в усім добре споряджені і готові. А по замиренню, коли війська польські розійдуться, й. м. п. Хмельницький зможе випросити у Поляків що схоче: се буде тоді зручніше, і він матиме тоді більше впливу ніж король.

“Але чи буде перемирє, чи війна, нехай п. гетьман Хмельницький буде ласкав до шляхти, що не має такої сили аби комусь шкодити-хочби й хотіла [1313]. Нехай би тій шляхті дозволив їхати до своїх маєтностей на Україні, і не чинив ніякої шкоди як досі бувало, ні їй, ні всій иншій шляхті. Бо тим способом й. м. п. гетьман Хмельницький за короткий час доступить великої чести рівно з иншими [1314], а його давніше старшинство і власть заховається у всім; а поори нього також і инші козаки за свої заслуги зможуть доступити чести й шляхетства.

“Що до дітей й. м. п. гетьмана Хмельницького-чому не мало б бути, щоб він свого меншого сина віддав немов в застав, так що він завсіди був при боці й. кор. мил.? Потім він міг би стати великою людиною при дворі. Також доньки, як що має (не видані), можуть бути за великими людьми. Тою дорогою фортуна його дому була б краще забезпечена в своїй постійности, ніж тими способами, яких він уживає тепер для своєї фортуни, а вони часто стають йому на заваді. Його старшому синові теж могло б бути дане якесь пограничне староство, аби він завсіди був поблизу під наказом і наукою вашої господ. милости. Так усі справи могли б уложится мирно і честно, і що сталось-було б таким чином забуто.

“Дуже журився князь й. м., що твоя милость не дала ніяких інструкцій в справі замирення з й. м. п. гетьманом Хмельницьким-що говорити в сій справі королеві. Бо король як тільки довідався про приїзд князя, зараз питав його в сій справі, і князь не знав що говорити, міркуючи, що ваша господарська мил. може й не радиш миритися, коли не доручаєш князеві нічого, щоб він знав як інформувати короля. Князь дуже дбав про замиреннє, і короля прихилив до того, щоб ті справи могли прийти до згоди, але так що король не знає і не може догадатися, хто властивий посередник і привидця того замирення. Бо якби знав, то дуже б за то гнівався (на князя). І так всі мають ненависть і ворожнечу на князя й. м., що в. милость має однодумців між вельможним панством” [1315].

На далі князь бажає мати докладні інструкції, як поводиться в сій справі, і він просить господаря детально порозумітися з гетьманом, які його пляни і претензії: якого становища і чести він собі бажає: рівно з якими достойниками Річипосполитої? Цілком природно бажати, щоб гетьман став на рівні з найвищими особами, по тім як він поріднився з господарем і через нього з ріжним вельможним панством, і се конче потрібно знати, коли король доручив господареві посередничати в справах замирення. Особливо з огляду на недалекий сойм, що збереться 24 березня н. ст., на два тижні, і з сойму будуть післані комісари. Князь порадив, щоб королівські комісари зїхалися до Камінця, а козацькі стали в котрімсь городі своєї границі, а господар би приїхав до Хотина, і звідти міг слідити за переговорами, впливати на них і запобігти непорозумінням і новій війні.

З свого боку князь додає ще претензії до Хмельницького, що він не пускає його жовнірів до Стародубської волости, і в староствах Лоївськім і Любецькім, наданих князеві від короля, всім володіють козаки і не допускають Радивилових урядників до урядування. Він просить написати до гетьмана і попросити його, щоб він не чинив перешкод князеві і ті староства далі щоб були під його владою.

Ситуація і настрої осени 1652 р., гетьманські універсали, козацька дипльоматія, відносини до Криму і Порти, посольство до москви Богдановича і тов., пошість, самопочуттє війська

Я навів тут, кажу, сю відповідь, тому що вона кидає ретроспективне світло на раніші переговори на сю тему і помагає нам зрозуміти ситуацію осени 1652 р., що нас тут займає. З одної сторони руба стало питаннє: білоцерківські пакти чи зборівські? Польська сторона ніяк не хотіла вертатися до зборівських; українська сторона-переживши стадію пренебезпечного розруху на тлі білоцерківського договору, боялась приймати його вдруге. З одного і з другого боку прихильники рішучого розрахунку, користаючи з сього розходження, трубили в воєнну сурму і відкидаючи всякі компроміси накликали до воєнної розправи, зараз і безпроволочно. Але після того як Орда так невірно повела себе в останній кампанії, українська сторона могла пускатися на нову війну з Польщею тільки забезпечивши собі нового союзника. Турція, Семигород-се були не активні союзники, як виявилось. Швеція-про неї все частіш говорилось, нею все більш інтересувались, але вона ще стояла на далекім пляні. Лишалась Москва-котра все ще трималася осторонь. Треба було пробувати з нею, перше ніж іти на повний розрив з Польщею.

З другої сторони прихильники компромісу старалися використати новий момент- шлюб гетьманича з господарівною: новий династичний звязок козацького гетьмана з аристократією Польщі-Литви, і можливости нових політичних комбінацій-як поява Хмельниченка на котрім небудь з васальних князівств Отоманської Порти. Як ми бачили, Радивил, приймаючи все діяльнішу участь в сих відносинах, висуває, чи властиво поновляє концепцію так би сказати-нобілітації козацької України введення гетьманської родини між маґнатерію Польщі-Литви, а козацької старшини- між шляхту. Замісць розриву України з Польщею перенести розрив на український ґрунт: відірвати козацьку верхівку від мас, притягнувши її до правлящої польської верстви. Гетьман, видима річ, серйозно задумувався над сими проєктами.

Пошість лила воду на млин сих поміркованців. Смерть і без того буяла по Польщі й Вкраїні, аби ще збільшати її жертви війною. З другої сторони, гетьман і його однодумці старанно підчеркували реліґійний мотив боротьби з польським клєрикальним маґнатством. Інтереси козацької верстви маскувались інтересами всіх православних верств України і Білоруси, Московщини і Балканських країв.

На превеликий жаль, не можу нічого сказати про посольство “митрополита Гавриїла”, що в жовтні т. р. за поміччю гетьмана приїхав до Москви “в справах господаря волоського”. Своє посольство до Москви, з рішучим запитаннєм як поставилась би Москва до нової війни України з Польщею, гетьман ладив на листопад, після наради з старшиною. Ось що писав він в сих справах путивльському воєводі:

Божею милостию великого государя царя и великого князя АлексЂя Михайловича всея Русиі і самодержъца и многых государствъ государя и обладателя его царъского величества окольничему и воеводЂ князю Федору ОнъдрЂевичу Хилкову Стародубъскому Богдан Хмельницький гетманъ войска Запорозкого здравъствовати и благодушествовати многолЂтне!

Грамоту вашу прочет утЂшихся, велце дякуєм што ваша милость незабавне отпустить рачилъ до его царъского величества єго милость отца Гавриила метрополита в дЂлах господаря волоского, приятеля нашего. Заслужим то в. мил.! Договор с послами ляцкими, же оны хотят ведле пунктовъ Белоцеръковских ми с нами имЂти,

а мы пункта Зборовъские держимъ, инак не хощем; и о томъ комЂсія маєт быти. Потом о всем в. мил. возвЂстим. От крымского царя єще пословъ не маєм и вЂдомости не даєм. Што к намъ великая милость єго царъского величества, радуєм ся и наипаче служити прямо и вЂрне его царскому величеству будем. Скоро и наших пословъ с прямою и вЂрною службою нашею вышлем и єго царъскому величеству до лица земли чолом бити будем, большоє ищущи царскоє милости. К сотником козаком, которые обыды чинят от Литвы жыльцом єго царского величества, напишем и пошлем, дабы того не чинили, и сурово винных скараємъ. Какова вЂдомость будет от єго царского величества, просим-рачъ нам в. мил. ознаймовать. При сем здрав буди долголЂтне и к нам любовен другъ и приятель. Вашей милости во всем жычливый приятель и служить рад Богданъ Хмельницкий гетманъ войска Запорозкого. З Чигирина 18 мЂсяца октобря 1652 г. [1316].

Відправивши ні з чим королівських послів, гетьман видав о Покрові універсали “до всіх козацьких городів”, що польське і литовське військо збирається наступати на Україну “з першою зимовою дорогою”, — аби всі козаки запас готовили і коней годували й були готові против неприятеля, і за новим обісланнєм ішли до нього на збір [1317]. Постарався відновити приязні відносини з Ордою, і як пише якийсь волоський конфідент в початках листопада-“що третій день від хана посли у Хмельницького” [1318]. Частина Орди, як ми бачили, прикочувала до чигринського погранича, і стояла поготів на кождий наказ гетьмана [1319]. Хан просив прислати йому два козацькі полки для задуманого походу на Донців, з Демком осавулом і з “гетьманом Костирським”, що ходили в поміч Кримцям попередніх разів; перше посольство про се було мабуть в жовтні друге застав в Чигрині московський післанець Юденков в першій половині листопаду. Гетьман відмовляв, тому що потрібує людей против Ляхів і тримав їх на поготові [1320].

Відносини з Портою зіставалися дуже добрими, навіть сердечними. Грек “Хома Іванів” про се так писав пізніш, літом 1653 р.: “З часта приїздять сюди козацькі посли від гетьмана Хмельницького, і тут Турки тих послів дуже шанують і обдаровують, бо мають перед ними страх і просять їх приязни. Також і Турки посилають до гетьмана послів, і тепер знову післали посла з тим, щоб (козаки) взяли Камінець і віддали султанові. Також добиваються від нього, щоб він давав постійну данину, а гетьман їм відповів: Я города дати не можу, ані якої данини, бо не маю богатої держави як инші: угорський або мунтянський, — тільки воєнний люд, і коли султанові знадобиться, вони будуть готові йому в службу, а на Чорнім Морі ніякої шкоди робити не будуть” [1321]. І ми справді далі побачимо звістки з Криму від московських послів, що царгородський диван в усім підтримував козацькі побажання перед ханом, і давав йому відповідні директиви.

Про козацькі настрої з місяця жовтня дістаємо таку відомість з Яс, від неназваного на імя певного конфідента, через подільського кореспондента:

Пятого новембра потайки в ночи прийшли до мене в Ясах посли від козаків, або краще сказати-післанці Виговського з листами до господаря молдавського, два польські шляхтичі: пан Гойський, і другий, котрого імя випало у мене з памяти. Сказали мені в секреті таке. Козаки з черни (de plеbe) домагаються війни, і Татари теж радять, вони-Ногайці себто, що стоять в яких 4 милях від Чигрина, раз-у-раз шлють своїх післанців до Хмеля, бо зачувають, що йде до миру. Полковники Хмельницького хочуть миру, на тих умовах, що були уложені під Зборовим. Сам Хмельницький одначе вдоволився б і меншим, аби тільки був безпечний що до долі своєї і своїх синів. Кажуть, що в тім напрямі дуже працює й Виговський, бачучи, що син Хмельницького не дуже йому прихильний: коли б іще сам Хмельницький був проти нього, то буде йому кінець. Бо самі козаки завидують його фортуні, тому в своїм інтересі він (Виговський) радить завести згоду з Поляками, аби розірвати з Татарами [1322].

В середині листопада гетьман скликав старшину на раду. Ніяких близших відомостей про неї не маємо [1323], а дуже жаль, бо вона мала рішати про посольство до московського царя, яке властиво розвязало сю многоважну для всеї дальшої історії справу сполучення України з Московським царством. Дещо можемо про неї зміркувати з сього посольства, де що дають відомости про козацькі настрої й новини, що зібрав в Чигрині в середині листопада московський післанець Юденоков, відвозивши гетьманові в дарунку соболі, щоб розвідатись щось певне з приводу поголосок, ніби Татари з козаками вибираються на царські українні городи:

Гетьман і Виговський заспокоювали його, що козаки без гетьманського наказу нікуди не підуть; їм розіслані листи по всіх городах, аби були готові на Ляхів. Хан просив помочи на донських козаків, але гетьман їм того відмовив, і ледви щоб Кримці вибралися сеї зими на царські городи, хоча й прислав турецький цар до кримського царя, нарікаючи, що він на Русь не ходить і ясирю руського йому не присилає.

Інтересна розмова була у Юденкова з козаками, що приходили до нього на подвірє “гуляти”: Семен Бут, що приходив від гетьмана в послах до царя, Павло племінник гетьманський і товмач військовий Якуб-люде, що знали зносини з Туреччиною і Кримом і були мабуть Юденковим запрохані, щоб під чаркою розповіли щось про сі зносини. “Говорили в розмові: Посилав наш гетьман до царя богато разів-бити чолом, щоб пожалував-прийняв нас до себе; та цар нас не жалує, до себе не приймає, невідомо чого. Але і тепер гетьман післав до царя просити (бити чолом) того ж; але як тепер нас цар не пожалує-не прийме, то ми заплакавши поклонимось кримському цареві: Тоді вже нехай цар нам не подивує! [1324]. А з Ляхами у нас миру не буде, бо ми вже розсварилися з ними навіки (имъ сдЂлали вЂчную недружбу).