Але ж якщо не видно рідної землі й гір, то вони чують їх пахощі, чують голоси дітей, що колись помстяться за них, провідники сказали сліпим воям, що на них дивиться коміт Самуїл Шашман, їх жде отчина.
І сліпі вої, йдучи мимо Самуїла Шишмана, закричали:
— Да жиє коміт Шишман! Да жиє Болгарія!
Тільки сам Самуїл не чув цих криків — раптом у нього нестерпно заболіло серце, світ затьмарився перед ним, підкосились ноги, він упав на землю.
— Води! Ковток води! — прохрипів Самуїл.
Але йому, мертвому, вода вже не була потрібна.
— Самуїл помер! — залунали крики. — Немає нашого коміта...
Осліплені вої опускались на коліна.
Люто розправившись з Болгарією, імператор Василь повертається до Константинополя, велить приготувати мармурову дошку, висікти на ній напис і виставити її в Сосфеновому монастирі під Константинополем.
На цій дошці було написано:
«Якщо будь-коли повстануть болгари, їх не можна перемогти у битвах віч-на-віч, а треба спроквола забирати їхні городи й фортеці, наполегливо спустошувати їхню землю, нарешті, довести до нестями...»
Імператор Василь справді заслужив прізвиська Болгаро-вбивці.
3
Чутки про події в Болгарії, звичайно, швидко дійшли до Києва. Вони дуже схвилювали й просто приголомшили князя Володимира. Отже, Візантія діє так само, як і раніше: роз’єднує, сварить між собою народи, а на крові й костях їх будує свій добробут.
Сли Русі їдуть до Константинополя, у Києві з’являються василіки імператорів Василя й Костянтина, клянуться в любові й дружбі, проте чого вони варті — у Візантії свій шлях, Русь будує своє життя.
Візантія стала й стоїть на берегах Дунаю. На Русь невпинним потоком ідуть тепер і йдуть болгари — це вже не тільки священики, а знать, яку розорила Візантія, убогі люди, що нічого не мали, але досі були вільні, — вони осідають у Києві, в городах і весях Русі, руські ж люди охоче приймають болгар.
Рушити на Візантію? Ні, цього вже не можна, це пізно робити; між двома імператорами укладено довічний ряд. Русь взяла у Візантії те, що хотіла, Візантія дала Русі, що мала...
І чим далі, то вже дужче виявляється безсилля Візантії, вже Херсонес перестав бути фортецею — це тільки тор-говиця Константинополя, херсонеські й константинопольські купці залишають пониззя Дніпра, осідають на житло в Києві, їдуть до Смоленська й Новгорода.
Імператор Василь раз за разом посилає своїх слів до Києва — деякі з них ідуть просто до князя Володимира, деякі — в покої цариці Анни.
Вона — дочка зрадливої Феофано й сестра Василя Болгаровбивці — живе в городі Києві, заводить і заводить у княжому теремі порядки й церемоніал візантійського двору, її оточують двірські жони, на чолі яких стоїть, подібно до опоясаної патрикії Великого палацу, старша бояриня, у палатах цариці ввесь час вештаються сановники, церковники, спокій її охороняють озброєні довгими мечами рицарі...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 3. Приємного читання.
TextBook