Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

Володимир

— Я згоден, воєводо! — в нестерпному сяйві, під страхітливий гуркіт грому сказав Анастас.

7

Володимир заснув. Може, на хвилину, може, на годину спокій прийшов у його стомлену душу, князь усе забув, спочив.

Прокинувся він від дужого удару грому, що пролунав над самим дахом терема, і сяйва блискавиці, що наскрізь пройняла повіки й змусила його розкрити очі.

— Що це?! — хотів крикнути Володимир.

Проте трапилось неймовірне — князь крикнув і сам не почув свого голосу — після удару грому за вікном, у саду, внизу, в теремі і в палаті стояла надзвичайна, якась зловісна тиша, а голосу не було — тільки тиша й пустка.

«Чому це я не чую свого голосу? — подумав Володимир. — Може, знову серце, голова?!»

Проте серце його билось, хоч і напружено, а рівно, він бачив усе навкруг себе — свічу, корчагу з водою на столі, темне вікно, гілля за ним, меч і щит отця Святослава, образ Христа на стіні.

Тільки на душі в нього було неспокійно, надто тривожно, відчуття чогось неминучого, невблаганного, що підступало, обгортало його.

Він навіть схопився, сів на ложі, простягнув руку до корчаги, щоб випити води...

І тоді він відчув, як серце його — на довгу, надзвичайно довгу мить — зупинилось, напружено здригнулось, забилось, в голові його раптом почався свист, шум.

«Що це? Чому так?» — краяли думки-блискавиці. Він думав не тільки про серце й голову, вони болять тому, що немає спокою в душі... «Чи поїхав Вовчий Хвіст у поле?» — виникала одна думка. «А чого приходив єпископ Анастас?» — одгонила її інша.

Думки виникали й зникали, змішувались і знову народжувались.

«Сини! Де вони? Бояри? А чому тут немає бояр? Де мої воєводи? Ні, в мене нікого, нікого немає, — я лишився один, сам... І хворий, зовсім хворий».

В промінні свічки побачив образ Христа і звернувся до нього:

— Воззри ж тепер на мене, воззри, бо ти Цар Небесний, я ж імператор на землі і, крім тебе, мені ні до кого звернутись... Воззри, воззри, воззри, чуєш, Христосе, я тяжко страждаю, я загибаю... Ти хочеш мене рятувати, зійди з образу, допоможи мені, врятуй...

Він довго дивився на образ Христа, і видно — на образі цьому, на лику Христа, що був досі темним і суворим, він помітив щось схоже на посмішку...

— Ти смієшся?! — крикнув князь Володимир. — Чого ти смієшся, Христосе? Ні, це в мене паморочиться в голові... Ти не смієшся, тебе немає... Яка облуда! — застогнав він. — Яка облуда, адже нічого — навіть Христа — немає...

«Куди піду? До кого звернусь?» — налітали знову й знову думи.

Предслава! Він згадав її — свою дочку, що жила так близько, одразу за лісом і стіною — на Горі... Вона ж любить його, як і він її, так само, як любив колись Рогніду, прийде, прибіжить сюди, аби тільки покликав.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 37. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи