Прочитавши цей напис, князь Володимир здригнувся, холодок пробіг по його тілу. Хто похований під цим надгробком, про яку Юлію, тигра, льва й леопарда говориться в написі?
Хвилі все дужче й дужче, перевертаючи каміння, били в береги, загрозливий голос з минулого, неминучість, а разом і страх перед завтрашнім днем вповзали в душу василевса Володимира.
Розвиднілось, коли князь Володимир повернувся до будинку стратига. Там стояла денна сторожа, яка дуже здивувалась, побачивши, що князь уже виходив з дому. Ще більше були здивовані воєводи й бояри, почт Анни, священики.
Усі вони низько вклонились князеві, коли він зайшов до сіней, розгублено й стурбовано подивились на нього, мовчали. Він відповів на їхнє вітання, пішов сходами на верх будинку.
Цариця Анна вже не спала, в переходах метушились її слуги, в самій спочивальні кілька жінок закінчували її одягати.
Коли князь Володимир переступив поріг, усі швидко вийшли із спочивальні, й вони залишились з Анною тільки вдвох.
Його здивувало, що, незважаючи на ранній час, Анна вже одягнулась у царський свій одяг — сріблясту з золотими пальметами[161] туніку, на голові її сяяла легка діадема з камінням, плечі прикривала червона хламида.
— Сьогодні у нас буде великий чи середній вихід? — запитала Анна.
Він навіть не зрозумів, про що запитує Анна.
— У Константинополі, у Великому палаці, — пояснила вона, — василевси роблять щоденно великі, середні й малі виходи: великі — в храм Софії, середні — до інших храмів, малі — в перший тиждень Великого посту, відповідно до яких одягають білі, пурпурові чи чорні одяги, показуються чи не показуються народу...
Князь Володимир посміхнувся.
— Я виходитиму до воєвод, бояр і всіх людей своїх, — відповів він Анні, — як і допреже, днесь робитиму те саме, що й завжди. З Херсонесом закінчено, треба збиратись і вирушати до Києва.
— Але ж ти вийдеш до сановників своїх, полководців, воїв?
— Я вже був у городі і ходив далеко до моря.
— Ти вже був у городі й ходив до моря? — Анна широко розплющила очі. — І з тобою були твої сановники, полководці, вої?
— Ні, — важко зітхнув Володимир. — Я вийшов у город, ходив до моря й довго там стояв...
— Один?
— Так.
Очі, обличчя, весь вигляд і рухи Анни виявили, що вона не розуміє, як її муж — князь Русі, і василевс Володимир — міг сам вийти з дому, іти до моря, довго там стояти — адже у Константинополі, у Великому палаці, все робилось інакше: там василевси й василіси жили, оточені етерією, кроку не сміли ступити без сановників, діяли так, як велів церемоніал.
— То ти зробиш вихід зараз? — все допитувалась вона.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 57. Приємного читання.
TextBook