Розділ «ВАСИЛЕВС»

Він навіть не зрозумів, про що запитує Анна.

— У Константинополі, у Великому палаці, — пояснила вона, — василевси роблять щоденно великі, середні й малі виходи: великі — в храм Софії, середні — до інших храмів, малі — в перший тиждень Великого посту, відповідно до яких одягають білі, пурпурові чи чорні одяги, показуються чи не показуються народу...

Князь Володимир посміхнувся.

— Я виходитиму до воєвод, бояр і всіх людей своїх, — відповів він Анні, — як і допреже, днесь робитиму те саме, що й завжди. З Херсонесом закінчено, треба збиратись і вирушати до Києва.

— Але ж ти вийдеш до сановників своїх, полководців, воїв?

— Я вже був у городі і ходив далеко до моря.

— Ти вже був у городі й ходив до моря? — Анна широко розплющила очі. — І з тобою були твої сановники, полководці, вої?

— Ні, — важко зітхнув Володимир. — Я вийшов у город, ходив до моря й довго там стояв...

— Один?

— Так.

Очі, обличчя, весь вигляд і рухи Анни виявили, що вона не розуміє, як її муж — князь Русі, і василевс Володимир — міг сам вийти з дому, іти до моря, довго там стояти — адже у Константинополі, у Великому палаці, все робилось інакше: там василевси й василіси жили, оточені етерією, кроку не сміли ступити без сановників, діяли так, як велів церемоніал.

— То ти зробиш вихід зараз? — все допитувалась вона.

— Так, — заспішив Володимир, — зараз ми вийдемо разом з тобою, підемо вниз і поснідаємо, а там я вирушу в город, щоб оглянути лодії, на яких ми поїдемо до Києва.

— А що мушу робити я? — здвигнула плечима Анна.

— Тобі також треба збиратись: дорога в нас буде важка й довга.

— Гаразд! — процідила Анна. Тепер вона зрозуміла свого мужа.

— Підемо! — сказав Володимир.

— Я готова, — відповіла Анна, оглядаючи свою туніку, хламиду.... Вона, правда, на якусь мить затрималась і зняла з голови легку діадему, поклала її в ларець, що стояв біля ложа.

Одразу за дверима спочивальні їх ждали воєводи, бояри, василіки, почт цариці, кітоніти, що тримали в руках довгі скрині з одягами імператора.

Коли Володимир і Анна вийшли із спочивальні, усі вони низько вклонились їм, воєвода Вовчий Хвіст ступив до князя, промовив: