Він ішов понад морем все далі й далі від города, зупинився під кипарисами, що низько хилились і тужно шуміли під вітром. Це був некрополь, закладений у давноминулі літа, — город мертвих, де стояли пишні гробниці, величні пам’ятники, колони, мармурові статуї, над деякими з них висічені були з сірого херсонеського каменю надгробки, подекуди тіні мертвих охороняли лише бугорки з піску з висхлою жорсткою травою.
Знаючи вже грецькі письмена, князь Володимир минав могилу за могилою, з трудом вчитувався в написи над ними, ніби слухав переклик тих, що давно пішли з світу.
Біля однієї могили він зупинився надовго, розбирав письмена й нарешті зрозумів їх.
На мармуровій плиті було висічено:
«О Юліє, радій!
Ти, народжена над теплим південним морем,
стала княгинею холодної полунощної землі,
була жоною тигра й льва,
а від них народила леопарда,
лежи ж спокійно тут, у землі Херсонеській,
нехай леопард іде й іде по суходолу,
ти ж мертва, як жива на землі, бажана небу стала!»
Прочитавши цей напис, князь Володимир здригнувся, холодок пробіг по його тілу. Хто похований під цим надгробком, про яку Юлію, тигра, льва й леопарда говориться в написі?
Хвилі все дужче й дужче, перевертаючи каміння, били в береги, загрозливий голос з минулого, неминучість, а разом і страх перед завтрашнім днем вповзали в душу василевса Володимира.
Розвиднілось, коли князь Володимир повернувся до будинку стратига. Там стояла денна сторожа, яка дуже здивувалась, побачивши, що князь уже виходив з дому. Ще більше були здивовані воєводи й бояри, почт Анни, священики.
Усі вони низько вклонились князеві, коли він зайшов до сіней, розгублено й стурбовано подивились на нього, мовчали. Він відповів на їхнє вітання, пішов сходами на верх будинку.
Цариця Анна вже не спала, в переходах метушились її слуги, в самій спочивальні кілька жінок закінчували її одягати.
Коли князь Володимир переступив поріг, усі швидко вийшли із спочивальні, й вони залишились з Анною тільки вдвох.
Його здивувало, що, незважаючи на ранній час, Анна вже одягнулась у царський свій одяг — сріблясту з золотими пальметами[161] туніку, на голові її сяяла легка діадема з камінням, плечі прикривала червона хламида.
— Сьогодні у нас буде великий чи середній вихід? — запитала Анна.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 55. Приємного читання.