Воювати з київським князем? О ні, Візантія ледь стримувала наступ болгар у Фракії, Македонії й на Пелопоннесі, у Малій Азії не стало Варда Фоки, але однаково то в тій, то в тій фемі спалахували повстання, — імперія була безсила, вона не могла воювати на своїй землі, а тим більше в далеких Кліматах.
Крім того, похід князя Володимира на Клімати мав, либонь, більше значення, ніж у яке інше місце, — у Візантії рік за роком спалахував голод, житницею її були Клімати, тепер вони одрізувались від Константинополя.
Тому імператор Василь так швидко, почувши про похід князя Володимира, й послав василіків до Херсонеса, тому він тепер так нетерпляче ждав їх у Великому палаці.
І не тільки він — василіків з Херсонеса ждав Константинополь, вся імперія, життя й майбутнє якої висіло на волосинці.
І от нарешті між чорними берегами Босфору вималювались обриси хеландій — василіки імператора Василя повертались до столиці.
Ці хеландії мали жалюгідний вигляд — у Руському морі біля гирла Дунаю вони потрапили в люту бурю — на деяких з них поламані були щогли, на всіх порвані вітрила, раби на лодіях і самі василіки, на чини свої не глядя, мусили виливати воду, гребти, рятуватись, ледь вирвались з пащеки смерті.
Виснажені, кволі, нетверді в ногах після морської хитавиці, стояли тепер василіки перед імператором Василем, що приймав їх не в Золотій палаті, а в одному з покоїв, — сам імператор, що не спав уже багато ночей і дуже хвилювався, страждав від сердечної хворі, не хотів він також, щоб розмову його з василіками чули сторонні особи.
Те, що почув імператор, було страшним, неймовірним...
— Херсонес упав... Князь Володимир сидить у городі.
— Він прийняв вас? Говорив з вами?
— Говорив, василевсе! Він пропонує нам ряд...
Ряд! О, як втішило й одразу підбадьорило імператора це одно слово.
— Що ж хоче руський князь?
Василіки сказали, що князь Володимир вимагає, аби Візантія дала дань за всіх воїв — живих і мертвих, що боролись під Абідосом, — що ж, імператор згоден!
Правда, сплатити таку дань зараз нелегко — скарбниці імперії давно порожні, щоб платити сенаторам, сановникам, всім урядовцям, вже не раз продавались скарби Великого палацу, доведеться, либонь, знову торгувати срібними панікадилами, а може, й одягами імператорів колишніх — добре, що в Італії й Німецькій імперії охоче все це купують.
Коли василіки сказали, що руський князь утверждає старі договори про Клімати, в нього наче тягар спав з серця. Купля, пільги купцям у Константинополі, вільне пересування їх і зимівля в гирлі Дніпра і на острові Елферія — це все не лякало імператора Василя, добре зробили василіки, що згодились з руським князем: імператори вміють складати договори, але краще вміють і обходити їх...
Князь Володимир говорить про Болгарію — він не перший, усі князі руські завжди турбуються про цих мисян, — гаразд, імперія обіцяє не чіпати їх, нині ж не Візантія, а Болгарія наступає на Константинополь, імператор Василь після поразки в Родопах довгі роки збиратиме сили.
Дуже втішила імператора Василя й звістка про те, що Русь приймає християнство. Шкода, що князь Володимир уже християнин; болгари, це тільки вони, це їхня рука...
А втім, з християнином-князем буде легше говорити, аніж з варваром, він не хоче коритись константинопольському патріарху, — і це болгарська рука, їхня церква сотню літ не визнає константинопольського владики.
Проте князь Володимир просить дати йому священиків, церковний посуд, книги, ікони, — Візантія дасть усе це, пошле священиків — аби їх пустили на Русь, вони зроблять те, чого прагне Константинополь!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 52. Приємного читання.
TextBook