— Хто ви, люди? — запитує сторожа в берегах.
— Болгари... До князя руського Володимира.
Князь Володимир розмовляє з цими людьми.
— Не маємо сили, княже, не відаємо, чия є Болгарія — наша чи грецька, загарбали в нас усе акрити, жон забирають, дітей... Прийми нас на Руську землю, княже.
І йдуть ці знедолені люди в руські землі, до руських людей, які завжди були й будуть їм братами.
Через Дунай перепливають на човнах і добиваються до князя Володимира люди в довгих рясах, з клобуками на головах. Ніч, на столі горить свіча. Володимир приймає в своєму наметі.
— Чого прийшли до мене, болгари?
— Єпископ єсмь доростольський, Неофіт, — каже старий, сивобородий, надзвичайно блідий чоловік, на грудях якого висить срібний чеп з хрестом, — до тебе прийшов з усім кліром своїм.
Князь Володимир дивиться на єпископа.
— Отче, не розумію тебе, — одверто каже він. — Я — руський князь, язичник, ти — християнин, єпископ болгарський...
— Але ти і я такожде, княже, люди... Була Болгарія, — він показує на підняту завісу намету, де видно Дунай, береги, кілька вогників на далеких кручах, — нині немає її — ро-мейська неволя...
По блідому обличчю єпископа пробігає квола посмішка.
— Княже руський! Колись до отця твого в Доростол втік від ромеїв і кесаря Бориса патріарх Даміан, я ж був священиком у нього і разом з ним молився за болгар, князя Святослава, його воїв... Руські люди справедливі, нині ми молимось за вічний спокій князя Святослава.
Дивні теплі почуття викликають ці слова єпископа в серці Володимира.
— Коли пішов звідси князь Святослав, життя в Болгарії зовсім не стало... Імператори ромеїв прокляли патріарха Даміана — так він і помер, нині ми прокляті, нас гонять...
— У вас є інший патріарх, своя церква.
— Митрополит севастійський, що сидить у Средці у коміта Аарона, служить патріарху константинопольському — він не отець нам.
— А митрополит кесаря Романа?
Єпископ Неофіт не відповів на питання князя Володимира, а тільки смутно похитав головою.
— Кесар Роман — недостойний онук Симеона, він приїхав до нас з Великого палацу. Немає Болгарії, немає кесаря, — сироти ми, княже, тому й просимо — візьми нас на Русь!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 13. Приємного читання.
TextBook