Розділ «Володимир В’ятрович За лаштунками «Волині—43» Невідома польсько-українська війна»

Наведімо одне із запротоколованих підпіллям свідчень ― Ольги Шидловської ― про знищення села Сагринь: «Дня 10.3.1944 р. рано, біля 4-ої години, побачила я, що село горить і сильно стріляють запальними кулями. Я зібрала своїх дітей, Софію, літ 9, Марію, літ 3, Анну, літ 6 і старого батька, літ 69, і сховалася до зовсім знищеного льоху. З льоху видно було, що діялося кругом нас. Я бачила, як польські бандити шукали сховищ, кажучи: «Тшеба шукаць, бо тут може биць». Я бачила і чула, як нападали бандити на мою сусідку, Марію Носаль. Вбили її, віддаючи в неї три стріли. Хотіли кинути ще Марію Носаль в огонь, але один з них сказав, що вона і так згорить.

Дитина Марії Носаль Евфрозина, літ 7, почувши, що мати її вже вбита, почала дуже кричати. Була вже в схроні. Бандити підійшли до схрону і наказали вилазити зі сховища, проклинаючи. Вилізло троє: Тимощук Антоніна, Евстахій Тимощук і Ліда Тимощук. Всіх їх бандити постріляли. Пізніше трупи їх погоріли, а решта свині порозтягали. В цьому самому схроні було ще 7 осіб. Бандити наказували вилазити, але ніхто не показався. Бандити кинули в схрон гранату, яка ранила двоє людей.

Бандити ще довший час були біля сховища і розмовляли поміж собою: «Звідзе, хлопци, тшеба добже шукаць по льохах і схронах». Після цього вийшли на дорогу і приглядалися до нашого льоху, але якось нічого не робили. В той час підійшов до них, видно, якийсь старший і сильно почав кричати до них: «Курва ваша маць, ви тилько чекацє, ажеби за вас ктось працовал, паліць і біць. До тей пори вшистко повінно биць спальоне. Добже шукаць по льохах і схронах». Підбіг до вікна нашої хати, бив прикладом у вікно і кричав: «На Українє, на Українє!» — і підпалили хату.

З них я пізнала двох наших кольоністів: Тутку і Бздуру. Вони цілий час кричали: «біць і паліць». Тутка і Бздура показали схрон Яцюка. В цьому схроні забили 15 осіб. З льоху чула я, як банда вбивала людей. Чула, як 6-літній хлопець просив, щоб його вбили, бо його маму вже вбили. Казав: «Моя мама не живе, і я не хочу жити».

Банда мала місцевих провідників. Ця партія бандитів в числі сімох, мала за провідників двох малих хлопців поляків, одному 14, а другому 12 літ. Я чула, як банда обіцяла тим хлопцям добру заплату, тільки щоб показували їм сховища. Обидва хлопці поляки виховувалися в Яцюка, господаря-українця. Батько хлопців Білик Ян (імен хлопців не знаю). Ці хлопці показали ще сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили. Після того зв’язали солому, запхали в льох і підпалили. У сховищі були ще люди, але якось не подушилися. Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища».

У меморіалі Холмської ради до єпископів світу відзначають особливу жорстокість вояків АК стосовно православних священиків. «Польські збройні відділи, ― читаємо тут, ― зайшовши до православної оселі, найперше накидаються на Православну Церкву і палять її, а одночасно кидаються на православне духовенство, яке вже за останні два роки налічує в своїх рядах 22 мучеників, з того священиків 14 і 8 дяків, що були в той чи інший спосіб жорстоко замордовані поляками». Наявність, крім національного, ще й релігійного чинника надавала ще більшої гостроти польсько-українському протистоянню на Холмщині (знову-таки, це нагадувало Волинь 1943 р.).

Очевидно, метою польських операцій було не поголовне винищення українців, а створення таких умов, аби вони якомога швидше залишили ці терени. Для цього спалювали цілі села, іноді чинили показово жорстокі вбивства. Учасниками злочинів проти українського населення були як вояки польського підпілля, так і цивільні поляки.

Відділ АК на тлі охопленого вогнем села Сагринь. Березень 1944 р.

Події весни 1944 р. на Холмщині вдруге після літа 1943 р. на Волині показали, наскільки жорстоким може бути протистояння між українцями та поляками, як легко його учасники вдавалися до воєнних злочинів заради реалізації особистих чи політичних цілей.

Наприкінці березня терени Холмщини мали страшний вигляд. Ось як описує в листі від 1 квітня свої враження від побаченого представник УЦК у Любліні Володимир Левицький: «Нині величезні терени Грубешівщини від Бугу по Гучву — це самі згарища ще так недавно багатих цілих десяток українських сіл та польських колоній. Можна сьогодні ствердити, що на цьому ще не закінчиться, бо нині йде вирішальна кривава розправа-різня за національний характер цих земель». І справді, в березні протистояння не завершилося.

---

Фронтова війна УПА та АК на Холмщині 1944 р.

---

Антиукраїнські акції весни 1944 р. на Холмщині мали не випадковий, а плановий характер. Вони були елементом операції польського підпілля та спроб заблокувати поширення впливів ОУН та УПА. Керівництво українського визвольного руху чітко розуміло: масштабна «грубешівська революція» мала на меті відрізати Холмщину від Галичини, не допустити таким чином поширення ареалу українського руху. Аби зірвати ці наміри й надати допомогу цивільному населенню, сюди скеровують відділи УПА з Галичини та Волині.

На Холмщині розгортають діяльність сотні Воєнної округи «Буг» ― «Вовки», «Ведмідь», «Галайда», «Крилачі», «Месники», «Перебийніс», «Пролом», «Тигри», командира «Лиса»; з Волині прислано курінь «Остріжського», з Воєнної округи «Лисоня» ― сотню «Сіроманці». Командування діями українських повстанців здійснювали інспектор Крайового військового штабу УПА—Захід Степан Новицький ― «Вадим» та Мирослав Онишкевич ― «Орест», майбутній командир Воєнної округи «Сян», котра охоплюватиме зокрема й Холмщину. Жорстокі польські акції сприяли мобілізації місцевого населення, внаслідок чого було створено першу холмську сотню УПА «Вовки» під командуванням Мар’яна Лукасевича ― «Ягоди».

Поява повстанських відділів вилилася у розгортання справжніх фронтових боїв із польськими підпільниками і швидко переломила ситуацію на користь українців. У звіті з Холмщини за початок квітня 1944 р. українські підпільники вказували, що українськими повстанцями «знищено понад 16 польських сіл і кольоній, де вбито близько 1000 польського населення». Українська відповідь на польські дії була не менш жорсткою, ніж «грубешівська революція».

У квітні на масштабні антиукраїнські акції польського підпілля врешті зреагувала німецька влада. На Холмщину вислано спеціальну військову групу, у складі якої були українці — вояки 5 полку СС. Участь у пацифікаційній акції українців, частина з яких мала загиблих під час «грубешівської революції», додала їй особливої жорстокості.

Горить українське село на Холмщині. Весна 1944 р.

Ось як описує керівник УЦК у Любліні: «Польські напасники «народовей армії» дістали належного прочухана та мали кількасот трупів, бо бандитів до неволі не береться. Приємно було почути мені від наших хлопців про належну криваву розправу з бандитами, до яких належали навіть понад 10-літні діти як звідуни, доставці амуніції і зв’язкові. Також польські дівки носили кріси і стріляли разом з мужчинами. Звичайно, для них були особливі кулі за їх криваві вчинки супроти наших селян. Тут виладували наші хлопці всю свою енергію та не один вирівняв свої попередні рахунки за морди рідних. Не пощаджено також цивільного польського населення, яке тримало тісний зв’язок з бандитами, вислало своїх дітей у ліси до банд, доставляло їм харчові продукти та доносило про рухи наших частин. Щоби банди не мали на майбутнє нічлігів та місця перебування, командуючий гауптштурмфюрер дав наказ випалити дощенту усі польські колонії на терені акції. Наші хлопці з вдоволенням взялися зараз до цеї конечної операції польського рака, але швидко мусили ховатися за насипи, бо в горіючих хатах вибухали муніції».

Втручання німців було короткочасним та локальним. Наближався фронт, тому вони не збиралися витрачати час і зусилля на пацифікаційні акції. Через це той же керівник УЦК у Любліні Володимир Левицький згодом жалівся, що в Лащівському повіті «до решти вимордовує польська банда наших усіх людей, байдуже, чи він брав участь у громадській праці, чи був собі звичайним жувачем насущного хліба. По селах осталися хіба старі дідусі і бабки, яким все одно умирати. Народ розбігся на всі сторони, хто до Замістя, інші до Холма /.../. На моє представлення в Дістрікт киває головою й шкрібається в потилицю, мовляв, це дуже велика шкода, й на цьому кінець».

Головне протистояння в цей час розгорнулося між обома підпільними арміями — УПА та АК. Протягом квітня―червня тривали завзяті бої. Німці тим часом здійснювали патрулювання теренів Холмщини з літаків. «Як тільки десь появилися вогні чи зав’язався бій між поляками і нашими відділами, — читаємо в історії сотні УПА «Тигри», — німці висилали туди з Любліна кілька літаків, які бомбили горіючі села і скорострільним вогнем переслідували нарівні поляків як нас».

Надзвичайно важливим для поляків було прорватися на південь, до Львова, для посилення місцевих сил, які мали відновити польську владу до наближення фронту. Українці ж усіляко намагалися цього не допустити. Серед найзначніших слід згадати бої біля Посадова на початку квітня. Цей населений пункт був потужним осередком польського підпілля, для його ліквідації сконцентровано великі сили повстанців ― близько 750 вояків. Бій тривав кілька годин, і через деякий час упівці, знищивши фільварок і забравши склади ворога, залишили село. У підсумку акції знищено колонію Телятин, фільварки Лагівці й Посадів, частину колонії Стенятин, здобуто зброю, харчі, одяг, медикаменти. Втрати ворога ― понад 100 вбитих, власні ― 4 вбитих і 13 поранених.

Убивства українців у селах Холмщини, 1942—1944 рр.

У зону активних бойових дій на Холмщину протягом квітня―травня відправляють нові відділи УПА, внаслідок чого загальна кількість повстанців зросла до 11 сотень. Така велика концентрація військ дозволила командуванню УПА розгорнути їх у широкий фронт, відтісняючи поляків далі на захід. «По акції відділів УПА, ― читаємо у повстанському звіті за 17 травня 1944 р., ― відкинено поляків за вузькоторову залізницю Угнів ― Вербковичі. Точніша границя між нашими впливами з польським переходить такими селами: Речиця, Зимно, дальше лінію Гучви, над якою стоїть КОП (Корпус Охорони Поґранічча). У деяких місцевостях польські відділи переходять ріку Гучву, і так в с. Набряжі по цей бік Гучви стаціонує около 200 людей, а їх боївки (чолувкі) доходять до Старого Села. У с. Турковичі стаціонує около 100 узброєних поляків. В околиці села Гонятички границя ця завертає на північний захід, у напрямі с. Гдешин. На захід від тієї границі живуть фольксдойчі, переселені з Румунії, Сербії, Хорватії і інших країн. Дальше на північ польські впливи доходять до села Трещани, однак польські боївки роблять випади на схід до таких сіл: Забірці, Богутичі і інші. З Трещан лінія ця переходить на село Новий Майдан, Ухані, Воїславичі (повіт Холм), тут границя ця затирається».

Розгортаючи подальший наступ, відділи УПА 19 травня атакували село Набруж ― головний центр польського підпілля на схід від річки Гучви. В акції взяли участь галицькі та волинські сотні загальною чисельністю понад 900 вояків. У результаті понад чотиригодинного бою польські війська відтіснено за річку, яка протягом тривалого часу правила за лінію фронту.