Розділ «Володимир В’ятрович За лаштунками «Волині—43» Невідома польсько-українська війна»

Схоже пояснення потім давало саме командування загону «Січ», при цьому намагалося заспокоїти поляків, що жили на контрольованих ним теренах. У листівці «До польського населення» від 17 липня 1943 р. зазначалося: «Міри, що були примінені до поляків деяких громад, були засобом забезпечення українського населення перед плянованою зрадою, і не будуть вони поширюватися на тих громадян-поляків, що стоять на ґрунті співпраці з нами.

3) Гарантуємо повну безпеку тій частині польського населення, яке буде помагати нам у боротьбі проти німців і польських провокаторів. Український нарід не має на меті винищувати своїх національних меншин, а навпаки ― забезпечує за ними рівні з собою права, домагаючись від них лояльности й співпраці.

4) Закликаємо лояльне польське населення не піддаватися ворожій агітації і не покидати своїх осель, а спокійно працювати на своїх господарствах».

Схожих документів УПА з інших теренів Волині, які розповідали б про акції 11 і 12 липня і мали би підтвердити тезу про масштабну операцію, принаймні досі, не виявлено.

У звіті командира «Крука» за період із 11 червня до 10 липня 1943 р. згадано вже проведені на той час антипольські акції, у результаті яких «в терені рідко можна зустрінути якогось ляшка. Вони, так як і німці, згуртувались в більші окружні міста та по районних центрах і тільки час від часу роблять напади в теренах». Відтворити з цих обмежених даних масштаби акції чи якісь деталі її проведення, на жаль, неможливо. Імовірно, мова йде про підсумок кількамісячного протистояння з поляками від початків навесні 1943 р. Хронологічні рамки самого звіту обмежуються періодом від 11 червня до 10 липня, відповідно, дата, яка нас найбільше цікавить, опинилася поза увагою звітодавця.

У Центральному державному архіві вищих органів влади зберігається колекція звітів із Володимирсько-Горохівської округи за квітень—жовтень 1943 р. Три із цих звітів розповідають дуже ретельно про події в липні цього року — зокрема, досить детально подають інформацію про антипольську акцію. Жодної інформації про одночасний напад на польські села 11 липня тут немає.

В інших звітах ідеться про події другої половини липня, при цьому подається ретельна інформація про їхній перебіг. У згадуваних вище свідченнях Юрія Стельмащука розповідається про масштабні антипольські акції, проведені його відділами, але не в липні, а в серпні 1943 р. Тут немає згадок про «загальний антипольський наступ» проти ночі із 11 на 12 липня.

Багато інформації про польсько-українське протистояння влітку 1943 р. можна віднайти в архівно-кримінальній справі на чотового УПА Степана Редешу. Він, зокрема, детально розповідає про знищення польських сіл на Любомльщині у серпні. В архіві СБУ ані в цій справі, ані в десятках інших, заведених проти колишніх повстанців протягом 1940-х рр., що їх переглянув автор, не віднайдемо інформації про масштабну операцію 11—12 липня. Попри упередження автора цих рядків до таких документів як об’єктивного джерела, важко припустити, що радянські органи слідства чомусь би приховували таку інформацію. Швидше навпаки, її було б використано не тільки слідчими, але й потужно розкручено радянською пропагандою як доказ злочинності українського націоналізму.

Згадка про атаки ще двох населених пунктів міститься в документах КГБ 1959 р. Ідеться про розслідування факту вбивства поляків у Новому та Старому Загорові, які сталися саме 11 липня 1943 р. У протоколах допиту звинуваченого Федота Десятничука, свідків Ростислава Закревського, Степана Недбайла, Прокопа Люблюка йдеться про організовану членами ОУН за участі місцевого населення антипольську акцію. У довідці Старозагорівської сільської ради, яка долучена до справи, згадано про вбивство в той день 7 польських родин (разом 28 осіб), а у звинувачувальному акті йдеться про 18 осіб, вбитих у Новому Загорові. Інших документів серед слідчих матеріалів НКВД—КҐБ, які б указували на акцію в цей день, принаймні поки, не виявлено.

Жодних німецьких документів про акції цього дня поки теж не виявлено. Очевидно, що німецька окупаційна адміністрація не могла не помітити великої операції. Як, зрештою, і радянські партизани, що детально інформували своє керівництво про події на Волині, зокрема про антипольські акції. До прикладу, серед їхніх донесень можна знайти доволі детальну інформацію про трагічні події, що сталися 18 липня у Володимирі-Волинському. «У місті, — читаємо в повідомленні з’єднання партизанських загонів імені Шукова, — відбувалося масове побиття поляків бандерівцями (українськими націоналістами), що зібралися на недільне богослужіння. Поляків били в костелах і на вулицях, внаслідок чого вбито 18 ксьондзів і до 1500 громадян. Німці цьому побиттю не заважали і лише через кілька днів випустили звернення до поляків йти на службу в поліцію і жандармерію для боротьби з бандерівцями».

Інше повідомлення загону Бегми за 28 липня є менш детальним і містить таку інформацію: «Кілька тисяч осіб бульбівців з 10-го до 20-го липня повели наступ проти польських сіл Чутаєтєв, Вафи, Голи, Пісочна, Тур, Сошникіно [33] та інших. На шляху все спалили, по-звірячому мордували населення, згодом відійшли на північ. Основний опір дали озброєні поляки села Бути під керівництвом ксьондза. Утрати поляків — 400 осіб убитими. Загін командира Дорошенка, що прийшов на допомогу з Рівненської області, разом із поляками знищив сотню націоналістів. Захоплено 6 кулеметів. Для надання допомоги полякам на боротьбу з бульбівцями і для виводу польського населення нами спрямовано 3 партизанських загони». Отже, в повідомленні йдеться про антипольську акцію за участі значної кількості повстанців, яка відбулася приблизно в той відрізок часу, що нас цікавить. Але й тут не знаходимо підтвердження про операцію, що мала б охопити понад сотню сіл і здійснювалася протягом однієї ночі.

Отже, теза про велику операцію проти ночі з 11 на 12 липня поки не віднайшла документального підтвердження. Сумніви щодо спроможності повстанців здійснити таку масштабну операцію обґрунтував Іван Патриляк. «Якщо припустити, — пише він, — що для атаки на село потрібно було б виділити бодай одну чоту (30—40 озброєних осіб) і сотню змобілізованих та озброєних сокирами і вилами селян, то ми отримаємо цифру 1,8—4 тисячі повстанців, які мали би брати участь в акції 11—12 липня. Це занадто велика кількість як для декількох районів. Враховуючи, якими силами УПА диспонувала на півдні Волинської області в липні того року, очевидно, могло йтися про напад на 20—25 населених пунктів, але не більше. Навіть за таких умов це була доволі складна з технічного погляду операція».

Можливо, не в таких масштабах, проте цього дня все ж відбувалися антипольські акції, у ході яких були атаковані населені пункти. Серед них ― село Порицьк, де відбулися вбивства цивільних мешканців польської національності. Відзначення цієї сумної дати 2003 р. за участі президентів Польщі та України перетворило її в символічний день поминання загиблих у польсько-українському протистоянні поляків.

Підсумуємо виявлену інформацію про події 11—12 липня 1943 р. Очевидно, в цю ніч (як і в багато попередніх та наступних) відбулися антипольські виступи, які призвели до втрат серед польського населення. Значними були польські втрати у двох населених пунктах на терені діяльності загону УПА «Січ». Проте інформація про географічний масштаб акцій (теза про те, що вони охоплювали мало не всю Волинь, тоді як у документах ідеться лише про південну частину Володимирського повіту; вказування на понад півтори сотні атакованих польських населених пунктів, хоч у польських документах ідеться про кількана­дцять) є суттєво перебільшеною.

Саме перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну антипольську операцію, «генеральний антипольський наступ», який нібито мав відбутися одночасно мало не по всій території Волині. А звідти, знову-таки, зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, надавав антипольським виступам чіткого продуманого характеру масштабної етнічної чистки.

Можливо, названа Коморовським цифра (60 населених пунктів) стосується не 11—12 липня, а всього місяця. Адже документів про активізацію антипольських атак у липні загалом є досить багато ― як польських, так і українських.

Антипольська акція на Волині в оцінці ОУН

У липні 1943 р. українські підпільники оголошували, що антипольська акція не зачепить лояльних до українців поляків і запевняли їх у безпеці. На жаль, реально гарантувати цю безпеку повстанці не могли, а іноді місцеві керівники й не хотіли цього. Керівництво підпілля видавало бажане за дійсне ― антипольськими діями на той момент здебільшого воно не керувало. Зрештою, воно визнало це у спеціальному комунікаті Проводу ОУН з липня 1943 р. «Серед незвичайних труднощів, ― читаємо тут, ― організовані українські чинники намагалися [34] з успіхом опанувати ситуацію. Частину винних елементів безоглядно покарано, дальше акція в цій справі ведеться». Отже, йдеться лише про більш чи менш успішні спроби бандерівців улітку 1943 р. взяти під контроль розвиток польсько-українського протистояння.

Загалом, керівництво українського підпілля не раз відмежовувалося від масових антипольських виступів на Волині влітку 1943 р. ― у згаданому вище комунікаті, у листівці, адресованій до поляків від липня 1943 р., у комунікаті Проводу ОУН від жовтня цього року. Якби ОУН готувала цю акцію, то її елементом була б і підготовка певного політичного ґрунту для легітимізації, врешті, вона була б використана для зростання власного політичного капіталу. Зважаючи на сильні антипольські настрої в українському суспільстві Волині, отримати додаткову підтримку, приписавши собі ініціативу й керівництво в акціях проти поляків, було би для бандерівців закономірним. Натомість ми не знаходимо жодних матеріалів, у яких українське підпілля представляло б антипольську акцію як свій успіх чи перемогу. Немає листівок (вони були основним інструментом агітації та донесення інформації до населення) про таку операцію як «початок націо­нальної революції», які розповідали би про «звільнення українських земель від польських окупантів». Така інформаційна кампанія мала би служити не лише виправданням дій підпілля в очах жителів Волині, але й мала здобути для нього певний політичний зиск. Безліч аналогічних листівок та інших пропагандистських й інформаційних публікацій розповідають про антинімецькі дії підпілля чи згодом про його завзяту антирадянську боротьбу. Крім того, пропагандистський супровід у формі попереджувальних листівок чи роз’яснювальних комунікатів, що виходили постфактум, супроводжували антипольські акції УПА в Галичині та на Закерзонні. Тобто не можна твердити, що українське підпілля засадничо цуралося здобувати політичні дивіденди на антипольській боротьбі ― воно охоче робило це на інших теренах.

У документах Володимирсько-Горохівської округи знаходимо цікавий аналіз підпільниками ОУН літньої акції повстанців. Тут знову-таки інформація, яка заперечує, що її метою було знищення всього польського населення: «Протипольська акція в переважаючій кількості проведена невдало. Падали не потрібні, а активний протиукраїнський елемент, звичайно організований і озброєний, або утік, або становив оружний спротив, спричиняючи нам втрати. Найкраще проведено акцію в Порицькому районі, добре у Горохівському, задовільно у центральному, зле в Берестецькому та Одзютицькому; зовсім не пройшла у містах Володимирі, Горохові та Устилугському та Вербському районі. У проведенні акцій прий­мало участь у деяких місцевостях населення, а у Порицькому районі — мельниківці». Неуспіх пояснюється не тим, що не вдалося ліквідувати усього польського населення, а тим, що атак уникнули активісти польського підпілля, натомість даремно постраждали мирні мешканці польської національності. Попри загально негативну оцінку проведеної акції, автор звіту відзначає, що частковим успіхом стала таки бодай часткова ліквідація польського підпілля, що, очевидно, було її головною ціллю. «Під час акції вдалося викрити кілька польських центрів протиукраїнських організацій: в наші руки попали схеми польської організаційної сітки, зв’язки, списи симпатиків і заприсяжених членів, література, пропагандивні видання, переписка, шифри, псевдоніми, машинки до писання, запаси паперу і т. п. На підставі знайдених документів встановлено зв’язок поміж польською делеґатурою «Жонду Жечи Посполитей Польськей» і штабом польської партизанки, що стояв ніби на грунті співпраці з УПА, а діставав тайні доручення і накази проти УПА, скеровані від воєвідського делегата «Жонду Жечи Посполитей». Стверджено рівнож планування ширше закроєної протиукраїнської акції зі сторони польських організацій, що мала початися з 15.07».