Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА На шляху до незалежності»

На основі альтернативних проектів, які висунули деякі правники і політичні партії, цей проект був доопрацьований і оприлюднений влітку 1993 року. Але одразу ж почалися суперечки навколо питання, хто має приймати цей державний документ — Верховна Рада чи спеціально скликана Конституційна асамблея, на чому наполягала низка демократичних партій.

Так само не було до кінця проведено обрання Конституційного Суду. Суперечки між виконавчою та законодавчою владами поглибились. Щоправда, Конституційний договір від 8 червня 1995 року частково зняв напругу. Коли був підготовлений новий конституційний проект, ситуація знову загострилася. Так, приміром, фракція комуністів наполягала на збереженні старої назви УРСР, попередньої системи управління, вважала за необхідне повернутися до складу СРСР. Свій унітарний проект оприлюднив Конгрес Українських націоналістів. Суперечки розгорілися й довкола інших питань — форми державної влади, власності, побудови парламенту тощо. Дискусії точилися гострі й бурхливі.

Нарешті почалося обговорення у Верховній Раді. 27 червня 1996 року воно тривало цілий день, за жорсткого протистояння лівих сил. Дискусії і перепалки перейшли в нічне засідання. Великий, чи, може й вирішальний, вплив справила промова президента Леоніда Кучми, яку він виголосив вранці 28 червня перед членами Верховної Ради, погрожуючи розпустити її, коли не буде схвалено конституційний проект.

Дебати “конституційної ночі” завершилися перемогою. За Конституцією наша Українська держава визначалась як незалежна, демократична, правова, соціальна держава — водночас як світська й унітарна. Україна є республікою з президентсько–парламентською формою управління. Наша держава є національною за походженням, вона створена на основі волевиявлення всієї української нації і всього українського народу. Тому державною мовою в ній є українська мова, яка утверджувалася 10 статтею Конституції як мова державна. Конституція закріпила також національно–історичну державну атрибутику України (герб, прапор, гімн). Визначалося, що основою державної влади є народ, який проводить свою волю і безпосередньо діє через органи влади. Підкреслювалося, що народ має право будь–кому чинити опір, якщо хтось захоче ліквідувати Українську незалежну державу чи її конституційний лад.

Пріоритетними напрямками в державі визначалися права і свободи людини, гарантування їхньої сутності. Конституція закріплювала демократичні засади, визначені міжнародними пактами.

Вперше Конституція України визначала:

1) права і свободи громадянина не можуть бути скасовані;

2) громадянин України не може бути висланий за межі своєї держави чи виданий іноземним властям;

3) громадянинові України гарантувалося право вільного пересування, вибір місця проживання;

4) право на недоторканність житла;

5) право таємного листування і телефонних розмов;

6) право на свободу думки і слова, поглядів і переконань.

Конституція України визначала соборність території усіх її земель в існуючих кордонах; захист її суверенітету здійснюється Збройними силами України; проголошувалося також забезпечення її економічної та інформаційної безпеки. В основному законі знайшло місце закріплення плюралізму в галузі економічних відносин, у політичній та ідеологічній сфері. Конституцією заборонялася будь–яка цензура.

Політичний плюралізм передбачав існування багатопартійності, свободу політичної діяльності, а також багатоманітність ідеології, що, на нашу думку, є помилковою позицією. Адже кожна національна держава тримається на засадах єдиної загальнонаціональної ідеології, а багатоманітність різних ідеологій призводить до розхитування ідейних засад державницького будівництва.

Громадяни України мають також політичні права: брати участь в управлінні державою, у виборах, референдумах, бути обраними. Громадяни України мають право на вільні об’єднання в політичні партії та громадські організації, і ніхто не може бути обмежений у цих правах.

Проте Конституцією забороняється утворення політичних партій та організацій, які мають на меті ліквідувати незалежність України чи змінити її конституційний лад насильницьким шляхом (щодо ненасильницьким шляхом — скажімо, агітацією, пропагандою — не говориться нічого), заборона порушувати суверенітет і територіальну цілісність.

Широкі можливості гарантуються Конституцією в галузі прав на економічну свободу: ніхто не може бути позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Соціальні права громадян України — право на працю, на страйк, на відпочинок, на житло, на соціальний захист, на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування — також закріплені Конституцією, хоча і не гарантуються нею.

Влада України — за Конституцією — ділиться на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Найперше місце посідає законодавча влада. Найвищим і єдиним органом влади є Верховна Рада, її завдання полягають: 1) у законодавчій діяльності та 2) у функціях парламентського контролю.

Глава держави — президент. Він — гарант державного суверенітету, територіальної цілісності дотримання Конституції, прав і свобод людини. Така посада і з такими повноваженнями фактично є продовженням історичної державницької традиції з епохи княжих часів та козацько–гетьманської республіки, що знайшли своє відображення в першому в Європі конституційному проекті Пилипа Орлика.