Розділ «Додаток: Про суспільний розвиток»

Але навіть якби історики могли проковтнути такі дивні висновки, обриси історії на рисунку Д.2 все одно не так сильно відрізняються від того, що дає рис 3.7, щоб зміни основної картини потребували пояснення. Теорії короткочасової випадковости залишаються неадекватними, бо навіть на рисунку Д.2б західний рахунок все одно вищий протягом більшости часу (хоч "більшість" тепер означає не 92,5 відсотка, а 56). Те саме стосується теорій тривалої зафіксованости, бо навіть на рисунку Д.2а Схід лідерує протягом сімох сторіч. Біологія та соціологія залишаються найправдоподібнішими поясненнями висхідного, проте переривчастого руху розвитку, а географія залишається найправдоподібнішим поясненням того, чому Захід панує.

Аби змінити фундаментальну картину, мої оцінки треба було б змінити на 20 відсотків. Рисунок Д.За показує, якою видавалася б історія, якби я послідовно занижував оцінку західних рахунків на 20 відсотків і завищував оцінку східних рахунків на 20 відсотків; рисунок Д.3б подає результат у разі, якби я послідовно занижував на 20 відсотків оцінку східних рахунків і завищував на 20 відсотків оцінку західних рахунків.

Цього разу картина суттєво відмінна. На рисунку Д.За західний рахунок завжди перевищує східний, що робить дуже правдоподібними теорії тривалої зафіксованости й спростовує моє твердження, що суспільний розвиток змінює значення географії. Рисунок Д.Зб, навпаки, ефективно перевертає висновки мого фактичного індексу, подаючи Схід як лідера протягом 90 відсотків часу після льодовикового періоду.

Якщо хоча б один з рисунків Д.За чи Д.Зб правильний, то все, що ви прочитали в цій книжці, хибне. Але ми можемо бути певні, що ці рисунки неправильні. Із рисунка Д.За, що на 20 відсотків завищує західні та занижує східні рахунки, випливає, що розвиток імперського Риму у 1 році до н. е./н. е. був лише на 5 балів нижчий за розвиток промислової Японії 1900 року, що не може бути правдою, тоді як рисунок Д.Зб, що на 20 відсотків завищує східні та занижує західні рахунки, означає, що східний розвиток у часи раніше династії Шан був вищий за західний за Перської імперії; що Захід наздогнав Схід лише 1828 року, напередодні Опійної війни; й що панування Заходу вже скінчилося (2003 року). Жоден із цих висновків не витримує критики.

Звідси випливають мої припущення в розділі 3, що (а) межі похибки в моїх оцінках, мабуть, менші за 10 відсотків, і, безперечно, менші за 20 відсотків; і (б) навіть якщо на 10 відсотків збільшити межі похибки, основні історичні картини, що я намагаюся пояснити, залишаються справедливими.

Висновок

  третьому розділі я кілька разів зазначав, що творення індексу суспільного розвитку є мистецтвом ланцюгової пилки. У найкращому разі індекс дає грубе, але достатньо добре наближення, що унаочнює припущення його автора. Я казав, що ми так довго не могли пояснити, чому Захід панує, головно через те, що протагоністи по-різному означували свої терміни та зосереджувалися на різних частинах проблеми. Отже, проста дія — введення індексу — могла надати дискусії поштовх вперед. Критикам цієї книжки, що висловлять перше з заперечень, перелічених на початку цього додатка, — що кількісні порівняння неприйнятні, бо вони нас дегуманізують — доведеться або якось інакше пояснити, чому Захід панує, або довести, чому ми взагалі не повинні порушувати це питання. Водночас критикам, що висуватимуть заперечення 2,3 та 4 — що я погано означив суспільний розвиток, використовував хибні показники чи неправильно зінтерпретував свідчення, — доведеться подати власні кращі індекси. І тоді, мабуть, ми справді побачимо реальний поступ.