Розділ «Додаток: Про суспільний розвиток»

Поява пороху в чотирнадцятому сторіччі підвищила здатність вести війну і на Сході, і на Заході, хоча далеко не так драстично, як винаходи дев'ятнадцятого та двадцятого сторіч. Близько 1500 року найкращі європейські армії (особливо османи) були десь удвічі ефективніші, ніж за п'ять сторіч до того, хоча розміри та логістика зіграли тут не меншу роль, ніж порох.

Співвідношення способів ведення війни на Заході близько 1500 року та в великій, високоорганізованій, але допороховій армії Римської імперії обчислити важче. В одному дослідженні є оцінка, що один реактивний бомбувальник близько 2000 року має у п'ять мільйонів разів більшу вбивчу потужність, ніж римський легіонер[535], із чого ми можемо зробити висновок, що західний рахунок у 1 році до н. е./н. е. становить 0,0005 бала. Однак, безперечно, Рим мав більше легіонерів, ніж США мають реактивних бомбувальників, тому я оцінюю відношення рахунків західного ведення війни до римського як 2000:1, поклавши західний рахунок у 1 році до н. е./н. е. за 0,12 бала. Це робить римську військову машину в період найвищого піднесення серйозним суперником європейським арміям та флотам п'ятнадцятого сторіччя попри їхні пістолі та гармати, але не силам епохи "мілітарної революції". Це означає також, що римське ведення війни в період зеніту могло б конкурувати з монгольським і переважало б китайські можливості часів династії Тан.

На Сході, де бронзова зброя була звичайною вже 200 року до н. е., сили династії Хань (200 рік до н. е. — 200 рік н. е.) видаються менш ефективними, ніж римська армія, але після старосвітового обміну китайська мілітарна потуга постраждала значно менше, ніж західна. Армії та флоти, що ними династія Суй об'єднувала Китай у шостому сторіччі, були набагато сильніші, ніж будь-яка армія на Заході, а на часи імператорки У, близько 700 року, розрив став величезним.

Військо сторіч, що передували новій ері, було набагато слабше і за римське, і за китайське часів Хань. На Сході, гадаю, до часів Ерлітоу близько 1900 року до н. е. жодне військо не було за ефективністю варте більшого, ніж 0,01 бала; на Заході єгипетська та месопотамійська армії могли дістати 0,01 бала близько 3000 року до н. е.

Інформаційні технології

 рхеологічні та письмові джерела вказують, якого типу інформаційні технології існували в різні періоди, й не надто важко оцінити, як багато інформації ці засоби могли повідомляти, з якими швидкостями та на які відстані. Реальна проблема полягає в оцінюванні обсягів використання різноманітних технологій, що стосовно більшої частини перебігу історії означає, скільки людей вміли читати й писати та на яких рівнях компетентности.

Закон Мура — що приблизно від 1950 року ефективність коштів, вкладених у інформаційні технології, подвоюється щопівтора року — означає, як видається, що 2000 року рахунок мав би бути в мільярд разів вищий, ніж 1900 року, що дає нам західний рахунок 1900 року 0,00000025 бала. Але це, звичайно, не враховує ані гнучкости старомодних форм зберігання інформації, як-от надрукованих книжок (що їм цифрові медії лише починають кидати виклик), ані часових змін способів доступу до найновітніших методик.

Правильне відношення сучасних інформаційних технологій до раніших явно величезне, хоча й набагато менше, ніж мільярд до одиниці. Отже, рахунки до 1900 року (мало того, межі похибки до 1900 року) ще крихітніші, ніж у випадку ведення війни. З іншого боку, дані про те, скільки людей вміли читати, писати та рахувати на різних рівнях володіння предметом, набагато туманніші, ніж навіть свідчення щодо війни, тому мої здогадні оцінки ще імпресіоністичніші.

В таблиці Д.4 я використовую багатокроковий підхід до обчислювання інформаційних технологій. По-перше, я дотримуюся загальноприйнятої серед істориків практики й поділяю рівні навичок на повний, середній та базовий. Планки кожної категорії досить низькі — в термінах письменности, базовий рівень означає здатність прочитати та написати ім'я; середній — здатність прочитати та написати просте речення; повний — здатність прочитати та написати зв'язну прозу. Означення Комуністичної партії Китаю під час руху 1950 року за письменність дуже подібні: повна письменність — здатність впізнати 1000 знаків; напівписьменність — впізнавання 500-1000 знаків; базова письменність — 300-500 знаків.

По-друге, я спираюся на наявну науку й поділяю доросле чоловіче населення в різні періоди на зазначені три категорії. За кожен 1 відсоток цілком письменних чоловіків я нараховую 0,5 бала; за кожен відсоток середньої категорії — 0,25 бала; за кожен відсоток базової категорії — 0,15 бала. Потім я застосовую такі самі рахунки до жінок. Свідчень про жіночу письменність менше, ніж про чоловічу, хоча й очевидно, що до двадцятого сторіччя жінок, що вміли читати й писати, було менше (зазвичай значно менше), ніж чоловіків. Хоча щодо давніших часів мої оцінки здебільшого здогадні, я ризикну оцінювати жіноче застосовування інформаційних технологій у відсотках до чоловічого. Тоді я приписую бали кожному періодові залежно від кількости та рівня використовування інформаційних технологій.

2000 року сто відсотків чоловіків та жінок і в західному, і у східному осередках належать до категорії повної письменности[536], що дає до рахунку суспільного розвитку в обох регіонах по 100 балів за інформаційні технології. 1900 року майже всі чоловіки в західному осередку були хоч трохи письменні (50 відсотків цілком письменних, 40 відсотків середніх та 7 відсотків базових), жінки були освічені майже так само. Отже, до західного рахунку це дає 63,8 бала. На Сході письменність серед чоловіків була так само поширена, хоча й на нижчих рівнях (за моєю оцінкою, 15 відсотків цілком письменних, 60 відсотків середніх та 10 відсотків базових), проте кількість письменних жінок становила лише чверть від кількости письменних чоловіків. В результаті маємо до східного рахунку 30 балів. Стосовно таких обчислень для раніших періодів історії можливі межі похибки навколо моїх здогадів стабільно зростають, хоча мізерна кількість письменних людей робить вплив цих похибок відносно невеликим.

На третьому кроці треба застосувати множники, що враховують зміни швидкости та далекосяжности комунікаційних технологій. Я поділяю найдосконаліші інструменти праці з інформацією на три широкі категорії: електронні (наявні 2000 року і на Сході, і на Заході), електричні (наявні на Заході на початок 1900 року) та доелектричні (наявні на Заході протягом приблизно одинадцяти тисяч років, а на Сході — протягом приблизно дев'яти тисяч років).

На відміну від більшости істориків, я не відокремлюю друкову еру від додрукової. Головний внесок друкування полягав у появі більшого числа і дешевших матеріялів, а не в перетворенні комунікацій таким чином, як це зроблять пізніше телеграф чи інтернет, а ці кількісні зміни вже враховано. У разі електронних технологій я беру множника 2,5 для Заходу та 1,89 для Сходу. Ці множники відбивають відносну доступність комп'ютерів та широкосмугових комунікацій на Заході та на Сході 2000 року. У разі електричних технологій, що на 1900 рік мали певний вплив на Заході, я беру множника 0,05; а в разі доелектричних технологій, використовуваних в усі періоди, я беру однакового множника 0,01 і для Заходу, і для Сходу. Отже, 2000 року Західний рахунок становить максимально можливі 250 балів суспільного розвитку (100 балів IT х 2,5), а Схід дістає 189 балів (100 балів IT х 1,89); 1900 року Захід має рахунок 3,19 бала (63,8 х 0,05), а Схід — 0,3 бала (30 х 0,01). Західний рахунок досягає мінімального рівня, що його треба фіксувати в індексі суспільного розвитку (тобто 0,01 бала) лише близько 3300 року до н. е., а східний — близько 1300 року до н. е.

Межі похибки

  попередньому розділі я багато казав про оцінки та здогади, бо без них збудувати індекса суспільного розвитку неможливо. Першим наслідком є те, що жоден індекс ніколи не буде "правильним", чи то ми беремо слово в сильному сенсі значення, коли кожна окрема деталь цілком точна, чи в слабшому сенсі, коли всі експерти роблять однакові оцінки. В результаті немає сенсу питати, чи мої обчислення рахунків суспільного розвитку неправильні. Правильне запитання таке: якою мірою вони неправильні? Чи вони неправильні аж так, що базові обриси історії суспільного розвитку на графіках у розділах 4-6 вводять нас в оману, тобто вся ця книжка фатально хибна? Чи насправді ці похибки відносно тривіяльні?

На ці запитання, в принципі, досить легко відповісти. Треба просто запитати, (1) як набагато треба змінити рахунки, щоб минуле видавалося таким відмінним, що наведені в цій книжці міркування перестали б витримувати критику, і (2) чи такі зміни правдоподібні.

Зрештою, єдиний спосіб це зробити — перевірити свідчення, наведені на вебсайті (www.ianmorris.org), для кожного окремого обчислення. Тут я лише хочу коротко заторкнути можливість того, що систематичні похибки можуть звести нанівець мої висновки щодо загального обрису історії. Згідно з моїм індексом (його показано в напівлогаритмічному масштабі на рисунку 3,7), Захід став лідерувати після 14 000 років до н. е. Схід повільно наздоганяв, і впродовж майже всього першого тисячоліття до нової ери перевага Заходу була невеликою. Близько 100 року до н. е. Захід збільшив розрив, але 541 року н. е. Схід вирвався вперед. Схід залишався попереду до 1773 року, потім Захід відновив своє лідерування і, якщо тенденція двадцятого сторіччя триватиме, буде утримувати) його до 2103 року. Від кінця льодовикового періоду західний розвиток перевищував східний протягом 92,5 відсотка часу.

У третьому розділі я припустив, що, якщо загалом мої рахунки мають десятивідсоткову похибку, зміни картини будуть несуттєві. Рисунок Д.2а показує, який вигляд мали б розглядувані тенденції, якби я послідовно недооцінював рахунки західного розвитку на 10 відсотків та на ті самі 10 відсотків переоцінював рахунки східного розвитку. Рисунок Д.2б показує результат у разі, якби я недооцінював рахунки східного розвитку на 10 відсотків та переоцінював рахунки західного розвитку на 10 відсотків.

Насамперед треба зазначити, що такі рахунки сильно хибують щодо правдоподібности висновків. Рис. Д.2а, що на 10 відсотків збільшує західний рахунок і зменшує східний, вимагає, аби ми визнали, що Захід був розвиненіший, ніж Схід, 1400 року, напередодні того, як Чжен Хе поплив до Індійського океану; із нього також випливає, що, коли Ганібал 218 року до н. е. повів слонів атакувати Рим, західний розвиток вже був вищим, ніж східний стане аж у часи Чжена. І наче цього мало, графік додатково нас повідомляє, що Захід 44 року до н. е., коли було вбито Юлія Цезаря, був розвиненіший, ніж Схід 1793 року, коли китайський імператор Хунлі відхилив торгівельну місію лорда Макартні.

Рисунок Д.2б, мабуть, ще цікавіший. Рахунок розвитку, що він дає Заходові, наприклад, 700 року н. е., коли араби з Дамаска володарювали в величезному халіфаті, нижчий за китайський індекс часів Конфуція, що не може бути правильним, а західний рахунок 1800 року, коли вже відбувалася промислова революція, нижчий за східні рахунки часів династії Сун, у 1000— 1200 роках, що навіть ще менш імовірно.