Розділ «Додаток: Про суспільний розвиток»

Що далі ми рухаємося в минуле раніше 1800 року, то менше маємо офіційної статистики. Втім що більше економіка базувалася на біомасовому паливі, то більше ми можемо, замість офіційних документів, користатися порівняльною інформацією, що зібрали економічні історики та антропологи. 1700 року пересічна людина в західному осередку споживала приблизно від 30 000 до 35 000 кілокалорій на добу. З наявних свідчень про діяльність західних суспільств ясно видно, що з дальшим просуванням у минуле числа меншають[534], хоча з порівняльних свідчень ясно також, що споживання енергії на Заході ніколи не падало набагато нижче 30 000 кілокалорій на людину на добу. Тут можлива дискусія, але я маю сумнів щодо того, що західний енергоздобуток хоч коли-небудь, навіть у восьмому сторіччі нової ери, був менший за 25 000 кілокалорій на людину на добу. З причин, що їх я обговорюватиму далі, я не бачу, як ці здогадні оцінки могли б більш ніж на 5-10 відсотків відхилятися від справжнього числа.

Величні руїни будинків та пам'ятників римської епохи, кількість кораблетрощ, обсяг вироблених товарів, рівень промислового забруднення в крижаних покривах і нестійка кількість тваринних кісток у поселеннях ясно свідчать про те, що в першому сторіччі нової ери енергоздобуток був вищий, ніж у восьмому і навіть тринадцятому, але наскільки вищий? Відповідь дають оригінальні розрахунки економічних істориків. Роберт Ален (Robert Allen, 2007а) показав, що 300 року н. е. реальна заробітна платня в західному осередку (що в домодерні часи близько відбивала споживання енергії більшости незаможних людей) була порівнянною з заробітною платнею у південній Європі у вісімнадцятому сторіччі нової ери, а Вальтер Шайдель (Walter Scheidel, 2008) припускає, що заробітна платня римської доби була суттєво вищою, ніж у більшій частині середньовічної Європи. Дані Джефа Крона (Geof Kron, 2005), а також Ніколи Кепке та Йорґа Батена (Nikola Koepke and Joerg Baten, 2005,2008) вказують на те, що між першим та вісімнадцятим сторіччями ситуація змінилася мало, а Крон у праці, що ще має вийти друком, припускає, що житлові умови в стародавні часи були зазвичай кращі, ніж у найбагатших частинах Європи вісімнадцятого сторіччя. За моїми оцінками, енергоздобуток становив приблизно 31 000 кілокалорій на людину на добу в перші роки до нової ери та нової ери, повільно меншав до 500 року н. е., потім спадав швидше до 700 року.

Здобуток енергії в західному осередку близько 1000 року до н. е. мав бути нижчим не лише за показники римської епохи, а й за цифри восьмого сторіччя нової ери. Період найстрімкішого зростання настав після 300 року до н. е., коли Середземномор'я стало частиною більших політичних та економічних блоків, а Римський теплий період збільшив врожаї. Численні археологічні дані свідчать також про раніший період пришвидшування розвитку після 600 року до н. е. Я на спробу припустив, що 1000 року до н. е. енергоздобуток міг бути досить низьким, десь 20 000 кілокалорій на людину на добу, трохи нижчим за рівні кінця другого тисячоліття до нової ери, але все одно вищим за рівні третього тисячоліття.

У давнішій передісторії рахунки були ще нижчі. Наприкінці пізнього дріясу збирачі діставали, мабуть, близько 5000 кілокалорій на людину на добу, але це число мало різко зрости (порівняно з тим, що відбувалося раніше) з теплішанням клімату, одомашнюванням рослин та тварин на харчові потреби та використовуванням тварин як тягової сили. Близько 3000 року до н. е. мешканці усталених поселень на Горбистих Схилах мали споживати 12 000 кілокалорій на людину на добу на одяг, паливо, свійських тварин, житло та побутові речі, а також пам'ятники, навіть якщо їхній раціон був не кращий, ніж за чотири тисячі років до того.

Обчислювати східні рахунки ще важче, частково тому, що науковці, зокрема Кук та Сміл, цікавилися лише світовими регіонами з найвищим енергоздобутком, а не міжрегіонними порівняннями. Однак можна почати з оцінки ООН 2006 року, згідно з якою 2000 року н. е. середньостатистичний японець споживав 104 000 кілокалорій на добу (менше половини середнього західного рівня). 1900 року східний осередок усе ще був аграрним, а споживання нафти й навіть базована на вугіллі промисловість в Японії були ще в зародку. Енергоздобуток в Японії мав бути близько 49 000 кілокалорій на людину на добу (знов менше половини споживання енергії на Заході). Протягом попередніх п'яти сторіч використання вугілля та сільськогосподарське виробництво стабільно зростали. 1600 року продуктивність в дельті Янцзи була вищою, ніж будь-де на Заході, але на 1750 рік сільське господарство Голландії та Англії їх наздогнало й реальна заробітна платня на Сході була порівнянна радше з південною Європою, ніж із багатою північною Європою. За моєю оцінкою, енергоздобуток у східному осередку 1400 та 1800 року становив, відповідно, 29 000 та 36 000 кілокалорій на людину на добу, а зростання відбулося переважно в вісімнадцятому сторіччі.

Дискусійним є також питання про те, як сильно вплинула на споживання енергії в Китаї криза після 1200 року, але, ймовірно, був невеликий спад після піка ери Сун, коли споживання енергії мало перевищувати 30 000 кілокалорій на людину на добу.

Так само, як на Заході, з археологічних знахідок ясно, що енергоздобуток в середині першого тисячоліття нової ери мав широкий мінімум, але знову важко сказати, якою мірою стрімким було спадання. Зі свідчень, що я обговорював у п'ятому розділі, випливає, що енергоспоживання в часи династії Хань було вищим, ніж будь-коли раніше на Сході, але нижчим, ніж тогочасний римський рівень чи пізніший рівень династії Сун. За моїми оцінками, отримуємо 27 000 кілокалорій на людину на добу в перших роках до нової ери та нової ери, потім був невеликий спад і повернення до такого самого рівня близько 700 року н. е.

Знов аналогічно до Заходу східний енергоздобуток у першому тисячолітті до нової ери стабільно зростав, пришвидшився приблизно після 500 року до н. е. і ще більше після 300 року до н. е., коли поширилася мережа каналів, торгівля та металеві знаряддя. Ще раніше, 1000 року до н. е., середній енергоздобуток міг бути близько 17 000 кілокалорій на людину на добу, а в часи Першого імператора Цинь імовірнішим числом є 26 000 кілокалорій на людину на добу.

У передісторичні часи енергоздобуток на Сході мав пройти такі самі пороги, як на Заході, але рухатися вгору він почав пізніше й загалом відставав на одне-два тисячоліття.

Організація

 продовж допромислової історії організація була другим за величиною компонентом у рахунках суспільного розвитку. Я використав цього показника як головний приклад у третьому розділі, пояснюючи, чому я вважаю розмір найбільшого міста важливим наближенням до опису організації суспільства. Є чимало неоднозначних даних та відмінностей в означеннях, тому фахівці часто не можуть дійти згоди щодо розмірів міст у кожному періоді. Я обґрунтовую підстави свого вибору на вебсайті, а в таблиці Д.2 лише підсумовую деякі основні обчислення.

Ведення війни

 ід появи письма люди описували свої війни, а від ранньої передісторії часто ховали мертвих зі зброєю. В результаті ми маємо на диво багато інформації навіть про домодерне ведення війни. Головний виклик у обчислюванні рахунку здатности вести війну не емпіричний, а концепційний — як порівнювати радикально відмінні військові системи, адже часто їх свідомо будували так, аби вони були непорівнянні з ранішими системами. Найвідоміший приклад — коли 1906 року Британія спускала на воду корабель Королівського військового флоту "Дредноут", головна ідея була, що його надвеликі гармати та надміцний панцер забезпечували одному кораблеві моделі, виробленої після 1906 року перемогу над будь-якою кількістю кораблів 1890-х років.

Однак реальність така, що все ніколи не буває так просто. Саморобні вибухові пристрої за сприятливих обставин можуть на рівних конкурувати навіть із найвисокотехнологічнішою армією. В принципі, ми можемо в одному індексі надавати рахунки цілковито відмінним військовим системам, навіть якщо експерти можуть не погодитися з тим, які саме ці рахунки.

2000 року н. е. безпрецедентна військова потужність Заходу дістає 250 балів і, поза сумнівом, є значно більшою, ніж на Сході. Деякі східні армії великі, але системи зброї важать набагато більше, ніж просто кількість людей. Витрати США відносно китайських становлять 10:1, за кількістю авіяносців маємо 11:0, а за ядерними боєголовками 26:1. Якісні відмінності між американськими танками М1 та точною зброєю і китайськими застарілими системами ще більші. Покласти відношення Захід:Схід занизьким, на рівні 10:1, чи зависоким, на рівні 50:1, було б однаково занадто, тому я здогадно взяв співвідношення 20:1, що означає, що Схід 2000 року має рахунок 12,5 бала супроти 250 балів Заходу.

Порівнювати рахунки 2000 року з ранішими ще складніше, але можна робити грубі оцінки, якщо подивитися на зміни розміру армій, швидкість їхнього руху, логістичні можливості, обсяг та руйнівну силу їхньої ударної міці та наявні панцерні засоби та фортифікаційні споруди. Згідно з одним розрахунком, ефективність артилерійського вогню від 1900 до 2000 року зросла у двадцять разів, а антитанкового — у шістдесят разів. Я зібрав усі інші зміни впродовж двадцятого сторіччя і поклав відношення західної здатности вести війну 2000 до 1900 року рівним 50:1, що означає, що Захід 1900 року мав 5 балів порівняно з 250 балами 2000 року.

1900 року західна військова потужність сильно перевершувала східну, хоча розрив був, безперечно, менший, ніж 2000 року. 1902 року британський флот за тоннажністю вшестеро переважав японський, а будь-яка європейська держава мала в армії більше людей, ніж Японія. Я покладаю відношення Захід:Схід 1900 року рівним 5:1, а це означає, що Схід 1900 року мав лише один бал (у порівнянні з 5 балами Заходу 1900 року та 12,5 балами Сходу 2000 року).

Рівень суб'єктивности в таких підрахунках задовольнить не всіх, але важливо, що 2000 року військова потужність Заходу така величезна, що всі інші рахунки — зокрема Заходу 1900 року чи навіть Сходу 2000 року — видаються мізерними. Отже, похибки оцінювання неважливі. Можна подвоїти чи поділити навпіл будь-які чи всі рахунки ведення війни за всі періоди до 1900 року, і на сумарний рахунок розвитку це помітно не вплине.

Відмінність між західним веденням війни 1800 та 1900 року менша, ніж між 1900 та 2000 роками, але все одно величезна — від епохи вітрильників, кінноти та гладкоствольних мушкетів, заряджуваних з дула, до розривних снарядів, панцерних кораблів на нафтовому паливі та кулеметів, з танками та літаками на підході. Дев'ятнадцяте сторіччя, мабуть, піднесло західну здатність вести війну десь на порядок, і я покладаю здатність Заходу вести війну 1800 року рівною 0,5 бала. Західні способи ведення війни на той момент були незрівнянно ефективнішими, ніж східні, що 1800 року варті, мабуть, 0,1 бала.

Перетворення у військовій справі, що відбулися в Європі від 1500 до 1800 року, історики називають "мілітарною революцією" — за цей час ефективність західних способів ведення війни побільшала, мабуть, учетверо. Східне ведення війни, навпаки, від 1700 року (коли Кансі почав завойовувати степи) до 1800 року фактично подалося назад. Не маючи екзистенційних загроз, китайські володарі постійно діставали мирні дивіденди від зменшування збройних сил та ігнорування дорогих технологічних новацій. Східні способи ведення війни 1800 року за ефективністю помітно не відрізнялися від 1500 року й були значно менш ефективними, ніж 1700 року. Тут бачимо, зокрема, пояснення того, чому британська армія у 1840-ві роки так легко змела китайські сили.