Розділ «Вступ»

Я називаю таку ситуацію «перевагою відсталости»[22], вона так само давня, як суспільний розвиток. Коли, наприклад, землеробські поселення почали перетворюватися на міста (невдовзі по 4000 р. до н. е. на Заході та 2000 р. до н. е. на Сході), наявність особливих ґрунтів та клімату, що сприяли початковому піднесенню землеробства, почала важити менше, ніж доступ до великих рік, що давали воду на потреби іригації чи могли правити за торгівельні шляхи. З дальшим зростанням міст доступ до великих рік почав важити менше, ніж доступ до металів, чи до довших торгівельних шляхів, чи до джерел робочої сили. Коли суспільний розвиток змінюється, ресурси, що їх він потребує, змінюються теж, і регіони, що колись мало на що впливали, можуть виявити, що їхня відсталість має свої переваги.

Завжди важко сказати наперед, як саме переваги відсталости зіграють свою роль, бо відсталість буває різною. Чотириста років тому багатьом європейцям видавалося, що квітучі плантації на Карибах мали яскравіше майбутнє, ніж північноамериканські ферми. Ретроспективно ми можемо сказати, чому острів Гаїті став найзлиденнішим місцем у західній півкулі, а Сполучені Штати — найбагатшим, але передбачити такі результати було б набагато важче.

Цілком очевидний наслідок переваг відсталости полягає, однак, у тім, що найрозвиненіший регіон кожного осередку рухався з часом. На Заході від Горбистих Схилів (в епоху ранніх землеробів) він зсунувся на південь до річкових долин Месопотамії та Єгипту, де постали держави, а потім, коли більшої ваги набули торгівля та імперії, змістився на захід до басейну Середземного моря. На Сході від ділянки між ріками Хуанхе та Янцзи він мігрував на північ до басейну самої Хуанхе, потім на захід до ріки Вей і до регіону Цинь.

Другим наслідком є те, що лідерування Заходу в суспільному розвиткові коливалося частково через те, що життєві ресурси — дикі рослини та тварини, річки, торгівельні шляхи, робоча сила — були розподілені в кожному з осередків по-різному, а частково тому, що в обох осередках процеси поширювання та залучання нових ресурсів були бурхливими та нестабільними й запускали в дію парадокс розвитку. Зокрема, зростання західних держав у другому тисячолітті до н. е. зробило Середземне море не лише магістраллю торгівлі, а й магістраллю деструктивних сил. Близько 1200 до н. е. західні держави втратили контроль, і тоді міграція, розпад держав, голод та епідемії започаткували занепад усього осередку. Схід, що не мав такого внутрішнього моря, не зазнав подібного занепаду, відтак близько 1000 до н. е. лідерування Заходу в суспільному розвитку різко поменшало.

Протягом наступних трьох тисяч років такий самий сценарій відбувався знов і знов, щоразу з іншими наслідками. Географія визначала, де у світі суспільний розвиток мав зростати найшвидше, а зростання суспільного розвитку змінювало саме значення географії. В різних місцях критично важливими були великі степи, що з'єднували східну та західну Євразію, багаті на рис землі південного Китаю, Індійський та Атлантичний океани. В сімнадцятому сторіччі нової ери Атлантика набула видатного значення, тому народи, найліпше розташовані з погляду її експлуатації, — спочатку здебільшого британці, потім їхні колишні колоністи в Америці — створили імперії та економіки нового типу й звільнили енергію, замкнену у викопному паливі. Я буду доводити, що Захід панує саме завдяки цьому.

План

 нижку поділено на три частини. У першій частині (розділи 1-3) порушено засадничі моменти. Що таке Захід? Де починати нашу оповідь? Що ми розуміємо під словом «панувати»? Як можна визначити, хто лідерує чи панує? У першому розділі я подаю виклад біологічних засад оповіді про еволюцію та розселювання сучасних людей по планеті, у другому простежую формування та зростання східного та західного вихідних осередків після льодовикового періоду, а в розділі 3 перериваю оповідь аби означити суспільний розвиток та пояснити, як я його використовуватиму на потреби вимірювання відмінностей між Сходом та Заходом[23].

У другій частині (розділи 4-10) я докладно простежую оповіді про Схід та Захід, щоразу запитуючи, що саме пояснює їхню подібність та відмінність. У розділі 4 я розглядаю постання перших держав і великі лиха, що руйнували західний осередок протягом століть аж до 1200 років до н. е. В розділі 5 я розглядаю перші великі імперії Сходу та Заходу та зростання їхнього суспільного розвитку до меж, максимально можливих у разі аграрних економік, а в розділі 6 обговорюю великий занепад, що охопив Євразію приблизно після 150 року н. е. У сьомому розділі ми досягаємо поворотної точки, коли східний осередок відкрив нове прикордоння, вийшов вперед у суспільному розвитку, а десь близько 1100 року н. е. знову почав тиснути на межі можливого в аграрному світі. В розділі 8 ми побачимо, як цей процес призвів до другого великого занепаду. В розділі 9 я описую нові прикордонні смуги, що їх відновлені східні та західні імперії створили у степах та через океани, і досліджую, як Захід закрив розрив у розвитку зі Сходом. У розділі 10 ми нарешті побачимо, як промислова революція перетворила лідерування Заходу на панування, й проаналізуємо величезні наслідки цього.

У третій частині (розділи 11 та 12) я переходжу до питання, найважливішого з погляду кожного історика. Отже, що з цього випливає? Спочатку, в розділі 11, я збираю докупи свої докази щодо того, що за всіма деталями подій, що відбувалися протягом останніх п'ятнадцяти тисяч років, можна простежити дві системи законів, біологічних та соціологічних, що визначали обриси історії в глобальному масштабі, і третю систему, закони географії, що визначали відмінності між розвитком Сходу та Заходу. Саме неперервна взаємодія цих законів, а не тривала зафіксованість чи короткочасові випадковості привела Ауті до Балморалу замість відправити Альберта до Пекіна.

Зазвичай історики говорять про минуле не так. Більшість науковців шукають пояснень у культурі, віруваннях, вартостях, інституціях чи сліпому випадкові, а не в твердих поверхнях матеріяльної дійсности, й лише небагатьох із них розмова про закони захопила б по-справжньому. Однак, розглянувши (та відхиливши) кілька таких варіянтів, я хочу зробити ще один крок і припустити, в розділі 12, що насправді закони історії дають нам досить чітке розуміння того, що може відбутися далі. Історія не закінчується з пануванням Заходу. Парадокс розвитку та переваги відсталости діють далі, перегони між новаціями, що рухають суспільний розвиток вгору, і катастрофами, що тягнуть його вниз, тривають. Мало того, я вважаю, що нині змагання гарячіше, ніж будь-коли раніше. Нові типи розвитку та руйнування обіцяють — чи загрожують — зачепити не лише географію, а й біологію та соціологію. Найбільше питання нашого часу полягає не в тому, чи буде Захід панувати далі. Воно в тім, чи зможе людство в цілому прорватися до цілком нового способу існування раніше, ніж катастрофа нас знищить — назавжди.