Розділ 8 Культура Русі IX—XIII ст.

На думку Д.В. Айналова, підтверджену пізніше В.І. Антоновою та іншими дослідниками, у створенні мозаїк Михайлівського Золотоверхого храму взяв участь видатний київський художник кінця XI — початку XII ст. Алімпій. Тенденції, що намітились у мозаїках і фресках Михайлівського Золотоверхого храму, визначились у фресковому живопису Кирилівської церкви. Йому властиві поліхромність малюнків, освітлених тонкими “пробілами”, динамічність зображення. Особливою майстерністю відзначаються фрески на тему “Страшного суду”, серед яких виділяється композиція “Ангел звиває небо”. Грізний ангел переданий в русі. В руках у нього величезний згорток, що символізує небо. Драматизм події добре підкреслено кольоровим рішенням — рожева постать ангела виділяється на темно-синьому фоні.

“Святі воїни”, намальовані на центральних стовпах храму, наділені індивідуальними рисами. В одному із них, суворому літньому воїні з сивою бородою, на думку Ю.С. Асеева, хочеться бачити портрет владного і підступного київського князя Всеволода Ольговича[676]. Великий інтерес у плані виявлення земних реалій в церковних канонічних розписах викликають сцени із житія Кирила Олександрійського в південній апсиді. На одній із них — “Кирило вчить цесаря”, очевидно, зображений давньоруський князь, про що може свідчити, зокрема, одяг цесаря, що має аналогії в давньоруській дійсності. На іншій — “Кирило у човні” — вгадується давньоруська “ладья”.

Цікавий фресковий живопис XII ст. виявлений у 1970 р. в церкві Спаса на Берестові у Києві. Це велика жанрова сцена “Явління Христа учням на Тіверіадському озері”, яка передає відому легенду про те, як Христос допоміг Петру, Хомі, Якову, Ісааку і Нафанаїлу піймати повні сіті риби. Вона вражає легким і вільним малюнком, виконаним без попередньої прорисовки, і нагадує прозору акварель. Оригінальна манера письма, стриманість колориту і незвичайний динамізм композиції засвідчують велику майстерність її автора. Відсутність аналогій цій композиції в інших пам’ятках Києва дало підстави Г.Н. Логвину висловити припущення, що в її виконанні брали участь переяславські майстри, запрошені Володимиром Мономахом[677]. Підтвердити або спростувати цю цікаву думку могли б розписи переяславських храмів, але вони не дійшли до наших днів. Не дійшли до нас і розписи Південної Русі кінця XII — початку XIII ст. Із розкопок храмів Апостолів у Білгороді і Василія в Овручі довідуємось, що в них застосовувалися так звані золотофонні фрески, що нагадували мозаїчні золоті фони ранніх культових споруд Київської Русі.

Мозаїчна композиція "Євхаристія” із Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.

Твори давньоруського іконопису збереглися в поодиноких екземплярах, хоч мали значне розповсюдження. Ними прикрашали храми, каплиці, палаци, житла бояр, купців. Перші ікони на Русь привозили із Візантії і Болгарії, пізніше з’явились і власні. Найвідомішою іконописною майстернею в кінці XI — на початку XII ст. була Печерська. Тут творив відомий художник Алімпій, який пройшов школу царгородських майстрів. “Печерський патерик” відзначає, що Алімпій “иконы писати хитръ бе зело”. З цього джерела ми довідуємось, що разом з визначним майстром працювали і його учні, які виконували замовлення на ікони від багатих людей. Ряд дослідників пов’язують з київською художньою школою ікони “Ярославська Оранта” (зберігається у Третьяковській галереї), “Устюжське Благовіщення”, “Дмитрій Солунський” (знайдена у місті Дмитрові) і композицію “Свенської (або Печорської) Богоматері”. Ікона “Ярославська Оранта” за манерою виконання перегукується з мозаїками храму Михайлівського Золотоверхого монастиря і, на думку дослідників, може належати пензлю Алімпія[678]. Рештки іконописних майстерень виявлено розкопками 1938 р. на території колишнього Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, а також у Новгороді.

У Києві сформувалась іконографія святих Бориса і Гліба. Уявлення про неї дає ікона “Борис і Гліб” кінця XIII — початку XIV ст. (експонується у Київському державному музеї російського мистецтва). Із Новгорода походять ікони “Архангел" кінця XI ст., а також “Устюжське Благовіщення” XII ст., які за стилем близько стоять до фресок і мозаїк Михайлівського Золотоверхого храму. Цікава ікона XIII ст. “Покрова” походить з Галичини (зберігається в Київському державному музеї українського мистецтва). Незвичайна іконографія галицької “Покрови”, що не має аналогій на Русі, змусила дослідників припустити, що це копія з оригінала ікони Влахернської церкви в Константинополі.

Дмитрій Солунський. Мозаїчне зображення з Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.

Певне відношення до києворуського іконопису, напевно, мала і знаменита ікона “Володимирська Богоматір”[679]. Її привезли на Русь разом з іконою “Пирогощі” — “в едином корабле” на початку XII ст., вона прикрашала храм Бориса і Гліба у Вишгороді. Згодом (1155) її вивіз Андрій Боголюбський до Володимира-на-Клязьмі, від чого вона і отримала свою нову назву. На іконі зображена Богоматір з дитям на руках. Висока майстерність виконання царгородської ікони, безперечно, справила значний вплив на давньоруську іконописну традицію.

Серед пам’яток художньої різьби по каменю, що прикрашали храми і палаци, найбільшу увагу привертають різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Одинадцять таких плит збереглося на хорах Софії Київської. Вони вкриті вишуканою художньою різьбою рослинно-геометричного орнаменту, доповнену геральдичними зображеннями орлів і риб. Зразком для київських майстрів кінця X — початку XI ст. послужили різьблені вироби із праконеського мармуру, що добре видно на прикладі шиферного саркофага із Десятинної церкви. За характером орнаментальних мотивів він має багато спільного з мармуровим саркофагом Ярослава Мудрого, але виготовленого у Києві і київськими майстрами.

Цікавою пам’яткою давньоруської пластики є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія з дитям. Його знайшли в руїнах Десятинної церкви, як вважають дослідники, він був виготовлений місцевим майстром для оздоблення її фасаду.

Збереглися різьблені шиферні плити в Спаському соборі Чернігова. Їх орнамент складається із ромбів і кіл, що нагадує за стилем кавказьку різьбу.

Винятковий інтерес становлять чотири шиферні плити з тематичними рельєфами: дві — із Михайлівського Золотоверхого монастиря і дві — з Києво-Печерського. На михайлівських плитах зображені вершники — “святі воїни”, покровителі київських князів: Георгій Побідоносець і Федір Стратилат — на одній, святий Меркурій і Дмитрій Солунський — на іншій. Рельєфи виконані з великою майстерністю. Зображення вершників водночас декоративні і динамічні.

На плитах, знайдених у Печерському монастирі, передані популярні на Русі античні сюжети. На одній із них зображено Геракла в двоборстві з левом, на іншій — Діоніса, що їде в колісниці, запряженій двома левами.

Визначним досягненням давньоруських різьбярів по каменю є невеличкі іконки. Найчастіше зображені на них перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, св.Миколай та ін. Популярним був сюжет “Увірування Фоми”; мініатюрна іконка з його зображенням зберігається в Національному музеї історії України. Вона із світло-зеленого каменю-стеатиту, зверху позолочена. На лицьовому боці рельєфу зображено дві фігури: Христос у фронтальній позі, який показує свої рани Фомі, і Фома, що схилився до Христа. Обличчя, руки, ноги і одяг фігур тонко пророблені, лінії м’які.

Високого рівня розвитку досягло в Київській Русі прикладне мистецтво. Орнаментальними композиціями, більшість елементів яких беруть свій початок не, лише у слов’янській, а й у значно давнішій язичницькій старовині, декорувалися предмети побуту, прикраси, зброя, металевий і керамічний посуд, вироби із кості. Найпоширенішими мотивами були коло — символ сонця, хвилясті лінії, що символізували воду, фантастичні звірі і птахи, “дерево життя”, рослинний орнамент.

Незвичайною декоративністю відзначалися вироби художнього ремесла, виготовлені в техніці емалі і черні. Вишуканістю рослинного орнаменту і загадковістю сюжетної композиції характеризуються срібні окуття двох рогів тура XX ст., виявлених під час розкопок Чорної Могили в Чернігові. Крилаті звірі, дракони, що сплелися в поєдинку, грифони, собаки, чоловіча і жіноча фігури з луками, на думку Б.О. Рибакова, є своєрідною ілюстрацією до чернігівської билини про Івана Годиновича, в якій розповідається про смерть Кащея Безсмертного, боротьбу життя зі смертю[680].

Шиферні плити із зображенням святих воїнів із Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.

Шиферні плити із Печерського монастиря із зображенням Геракла у двоборстві з левом і Діоніса у колісниці. XI — XII ст.

Кращими виробами, виготовленими в техніці черні в XII — XIII ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі із срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька кіотців, зображені фантастичні звірі і птахи, квіти, рослинне плетиво, сюжетні композиції, які відображали язичницьку символіку, народні гуляння, скомороші танці. В арочці-кіотці одного з київських браслетів бачимо двох птахів-собак (симарглів), птаха, гусляра в головному уборі і довгій вишитій сорочці, жінку, що танцює, і чоловіка з мечем і щитом. За сюжетом зображення на браслетах-наручах нагадують сцени башт Софії Київської.

Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької і християнської символіки. Нерідко вони мирно уживалися на одному предметі. Так, на київській золотій емалевій діадемі XI — XII ст. з деісусним чином поряд з апостолами зображені дівочі голівки і “дерево життя”. Можна думати, що язичницькі сюжети і символи на виробах прикладного мистецтва X — XIII ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію. Орнаментальні композиції із “дерева життя”, птахів-сиринів (віл-русалок), жіночих голівок у кокошниках, рогів тура особливо характерні для емалевих колтів XII — XIII ст. Як складова частина весільного убрання вони своєю орнаментикою відображали насамперед ідею родючості. Найпоширенішим декоративним елементом на срібних колтах були “дерево життя” і крилате чудисько з пташиною або собачою головою, двома лапами і крилами. В ньому не без підстав вбачається уособлення слов’янського бога Симаргла, який був покровителем людини, охороняв посіви і рослинність.