Розділ «Ханчжоу. Роздуми у чайних кімнатах»

Другим важливим винаходом, що покращив умови життя людей, було виробництво бавовни. Остання не була такою дорогою, як шовк, до того ж вона набагато приємніша на дотик, ніж конопляна тканина. Бавовну можна було прати, а чистий одяг також захищав од бактерій.

Покращення умов гігієни сприяло також збільшенню приросту населення. На території Південної Сун уздовж каналів виростали численні міста-мільйонники. На той час в імперії мешкало п’ятдесят мільйонів осіб. До 1200 р. Ханчжоу був, очевидно, найбільшим містом у світі, з населенням понад мільйон, ба навіть два мільйони жителів. Принаймні це місто було у сорок разів більшим за Лондон, де на той час мешкало лише двадцять п’ять тисяч осіб. Коли Марко Поло описав італійцям красу та велич Ханчжоу, європейці не могли повірити в те, наскільки розвинений Китай.

 Рання грошова купюра часів династії Північної Сун. Паперові гроші почали друкувати в Китаї у 1024 р.

Залізна та сталева промисловість на території Ханчжоу на сот­ні років опереджала європейську. Залізо плавили у розжарених за допомогою вугілля печах. Отримання сталі із заліза у такий спосіб значно поширилося за часів династії Сун. Виробництво сталі у 1078 р. було вдвічі більшим, ніж у Британії наприкінці XVIII ст.

Ханчжоу було названо столицею шовку. Не випадково тут сьогодні розташований найвідоміший у світі музей шовку.

Виробництво шовку у Ханчжоу вдалося простежити на 4700 років у глиб століть, коли в руїнах міста Лянчжу було знайдено залишки напівзотлілого шовкового одягу.

Визначним досягненням династії Сун у галузі виробництва шовку було покращення якості кеси. Кеси — це напрочуд гарна тканина, виткана на невеликих ткацьких станках. Перший етап виробництва шовку — кропіткий процес розмотування шовкових ниток із коконів. Для цього було винайдено машини для намотування шовкової нитки, як джерело енергії для цього процесу, ймовірно, використовували енергію потоку води.

Часи династії Сун у Китаї стали золотою добою виробництва кераміки. Посуд Сун відомий своїми простими формами та стриманою гамою кольорів. Імператор Чжень-цзун заснував у 1004 р. відомий керамічний завод у місті Цзіндечжень. Виробництво порцеляни на заводі тривало 900 років, аж до падіння останньої імператорської династії Цін у 1911 р. Місто й дотепер є центром виробництва порцеляни у Китаї, тут також працює науково-дослідний інститут кераміки.

Саме за доби династії Сун спостерігався неабиякий розквіт виробництва порцеляни як у якісному, так і у кількісному відношенні. Починаючи від XII ст. виробництво перемістилося до Ханчжоу та його околиць, де у випалювальних печах народжувалася прекрасна порцеляна. Підтвердженням тому є всесвітньовідома однотонна зелена полив’яна порцеляна селадон. Також популярним став вид порцеляни, поверхню якої штучно вкривали тріщинами, піддаючи глазур швидкому охолодженню. Він значно вплинув на кераміку, що використовувалась у японських чайних церемоніях, і часто вважався найкращим із будь-коли виготовлених. Порцеляну часів династії Сун знаходимо навіть у Східній Африці.

Китайці торгували всім за винятком одної-єдиної речі. У 1067 р. було видано наказ, яким заборонялося продавати іноземцям продукцію, що мала у складі сірку чи селітру. Уряд Сун прекрасно розумів, що з цього можна було виготовити порох. Проте країна походження пороху була добре відома у світі. Араби називали селітру «китайським снігом», а перси — «китайською сіллю».

---

Падіння династії Сун

---

Винаходи, порцеляна та поезія — порухом пензля чиновника все вимальовувалось як прекрасна каліграфія. За часів династії Сун держслужбовець був не схожим на сучасного, загрузлого у дорученнях, прив’язаного до скрупульозного дотримування директив виконавця. За часів династії Сун завданням держслужбовця було надихатися самому та надихати інших. Однак слабкою стороною династії Сун була її тверда віра лише у власну доброчесність і бездоганність. Правителям і чиновникам варто було б знати також плани та жагу до влади країн-сусідок і краще розуміти своїх воїнів. Південна Сун припустилася тої ж помилки, що і Північна.

Династія прийняла легковажне рішення об’єднатися з монголами у 1233 р. для нападу на північну державу Цзінь. Коли Цзінь була завойована, династії Сун довелося стикнутися з новими прикордонними сусідами — монголами. Хан Хубілай запропонував Сун вигідні умови у разі, якщо вона погодиться підкоритися владі монголів. Коли посла монголів було ув’язнено, спалахнула війна. П’ять років військо хана Хубілая тримало в облозі Сян’ян і Фаньчен.

Імператор Ду-цзун, останній імператор династії Сун, був байдужим до своїх прямих обов’язків і делегував усі державні справи іншим, зосередившись натомість на спиртному, жінках і розкішному житті. Згідно з правилами двору, кожна коханка імператора повинна була вранці робити візит ввічливості до його покоїв. Одного ранку до імператора прийшли одночасно тридцять жінок.

Коли монголи захопили Сян’ян у 1274 р., Ду-цзуну про це не повідомили. Він помер трохи згодом. У 1276 р. монголи завоювали Ханчжоу, і династія Сун припинила своє існування. Вона правила 319 років. Однак через це історія міста Ханчжоу не добігла кінця. Хан Хубілай виявився більш поблажливим, ніж інші монгольські ватажки. Він не був відвертим психопатом, як його дід Чингісхан, який здобував насолоду в різанині та ґвалтуванні. Ханчжоу вдалося вберегти від кривавої бійні, і двір правителів Сун зміг навіть насолоджуватися деякими привілеями. Хоча хан Хубілай переніс столицю на північ, до Пекіна, Ханчжоу й за часів нової династії Юань залишався одним із найважливіших торгових міст. Він дивував і Марко Поло, і марокканського мандрівника-дослідника Ібн Батуту. Обидва вважали місто найпрекраснішим і найбільшим від усіх, які вони будь-коли відвідували. Проте інтелектуальна діяльність, зав­дяки якій Ханчжоу зазнав своєї слави, почала занепадати.

У кочовій культурі монголів цінувалися битви альфа-самців, і становище жінок значно погіршилося. Тепер їх не можна було зустріти у чайних кімнатах. Також монголів не цікавила культура. Здебільшого їх надихали лише картини на кінну тематику. У Ханчжоу багато хто з митців добровільно відходили від справ, залишаючи зображення коней монголам.

Тан і наступна за нею династія Сун були напрочуд відкритими до іноземних звичаїв. Влада монголів, утім, залишила невитравний слід в інтелектуальній атмосфері Китаю, і наступна династія Мін з недовірою ставилася до іноземців, час від часу обриваючи майже всі контакти з навколишнім світом. Імператор Хуну категорично забороняв торгівлю із закордоном. Будівництво великих океанських кораблів було припинене наприкінці XV ст., а протягом наступного століття міжнародну торгівлю було заборонено остаточно. За часів династії Мін чиновники почали страждати на алергію на геть усе іноземне.

Марко Поло привіз історію своєї подорожі до Італії, де ніхто по-справжньому не повірив у його розповіді щодо багатств Ханчжоу. Мандрівник отримав прізвисько «Мільйон». Рід Поло як один із найзаможніших у Венеції фінансував експедиції інших купців. Ті привезли до Італії нові винаходи та ідеї. Італійські родинні компанії на кшталт тих, що належали роду Поло, утворили новий центр діяльності, де ці ідеї проходили подальшу обробку. Цього разу таким центром стала Флоренція.

Тож вип’ємо чашку чаю.

Як і Какудзо Окакура, автор книги про чай, котрий сумує з приводу нашестя монгольських племен у ХІІІ столітті не тому, що вони принесли смерть і спустошення, а тому, що з-поміж досягнень Імперії Сун вони знищили найцінніше — мистецтво чайної церемонії. Я знаю, що чай — то не другорядний напій. Коли він став ритуальним, то почав робити серця здатними бачити велич у малих речах. Де знаходиться краса? У великих речах, які, як і все інше, приречені померти, чи у малих, які, ні на що не претендуючи, знають, як інкрустувати мить гемою безмежності?

Чайний ритуал — це точне поновлення тих самих жестів і тих самих смаків, коли отримуєш прості відчуття, автентичні й вишукані, коли кожному за малі гроші дається ліцензія стати аристократом смаку, бо чай є напоєм багатих так само як і бідних, а отже, чайний ритуал має незвичайну властивість пробивати в абсурдності нашого життя вікно світлої гармонії. Так, всесвіт приховує порожнечі, загублені душі оплакують красу, мізерність оточує нас. Тож вип’ємо чашку чаю. Зробилося тихо, надворі чутно свист вітру, осіннє листя шумить і облітає, кіт спить під гарячим світильником. І в кожнім ковтку сублімується час.