Розділ «Багдад. Місто миру»

Учні в бібліотеці Аббасидів. Малюнок Яхьї Ібн Махмуда аль-Васіті, 1237 р. 

Аль-Мамун став правителем з більш широкими поглядами, ніж його батько. Щотижня він збирав у своєму палаці вчених і за вечерею спілкувався з ними про все суще між землею та небом. Він відрядив дипломатів збирати древні наукові тексти. Часто правителі, що зазнавали поразки у війнах, замість золота повинні були надсилати аль-Мамунові книжки. Показово, що, коли Аббасиди укладали одну з багатьох мирних угод з Візантією, серед інших умов було отримання копії праці Птолемея «Математичний синтаксис». Її було перекладено арабською, і надалі праця відома нащадкам під своєю арабською назвою «Альмагест».

---

Будинок мудрості

---

Подейкують, що одного разу аль-Мамунові наснився сон, в якому лисий світлошкірий Аристотель сидів на його постелі. Отямившись від переляку, аль-Мамун запитав у Аристотеля: «Що є добро?» Той відповів, що як розум, так і надприродне, тобто наука та релігія, однаково важливі для загального блага. Аль-Мамун дійшов висновку, що книжкова культура є релігійним обов’язком. Історію про сон аль-Мамуна розповів історик X ст. Ібн аль-Надим.

Він зазначає, що саме через цей сон в аль-Мамуна з’явилася пристрасть до видання книжок.

Ми можемо по-різному ставитися до правдивості цієї історії, проте аль-Мамун поставив перед собою неабияку честолюбну мету. Він вирішив зібрати буквально всі книжки світу під одним дахом і перекласти їх арабською. Для цього було засновано місце, котре почали називати Байт аль-Хікма, Будинок Мудрості. Спершу це був королівський архів і бібліотека. Зразком для неї слугувала го­ловна бібліотека сирійської імперії Сасанідів, де було зібрано багато перекладної літератури.

Аль-Мамун підтримував гарні стосунки з Візантійською імперією, і особливо його цікавили грецька філософія та наука. Він був відкритим для різних філософських течій, допомагав перським мислителям і представникам школи мутазилітів, що на перший план ставили розум і відкрито критикували буквальне тлумачення Корану. Аль-Мамун запрошував до себе вчених зі всього світу і ставився до них з пошаною. У розпорядженні аль-Мамуна була також велика група перекладачів і палітурників.

Будинок Мудрості перетворився на великий освітній центр, де вивчали математику, астрономію, медицину, алхімію та хімію, патологію та географію. Тексти перекладали арабською з грецької, перської, хінді. Серед перекладів були праці Піфагора, Платона, Аристотеля, Гіппократа, Евкліда, Плотіна, Галена… У Будинку перекладали індійську аюрведичну літературу, зокрема, трактати Сушрути і Чараки про хірургію. Також тут захоплювалися рукописами індійських математиків та астрономів, наприклад, Аріабхати та Брахмагупти. Аріабхата у VI ст. обчислив діаметр земної кулі з точністю до 99,8 відсотків і припустив, що Земля обертається. Він також з надзвичайною точністю визначив обертання Землі по відношенню до зірок.

Праця Брахмагупти «Сіддханта» («Вчення») містила зоряні карти і математичні формули. У ній числа були подані індійськими цифрами і десятковою системою (0—9).

Індійськими цифрами захопився Мухаммед ібн Муса аль-Хорезмі (780—850), що працював у Будинку Мудрості, народився у Хорезмі (теперішній Узбекистан), але більшу частину свого життя був дослідником у Будинку Мудрості. Він був перським математиком і астрономом, що писав арабською і поєднав грецькі, перські та індійські математичні та астрономічні знання. Аль-Хорезмі винятковим чином вдосконалив свою систему чисел: він ввів у використання індійські цифри, що в Європі відомі як арабські, оскільки європейці запозичили їх від арабів. Слово «алгебра» перейшло в інші мови з його книжки «Кітаб аль-Джебр», написаній у 825 р. У ній він пояснює правила алгебраїчних дій, тобто яким чином користуватися формулами розрахунку. Сьогодні це відомо під назвою «алгоритм», що також походить від імені аль-Хорезмі. За задумом автора, книжка була посібником із принципів дій над числами. Працею аль-Хорезмі зачитувалися багато років. На неї посилались у арабській і перській літературі ще в XVI ст. Серед шанувальників аль-Хорезмі був один із визначних математиків Персії Омар Хайям, який у західному світі більш відомий як поет. В Європі праця з’явилася в 1145 р. у перекладі латиною, під назвою Algoritmi de numero Indorum.

В Європі цифри, запозичені арабами, почали використовувати лише з XIII ст. На думку історика арабської науки Джима Аль-Халілі, причиною затримки було те, що їх довго сприймали в Європі як символ ісламського ворога.

Аль-Мамун зрозумів, що науку потрібно поширювати скрізь, щоб вона мала вплив. Коли завдяки гарному перекладу навчання проводили рідною мовою, це додавало громадянам ентузіазму для власних роздумів. Завдяки цьому розвивалася термінологія, і багато з понять, що дотепер використовуються у математиці, мають арабське походження.

Еволюція цифр. Цифри, якими користуються в сучасному світі, були винайдені в Індії. Доведено, що в графічному оформленні колон Ашоки III ст. до н. е. використано щонайменше цифри 1, 4 та 6. Століттям пізніше у написах Нана Гхат з’являються 2, 4, 6, 7 та 9. Індійський математик Пінгала у III ст. до н. е., описуючи числа, використовує санскритське слово шуньята, що означає «порожнеча». Це було першою відомою згадкою поняття «нуль» в індійців. У місті Кусумапурі, неподалік від головного міста династії гуптів Паталіпутри, у 499 р. н. е. було написано твір «Аріабхатія», в якому автор, індійський астроном і математик Аріабхата, називає перші десять цифр десяткової системи числення, 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Символом нуля, утім, ще не користувалися. Круглий знак зображають лише в 876 р., у храмі Чатурбуї. Трактати Аріабхати та інших індійських математиків перекладали у Багдаді арабською. Підручник з використання цифр, написаний аль-Хорезмі у 825 р. у Багдаді, був революційним. Його переклали латиною в XII ст. під назвою Algoritmi de Numero Indorum («Лічба індійськими цифрами»). Однак цифри стали відомі в Європі як арабські, коли Лео­нардо Пізанський, або Фібоначчі, описав ефективне використання цифр у своїй книжці Liber abaci («Книга Абака», 1202)

Аль-Мамун також вмів бути популістом. Нетолерантність Візантії він використав на користь власної політики. Те, що правителі Візантії вороже ставилися до християн-несторіан, він уважав ознакою зверхності ісламу. У Багдаді несторіани дістали змогу викладати грецьку античну філософію, оскільки мусульмани, на відміну від візантійців, уміли шанувати геніальність Стародавньої Греції.

Найпрогресивніша математика та астрономія того часу народжувалися в Багдаді. Розвивалися наукові методи. Як допитливий правитель, аль-Мамун прагнув до емпіричних досліджень. Він побудував першу обсерваторію у Багдаді. Це був єдиний спосіб пересвідчитись у правильності грецьких, перських та індійських астрономічних текстів. На думку Джима Аль-Халілі, обсерваторія була, очевидно, першим у світі великомасштабним науковим проектом, фінансованим державою.

Аль-Мамун хотів знати розміри Землі. Птолемей виміряв окружність Землі у стадіях, проте щодо довжини самого стадія існували різні трактування. Тому аль-Мамун найняв групу математиків, астрономів і географів, аби ті накреслили нову карту світу та виміряли окружність Землі. Останнє вдалося шляхом визначення довжини одного градуса великого кола земної кулі, у такий саме спосіб, як зробив Ератосфен в Александрії майже тисячу років до того. Аль-Мамун відрядив дві дослідницькі групи, одна з них вирушила на північ, інша — на південь. Пройшовши уздовж одного градуса меридіана, групи поверталися назад і перевіряли відстань пройденого шляху. В результаті обидві групи мали розрахунки, що вражаюче точно влучили в саму ціль.

На противагу християнам за добу Середньовіччя, в ісламському світі не піддавали сумніву те, що Земля має форму кулі. Араби засвоїли від картографів Александрії, таких як Птолемей, спосіб зображення Земної кулі за допомогою уявної системи координат, у вигляді двовимірної картографічної проекції. Араби виправили координати Птолемея та додали до таблиці нові назви місцевостей. Тепер вони змогли встановити розташування місця молитви та Мекки, використовуючи для цього меридіани і дугу великого кола, що оперізує Земну кулю. Через кулясту форму Землі напрямок на Мекку — вигнута лінія по відношенню до того, хто молиться, або кут спостереження. Араби назвали його аль-сумут, від чого походить термін «азимут» (точка компаса, що вказує на місце перебування об’єкта).

У вимірюванні Земної кулі брав участь математик аль-Хасиб. Він використовував у своїй роботі тангенси, які позначав терміном «тінь». Аль-Хасиб склав таблицю тангенсів, що стала першою в світі подібною таблицею. Інший математик, аль-Баттані, скористався ідеями аль-Хасиба щодо тангенсів і розробив математичні рівняння їхнього обрахунку. Пізніше праця аль-Баттані «Кітаб аз-Зідж» стала важливим джерелом для багатьох європейських астрономів, зокрема Коперніка. Одним із найвідоміших досягнень аль-Баттані було обчислення сонячного року (365 днів, 5 годин, 46 хвилин і 24 секунди).

У Будинку Мудрості працювали брати Бану Муса. Старший з братів, Мухаммед, стверджував, що для Місяця і планет справедливі такі ж фізичні закони, що й для Землі. Це твердження суперечило поглядам Аристотеля. У своїх висновках, зокрема в книжці про рух небесних тіл і тяжіння, Мухаммед виявився близьким до Ісаака Ньютона, який у XVII ст. оприлюднив математичну модель всесвітнього тяжіння. Утім, найбільш відомими брати стали завдяки своїм технічним винаходам. У 850 р. вони видали книжку «Кітаб аль-Хіял» («Книга хитромудрих пристроїв»), в якій можна було знайти, наприклад, опис пристрою автоматичної гри на флейті.

Аль-Кінді, єменець за походженням, який мешкав у Басрі, вразив халіфа і був запрошений до Будинку Мудрості. Названий арабським філософом, аль-Кінді був також глибоко обізнаним із грецькою, перською та індійською думкою, а також з ісламською доктриною. Він досліджував таємні письмена і був досвідченим теоретиком музики. Аль-Кінді працював із перекладачами та несторіанськими вченими, що компілювали тексти Аристотеля, неоплатоніків, а також інших грецьких математиків і дослідників, таких як, наприклад, Евклід. Арабів захопило переконання Евкліда щодо того, що всі подані доведення повинні бути обґрунтовані. Такий самий підхід вони хотіли застосовувати й у теологічних і філософських питаннях. Ця ідея змусила аль-Кінді досліджувати метафізичні твори грецьких філософів у пошуках засобів для аналізу релігійних питань за такими ж суворими правилами. Аль-Кінді заявляв, що філософія — це вчення про істину. Тому «перша філософія», як він називав наближення до істини, — це знання про першу істину, що є причиною всіх інших істин. Аль-Кінді був надзвичайно обдарованим мислителем, що не схвалював місництво. Дехто з сучасників критикував його за надто відкрите сприйняття грецької думки. Аль-Кінді відповідав:

«Нам не слід соромитися визнання чи здобуття істини, хоч би звідки вона походила. Для шукача істини немає нічого кращого за саму істину, і не слід нехтувати істиною і зверхньо дивитися на тих, хто її висловив або передав: істиною нікого не можна принизити — навпаки, істина ушляхетнює кожного».

Аль-Кінді поєднав грецьку філософію, фальсафу, та ісламську думку. Його роздуми надихнули двох інших філософів, що жили за пізніших часів, — Ібн Сіну (980—1037) та Ібн Рушда (1126—1198). Обидва відомі західному світові під своїми латинськими іменами: Авіценна та Аверроес. Авіценна був лікарем, чиї дослідження з анатомії значно вплинули на медичні знання в Європі. Аверроес, в свою чергу, був останнім з найвизначніших ісламських філософів.