TextBook На ліричну поезію також впливали музичні стилі, що прийшли разом із гамою з сусідніх країн Лідії та Фрігії. Ще у григоріанських хоралах Середньовіччя вживали лідійську та фрігійську гаму.
Скрізь у грецькому світі ліричних віршів співали під акомпанемент ліри або подвійного гобоя авлоса. Дерев’яний духовий інструмент був невід’ємною частиною елегій, тужливих величальних поезій, для виконання яких потрібні музикант і співець. Вірші зазвичай були також піснями про кохання. Мімнерм зі Смірни писав застільну поезію, проте його пам’ятають завдяки любовним віршам на честь флейтистки на ім’я Нанно. Мімнерм черпав натхнення у збудженій еротичній атмосфері святкових гулянь.
Гомер і його поводир. Немає впевненості, чи був Гомер історичною особою. За деякими грецькими джерелами, він був сліпим поетом зі Смірни. Від іонійського діалекту текстів Гомера походить мова літератури та науки у грецькому світі. Картина Вільяма БугроАбетка та письменство зробили Іонію провідною цивілізацією Середземномор’я. Писемність сприяла розвиткові законодавства, оскільки за її допомогою нечітко сформульовані закони були записані у більш конкретній формі. Закони спершу впорядковувалися віршованою мовою, щоб їх було легко запам’ятовувати та проголошувати публічно. Писемність створила міцний фундамент для заснування міст-держав. Міста-держави, поліси, в основі яких було покладено конституцію, почали з’являтися у грецькому світі у VIII ст. до н. е. Появі нового ладу сприяли ріст чисельності населення, поширення землеробства на нові колонії, особливо на Іонію, і тим самим збільшення кількості землевласників. Поліс перетворився на незалежну спільноту з визначеними адміністративними межами. Водночас землероби, що володіли землею, вперше отримали нероздільні громадянські права. Отже, розвиток полісів був пов’язаний із великомасштабним заселенням греками узбережжя Середземного та Чорного морів, а також із заснуванням колоній.
Поліси були численними і мали різні форми правління: тиранія, олігархія, аристократія та демократія. Уряд складався зазвичай з чиновників і ради, до складу якої входили громадяни. Згідно з Бертраном Расселлом, політична влада у Мілеті належала спершу аристократії, потім купцям, що передавали її законно обраному тиранові.
Слово «тиран» означало першопочатково правителя полісу (tyrannos). Тиран приходив до влади, обраний народом, і не обов’язково був для греків чимось негативним. Грецька тиранія з’явилася головно через громадське протистояння між аристократією та правителями. У подібних до Мілета полісах не схвалювали обґрунтований божественним правом або традицією перехід влади у спадок. У результаті повстань правителем зазвичай ставили тирана. І в Мілеті монархію було повалено на ранніх стадіях, хоча спершу при владі були царі. Приблизно в 630 р. до н. е. формою правління стала тиранія, коли до влади став тиран Фрасибул. За свідченням Аристотеля, тирана Мілета контролювала пританія — регулярна рада чиновників.
Фрасибул був тиран, але не деспот, не розбещений самодержець. Як зазначає Джирард Наддаф, дослідник першоджерел із філософії античної Греції, Фрасибул хотів, щоб усі громадяни Мілета були рівні перед законом. Такий порядок, ісономія, вже використовувався у мілетських колоніях, де влада належала купцям. Ісономія передбачала мирне співіснування різних суспільних верств населення. Мілетці різних картелів толерантно ставилися один до одного і давали можливість усім жити на власний розсуд.
У своїх роздумах про волю і революцію визначна західна дослідниця влади та тоталітаризму Ханна Арендт зазначає, що античні греки розуміли волю як таке становище, за якого громадяни жили разом, але при цьому ними ніхто особливо не керував. Саме це і передбачала ісономія. У світі нерівноправ’я людям потрібен був поліс, устрій, спеціально створений для підтримки рівноправних відносин. Ідеєю вільного полісу була радше ісономія, а не демократія, оскільки демократія була владою більшості, а не владою всіх. За Арендт, ідея рівноправ’я була ідентична з поняттям волі. Хоча Мілетом керував тиран, на практиці у місті була ісономія.
Отже, попри тиранію, у Мілеті можна було жити і мислити вільно. Так, перший відомий філософ Мілета Фалес писав, що найдивовижніша річ, яку можна побачити, — це «тиран, що дожив до старості». Тобто тиранів критикували, і вони не мали такої підтримки народу, щоб жити достатньо довго. Якщо Фрасибул був би зухвалим правителем, філософи, подібні до Фалеса, навряд чи змогли би жити в Мілеті за його часів.
На думку Джирарда Наддафа, Фрасибул був значно видатнішим правителем, ніж визнають історики, імовірно, обраним на виборах освіченим тираном, що правив за принципами абсолютизму, проте зосереджувався на зовнішній політиці та дипломатії і тому залишив жителів міста у спокої. Тож у Мілеті засобами дипломатії було створено надійне та безпечне середовище для іншої інтелектуальної та торгової діяльності, в яку на той час ніхто не втручався.
Народження природничих наук
На піку розквіту в Мілеті мешкало сто тисяч жителів. Ніде більше в грецькому світі не було такого ж духовного й економічного процвітання, як у Мілеті VII ст. до н. е. У місті заохочували до навчання та засновували численні школи. В результаті розвивалася культура, яка помітно вплинула на історію країн західного світу.
У Мілеті захоплювалися філософією, невід’ємною частиною якої була самокритика. За свідченням дослідника античної філософії і науки Дж. Е. Р. Ллойда, греки відверто виявляли своє ставлення до чужої точки зору. Порівнюючи китайські та грецькі писемні джерела, він підкреслює, що у греків було значно більше речень, що починалися з «Я», та змагань у вченості. Але в той же час настрій, на відміну від Китаю, благодушний, ба навіть грайливий. Мислителі були особистостями, інколи егоцентричними, однак часто також першими визнавали свої помилки. Мислителі визнавали межі своєї невпевненості й обізнаності та критикували також самих себе. Визнання власних меж і розповідь про них, що знаємо, а що не знаємо, є справжнім знанням, а не поверхневим професійним жаргоном. Якщо б у сучасному світі ми вміли розповісти не тільки про сильні сторони своєї обізнаності, а й про недоліки, багато проектів просувалося б ефективніше.
Також мислителі були об’єктом висміювання для драматургів. Так, наприклад, філософа Фалеса гумористично зображали як недолугого вченого, котрий ледве не впав у колодязь, досліджуючи зоряне небо. Історію переповідали у багатьох джерелах, наприклад, у діалозі Платона «Тєетет». «Фалес — мудрець, що рахує рух зірок, а власних ніг не бачить».
На думку математика та філософа Бертрана Расселла, філософія західного світу починається з Фалеса. Інакше кажучи, Фалес не посилався на міфи, пояснюючи явища природи. Натомість він досліджував світ раціонально. Він стверджував, що все живе походить від води, а не від примх богів. Нащадки пам’ятають його як одного з Семи Мудреців Греції і як «батька науки».
Захоплений геометрією та астрономією Фалес уважав, що Всесвіт є закономірним. Головною ідеєю Фалеса було уявлення про Всесвіт як упорядковану структуру, так званий космос, або порядок. Якщо до цього додати думку, згідно з якою кожна частка Всесвіту має своє завдання, початок і кінець, отримаємо уявлення про телеологію, доцільність, коли подію пояснюють, виходячи з її результату. На основі цих тверджень почала оформлюватися класична наука Греції. Словом Epistemé позначали знання, що на латину було перекладене як scientia.
Анаксимандр не пояснював світ як творіння богів. Він був першим, хто говорив про закони природи. Поняття про закони природи вплинуло також на думку про рівність, адже ніякий закон природи не обґрунтовує аристократичного походження. Картина П’єтро БеллоттіФалес також вплинув на фундаментальні поняття природничих наук, говорячи про першоелементи всіх речовин. У Фалеса першоелементом була вода. Проте його думка спричинила критику, що стала одною з відправних точок науки. Учень Фалеса Анаксимандр не сприймав учення вчителя як таке, а, навпаки, заперечував.
І чи може хтось краще за учня знати недоліки міркувань учителя. На думку Анаксимандра, вода не могла бути першоелементом усього, адже вологість не має матеріальної протилежності. Оскільки сухість не є речовиною, вода не може мати протилежностей.
Свої роздуми Анаксимандр базував на законах природи, в яких не бачив божественного впливу. Він уважав, що наш світ є лише одним серед багатьох. Також він стверджував, що люди походять від мутації певної тварини. Дехто вважає думки Анаксимандра найдревнішою версією еволюційного вчення.
Згідно з відомою думкою Анаксимандра: «З чого відбувається народження всього сущого, туди ж все зникає за потреби. Всі отримують відплату один від одного за несправедливість згідно з порядком часу». Під цим трохи важким для розуміння висловом Анаксимандр має на увазі те, що існує необхідність, закон природи, що постійно підтримує рівновагу. Отже, неможливо переходити навічно встановлені межі.
Згідно з поглядами Анаксимена, учня Анаксимандра, Всесвіт складається з повітря. Припущення Анаксимена ґрунтувалося на такому явищі, як конденсація. Коли повітря стискається, з нього утворюється туман і дощ. Вода своєю чергою випаровується в повітря. Досліджуючи явища природи, Анаксимен розглядав також протилежні стани окремої речовини, такі як сухий і вологий, а також гарячий і холодний. Він зрозумів, що блискавки пов’язані з розривами хмар та їхнім роз’єднанням одна від одної і що веселка з’являється тоді, коли промені сонця проходять крізь ущільнене повітря. На думку історика науки Девіда Ліндберга, ці приклади показують, що Анаксимен розглядав природу під широким кутом зору, як і багато інших мілетських філософів. Останні намагалися знайти у подіях спільні чинники, замість того щоб розглядати кожне явище природи як окремий випадок або наслідок впливу богів чи надприродних сил.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» автора Турунен Арі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мілет. Вільне античне місто“ на сторінці 2. Приємного читання.