Розділ «Ісфахан. Половина світу»

Шарден прожив у Ісфахані десять років і досконало вивчив стиль життя персів. У той час місто було на піку свого розквіту. У 1671 р. Шарден знову подорожував Персією чотири роки, поки не повернувся назад до Франції. Будучи гугенотом, він був змушений тікати від переслідувань католиків до Англії, де його прийняли до двору короля Карла II. У 1711 р. Шарден написав книжку, присвячену своїм подорожам (Journal du voyage du chevalier Chardin).

Складений Шарденом опис Ісфахана та ісфаханців веселий і яскравий. Читаючи його життєрадісний твір, легко зрозуміти, чому Ісфахан був популярним місцем для багатьох європейських дипломатів і купців.

На думку Шардена, мешканці Ісфахана були щирі, мали багату уяву. Вони цікавилися наукою, мистецтвом і механікою. Також вони неупереджено ставилися до різноманітних задоволень, через що й були зацікавлені в розвиткові економіки та підприємництва. Це спостереження Шардена з відтінком легкого несхвалення виявляє цінності автора як представника протестантського світу, в якому ощадливість і поміркованість були найважливішими чеснотами.

«Вони ставляться доволі по-філософськи до добрих і поганих сторін життя, а також до очікувань майбутнього. Вони трохи зіпсовані власною жадібністю, мріють лише про прибутки, які можна витратити. Вони насолоджуються тим, що мають, не боячись майбутнього. Адже майбутнє вони ввіряють у руки провидіння і долі».

Шарден уважає, що найдивовижнішою особливістю перських звичаїв була доброзичливість до іноземців. Їх сприймали добре і піклувалися про них. Перси були відомі своєю гостинністю й толерантні щодо різних релігій. Єдиним винятком, на думку Шардена, є священики, які всюди люто ненавидять усіх, хто не поділяє їхніх думок. Звичайні перси, зазначає Шарден, дуже культурні та чесні у питаннях віри. Вони прагнуть також уникати будь-якої конкуренції та жорстокості.

Шарден зазначає, що перси дуже зацікавлені у навчанні своїх дітей. Вони культурні та виказують люб’язностей більше, ніж будь-хто інший деінде у світі. У поводженні вони елегантні, серйозні, величні та надзвичайно ласкаві. І завжди не забувають хвалити одне одного.

Так натхненно Шарден вихваляє ісфаханців, що можна подумати, нібито він викурив забагато кальяну, проте інші європейці поділяють його захват. Наприклад, португальський посол де Гувеа розповідає, що мешканці Ісфахана напрочуд відкриті щодо іноземців, позаяк звикли кожного дня радитися з представниками різних націй.

Коли іноземний купець до того ж знайомився зі сферою громадських послуг у Ісфахані, торгівля йшла відмінно. У Персії купцям пропонували зручні та безпечні місця для поселення й склади для товару.

Одною з важливих послуг була система дорожніх митниць. Коли купець платив митний збір, йому надавали охоронця, чиїм завданням було захищати безпеку каравану. Охоронці підпорядковувалися місцевому губернаторові. Система працювала бездоганно, адже багато хто з європейських купців зазначали безпечність шляхів Персії. Охоронці перевіряли всіх підозрілих подорожніх і тих, хто подорожував один. Також речі, що були викрадені із заїжджих дворів, швидко повертали господарям. Ба більше, європейським мандрівникам імпонувало привітне поводження охоронців порівняно з чиновниками сусідніх країн.

Один із багатьох заїжджих дворів в Ісфахані. Малюнок Ежена Фландена, 1851 р. Заїжджі двори слугували домівкою для купців із різних країн і міст. Французький місіонер Рафаель ду Манс зауважив, що Персія — наче великий заїжджий двір, в якому дві двері

Перське слово караван-сарай означає захищене місце для перебування караванів. Такі перські заїжджі двори слугували домівкою для купців із різних країн і міст. Караван-сараї були розташовані уздовж головних шляхів. У них селилися мандрівники, паломники та купці. У містах на кшталт Ісфахана у караван-сараях мешкали студенти, вчені й переважно купці-оптовики. Останні продавали товари роздрібним торговцям, через яких вони потрапляли на базар. Зокрема, дуже масштабною була текстильна промисловість Ісфахана. Вважається, що на базарах Ісфахана були місця для понад 2500 ремісників, що продавали шовк, оксамит, дамаст і атлас.

Власники заїжджих дворів зазвичай витрачали частину своїх прибутків на те, щоб підтримувати їх у належному стані. Для купців велике значення мала безпека. Караван-сараї охоронялись і зачинялися на ніч.

В Ісфахані налічувалося в середньому 2300 караван-сараїв. Вони сприймалися настільки невід’ємною частиною перської культури, що, описуючи міжнародний ринок в імперії Сефевідів, французький місіонер Рафаель ду Манс зауважив, що Персія — наче великий заїжджий двір, в якому дві двері.

Іноземні оптові купці користувалися тридцятьма караван-сараями. Власні помешкання були в індійських торговців одягом і міняйл, у перських торговців кавою та тютюном, у торговців прянощами, у вірмен з Алеппо, що продавали іграшки та кальяни, у турків, що продавали папір і срібло, у торговців із Бухари та Хорасана, в іудейських торговців прянощами, у торговців із Багдада та Бахрейну, що продавали одяг і амбру. Навіть для продавців гранатів у місті були власні помешкання.

Англійські та голландські купці колоніальних акціонерних компаній мешкали у подібних заїжджих дворах біля базару, вони називали їх «заводами». Британська Ост-Індська компанія дістала право торгувати з Персією у 1616 р. Так Аббас зміг відкрити торговий шлях через Ормузьку протоку до Перської затоки, а звідти до Індії.

Ввічливість і гостинність були також частиною релігійних звичаїв. Мусульмани в Індії та Персії вірили: якщо гроші, зароблені нечесним шляхом, будуть витрачені на їжу й одяг, Аллах більше не відповідатиме на їхні молитви. Тому шах Аббас ІІ, поза сумнівом, страждаючи часом від докорів сумління, побудував заїжджий двір із невисокою орендною платою, названий його іменем. Також заможні купці були меценатами та благодійниками у власних районах міста. Вони будували там мечеті, кав’ярні, монастирі та магазини.

---

Чиновник заступає аристократа

---

В імперії Сефевідів важливим було те, що чиновників призначали за рівнем професіоналізму, а не за походженням. Хлопчики у шляхетських родинах найімовірніше успадковували положення батька. Проте вони мали довести, що достатньо здібні для цієї ролі. В архівних записах знаходимо безліч згадок про звичайних людей, які завдяки своїм здібностям здобули високі посади. У Персії не розуміли європейських ідей про привілейованість аристократії та індійської кастової системи. Зарозумілість на ґрунті високого походження була неприйнятною.

Роджер Сейворі вважає, що в імперії Сефевідів аристократія не могла собі дозволити байдикувати. Вона не могла століттями залишати за собою власні права, як, наприклад, аристократія у Франції в XVIII ст., чи у Росії в XIX ст. Також різні соціальні класи не жили відокремлено один від одного. Шлюби зазвичай укладали між представниками різних спільнот базару.

Також правителі воліли навмисне порушити традиційний поділ на турків і нетурків, таджиків, шляхом різнобічного навчання. Турки не були більше суто людьми меча, вояками армії, а перси — суто людьми пера, людьми уряду. Традиційне навчання військових змінювалося таким чином, що їм також доводилося вивчати літературу та живопис. Завдяки цьому до уряду Сефевідів прийшла значна кількість освічених і здібних службовців, чиє розмаїте походження краще за все надихало на нові ідеї та підтримувало державу сильною.

В Ісфахані на роль правителя міста обирали даругу, свого роду бургомістра, який, проте, не відповідав за економіку міста. Його завданням було слідкувати за дотриманням законності та порядку. Наради у вузьких колах в уряді Ісфахана не мали б успіху. Чиновники, призначені шахом, були зазвичай зі сторони. Часто на посаду даруги обирали грузинів. Біжан Бег Горджі заступив на посаду у 1590 р. У 1602 р. на посаду обрали Костанділа, сина царя Грузії Александра II. У 1620 р. шах Аббас вирішив, що посаду віддаватимуть завжди в першу чергу синові губернатора Грузії. До кінця правління Сефевідів даругою завжди був грузин за походженням.