Орієнталізм

орієнталізм тепер і не домінує, як домінував раніше, він і далі живе

академічним життям — у своїх доктринах і тезах про Схід та про жителя Сходу.

{13}

Орієнталізм у його загальнішому розумінні пов’язаний

саме з цією академічною традицією, чия доля, переходи, перетворення та

специфічні відгалуження є основною темою мого дослідження. Орієнталізм — це

спосіб думки, що спирається на онтологічну та епістемологічну різницю, яка

проводиться між «Сходом» і (в переважній більшості випадків) «Заходом». Так, велика кількість авторів, серед яких були поети, романісти, філософи, політологи, економісти та імперські адміністратори, брали основоположну різницю

між Сходом і Заходом за стартову точку для створення теорій, епічних поем, романів, суспільно-політичних досліджень, що стосувалися Сходу, його людей, його звичаїв, долі, ментальності тощо. Цей орієнталізм зміг об’єднати, скажімо, Есхіла і Віктора Гюґо, Данте і Карла Маркса. Трохи далі, на сторінках цього

вступу, я торкнуся методологічних проблем, з якими доводиться мати справу на

такому широко окресленому полі, як це.

Між орієнталізмом у його академічному розумінні й у

більш чи менш образному відбувався постійний взаємообмін, а від кінця

вісімнадцятого сторіччя — істотний, добре організований (а може, навіть і

реґульований) двосторонній рух. Тут я підходжу до третього визначення

орієнталізму, яке в історичному й матеріальному плані набагато

конкретизованіше, аніж два попередні. Взявши кінець вісімнадцятого сторіччя за

дуже приблизну відправну точку, орієнталізм можна обговорювати й аналізувати як

корпоративну інституцію контактування зі Сходом — через формулювання тверджень

про нього, узаконення певних поглядів на нього, викладання певних дисциплін про