Орієнталізм

культурному й навіть ідеологічному плані як певний спосіб дискурсу, опираючись

на допоміжні інституції, лексику, знання, образність, доктрини, навіть

колоніальну бюрократію та колоніальні стилі. На відміну від цього, американське

розуміння Сходу видається значно менш твердолобим, хоча наші недавні японська, корейська та індокитайська авантюри, либонь, уже формують більш тверезе, більш

реалістичне осмислення «Сходу». Більше того, швидке поширення американського

політичного та економічного впливу на Близькому (а також Середньому) Сході

висуває великі вимоги до нашого розуміння його проблем.

Читачеві стане очевидно (і ставатиме тим очевидніше, чим більше сторінок залишиться в нього позаду), що під орієнталізмом я розумію

кілька речей, і всі вони, на мій погляд, взаємопов’язані. Найпоширенішим

визначенням орієнталізму є академічне, і справді, ним ще послуговується чимала

кількість академічних інституцій. Кожен, хто викладає предмети, які стосуються

Сходу, пише про Схід або досліджує проблеми Сходу, — хай то буде антрополог, соціолог, історик чи філолог, — чи то в специфічних, чи в загальних аспектах, є орієнталістом, а те, чим він або вона займається, — орієнталізмом. Правда й

те, що сьогодні такі терміни, як орієнтальні студії або вивчення

реґіону, фахівці вживають охочіше, аніж «орієнталізм» — і тому, що він

занадто нечіткий та загальний, і тому, що він позначений зверхнім і

виконавчо-адміністративним відтінком смислу, характерним для ментальності

європейського колоніалізму, що процвітав у дев’ятнадцятому та на початку

двадцятого сторіччя. А проте й далі пишуться книжки та влаштовуються наукові

конференції, де у фокусі уваги перебуває Схід, а орієнталіст у його новій чи

давнішій подобі є головним авторитетом. Цим я хочу сказати, що навіть коли