Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Десь із жовтня 2014 року значення оборони аеропорту ще раз змінилося. Питання стало принциповим у політичному і військовому аспектах. Волі України й Росії до перемоги зіткнулися в цій конкретній географічній точці. Ситуація на полі бою піднялася на вищий політичний рівень. Українські військові повною мірою відчули смак честі й доблесті.

На цьому етапі оборона Донецького аеропорту стала для України школою військової майстерності, через яку пройшла ціла низка підрозділів регулярних військ і добровольчих формувань. Народилася легенда про кіборгів. Для Росії це стало ідеологічною проблемою — вона не могла допустити появи в Україні історії перемоги, яка б увійшла до шкільних підручників і про яку б через роки знімали кінострічки. Це руйнувало російський міф про штучність української державності.

Союзники України на міжнародній арені в цей період почали ставити змістовні запитання щодо оборонних питань: як вам допомогти? Летальну зброю Україна не отримала, однак допомога в бойовій підготовці й технічному забезпеченні перестала бути символічною. Важко сказати, які фактори були визначальними для такої зміни, але оборона Донецького аеропорту свою роль зіграла.

Але успіх мав зворотний бік. Мені здається, що на певному етапі в листопаді—грудні 2014 року в Україні почалася надмірна політична експлуатація героїзму кіборгів і їхніх командирів. Долучитись до їхньої слави намагалося занадто багато людей, які далеко не завжди привносили в цей важливий, але локальний успіх «додану вартість».

На цьому етапі необхідно було визначитися зі стратегією оборони — скільки її тримати, на яких умовах можна перейти в наступ або її припинити. У грудні вже йшли політичні консультації щодо початку нових переговорів. Для Росії було вкрай важливо завдати Україні поразки в Донецькому аеропорту до них. Тимчасове припинення вогню в грудні використовувалося проросійськими силами для підготовки рішучої атаки. Новий термінал аеропорту, у якому кіборги тримали оборону, оточували, лінії постачань поступово брали під контроль.

Мені здається, інерція відчуття успіху не дозволила тим, хто мав би приймати рішення щодо стратегії оборони аеропорту, прагматично оцінити ситуацію й створити умови для нового успіху. У середині січня 2015 року, коли проросійські сили почали останню рішучу атаку, Україна насилу уникнула ситуації, яку б можна було розглядати як поразку. Новий термінал здали тому, що від нього нічого не залишилося, окрім руїн. Українські сили зберегли свої опорні пункти навколо аеропорту.

Однак контроль над більшою частиною його території втратили. Було багато загиблих і полонених.

На мою думку, нищівним результатом успіху оборони Донецького аеропорту була б ситуація, коли б Україна його утримувала під час переговорів «Мінськ-2». Цього не сталося. Тому цей епізод відбиття російської агресії слід вважати просто успіхом. Україна відчула, що таке військові перемоги, навчилася тактиці війни, отримала велику кількість нових військових професіоналів, вписала героїчний і успішний епізод у свою історію.

Валентин Бадрак

Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роз­зброєння:

— Захист Донецького аеропорту був фактично переломним моментом в усвідомленні самим українським військом і суспільством, що ми маємо потужну, сильну армію і можемо захищатися навіть від такого сильного ворога, яким є Російська Федерація.

Тому, незважаючи на сентенції щодо недоцільності захисту аеропорту чи невеликої ваги цього об’єкта в стратегічній військовій перспективі, те, що відбулося, — подія надзвичайна. Оборона Донецького аеропорту переконала українське суспільство, що ми готові й можемо захищати країну від російського ворога.

Більше того, я переконаний, що захист Донецького аеропорту надзвичайно вплинув на позицію Кремля. У тому, що 9 травня 2015 року Росія фактично змінила свою стратегію на сході України, події навколо Донецького аеропорту відіграли свою роль.

Путін, схоже, відійшов від плану силового захоплення України й сфокусував зусилля на дестабілізації ситуації всередині України та на шантаж і «торгівлю» із Заходом.

Захист Донецького аеропорту показав Путіну й іншим ідеологам війни проти України, що їхні уявлення про швидкий та легкий перебіг операції проти України хибні. З дня на день захисники Донецького аеропорту переконливо доводили Путіну, що він узявся не за ту справу і що задумане ним є неможливим.

Звісно, не треба забувати, що коли маємо справу з такою людиною, як Володимир Путін, ми не можемо розраховувати, що якась одна подія матиме генеральний вплив і кардинально змінить його позицію. Однак у низці різних подій і в переліку різних чинників саме аеропорт став певною точкою відліку збереження України.

Ясно, що санкції й позиція Заходу є вагомим і тривалим чинником, який Кремль змушений враховувати. Змінилася ситуація і всередині російських еліт, коли після вбивства Бориса Нємцова почали виразніше звучати голоси про те, що політика Путіна веде Росію в глухий кут. Усе це, безумовно, також вплинуло на Путіна.

Але ми з самого початку наголошували, що серед усіх чинників, які могли вплинути на рішення кремлівської верхівки відносно України, саме стійкість українського війська є головною. Усе інше є похідним і швидше наслідком бажання українців себе захищати.

Адже перебіг подій в Україні західні фахівці дуже ретельно відслідковують, і влітку 2014 року навіть з’явилася думка в західному експертному середовищі, що українська армія не здатна оборонятися. Сюди приїжджали різні фахівці й висловлювали побоювання, що українська армія не зможе вистояти. Це навіть було одним з аргументів, щоб не надавати військово-технічну допомогу Україні, бо, мовляв, зброя може бути відбита і російська сторона отримає аргументи для шантажу. Ми ж доводили, що українська армія отямиться після жахливих наслідків Іловайського котла, бо пішли колосальні зрушення у свідомості армії, тектонічні зсуви в ментальності й українське військо почало відроджуватися знизу — на рівні батальйонів. Фактично армія стала дуже швидко відновлюватися, а сам захист Донецького аеропорту став символом, кульмінаційною точкою початку цього відродження.

Передусім у самих Збройних силах України з’явилося відчуття потужної сили. Фактично тривала й затята оборона Донецького аеропорту була дзеркалом, у якому кожен боєць, кожен українець побачив перспективу миру не через капітуляцію й окупацію Росією. У цьому плані роль оборони Донецького аеропорту вирішальна.