Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

— На Донецький аеропорт обидві сторони дивилися як на найважливіший стратегічний об’єкт. На мій погляд, відкритим залишається питання, чи був він таким насправді. Але обидві сторони вважали, що це ворота в Донецьк, які дозволяють одній з протиборчих сторін у разі потреби почати швидку висадку військ. Тому боротьба за аеропорт набула настільки запеклого характеру.

На другому етапі, коли було вже зрозуміло, що в результаті бойових дій ніякої висадки статися не може, аеропорт набув символічного характеру, як, наприклад, Будинок Павлова у Сталінграді. І можна сказати, що надалі бої за аеропорт мали вже ідеологічний характер.

Олексій Мельник

Олексій Мельник, директор програм з питань зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова (Київ):

— Бої за Донецький аеропорт уже стали однією з найважливіших, іще не завершених сторінок історії тривалої боротьби України за незалежність. Це не були бої за аеропорт, це була битва за Україну.

У мене немає однозначної відповіді стосовно військово-тактичного значення цього об’єкта, але видається, що загрози його використання військово-­транспортними літаками Росії чи появи на донецькій бетонці бойової авіації Новоросії були небезпідставними.

Разом із тим нейтралізувати таку загрозу можна було й в інший спосіб — для цього існують тактичні ракети та гаубиці з бетонобійними зарядами. Я припускаю, що обороняти аеропорт так, як це робили кіборги, спочатку не входило в плани Генерального штабу України. Але на війні, як відомо, дуже швидко все починає жити за своїми законами.

Захисники аеропорту зробили те, чого не очікували від них ні вороги, ні власне високе керівництво. Відносно невелика ділянка фронту стала епіцентром конфлікту й опинилася в центрі уваги не лише української, а й світової спільноти. Звичайно, це не могло не відіграти своєї ролі в суспільно-політичних і дипломатичних процесах.

Чи вплинула тривала оборона аеропорту на плани Кремля щодо України, на позиції партнерів України, на хід переговорів у Мінську? Очевидно, що так. Але найголовніша заслуга кіборгів полягає в тому, що вони показали приклад того, якою повинна бути справжня боротьба з ворогом. Адже гібридність цієї війни полягає не лише в підступності методів агресора, а й у гібридності дій політиків, які хочуть і війну виграти, і торгувати з ворогом.

Під час кульмінації боїв часто звучало питання від зарубіжних колег (дипломатів, журналістів, експертів) про доцільність таких жертв заради утримання зруйнованого аеропорту. До речі, подібні питання ставилися і про Дебальцеве, і про Широкине. Зовсім не важливо, якою була моя відповідь. Насправді важливо те, що кожен воїн, який ризикував своїм життям, напевне, мав свою, абсолютно чітку й переконливу відповідь на це питання.

Олексій Їжак

Олексій Їжак, заступник директора Дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень (Україна):

— Бої за Донецький аеропорт, розпочавшись навесні 2014 року з протидії терористам, за 242 дні поступово набували іншого значення та впливу. Загалом же оборона аеропорту стала історією військового успіху України, попри жертви та трагізм останніх днів.

Розпочиналася оборона аеропорту як типова антитерористична операція. Навесні 2014 року бойовики намагалися знаскоку отримати контроль над аеропортом як важливим для гібридної війни об’єктом.

Був ризик, що аеропорт міг бути використаний для розширення російського вторгнення. Але й без цього контроль над такими об’єктами, як аеропорти, порти, електростанції, вузли зв’язку та ін., є природним рефлексом держави, якими б не були конкретні цілі нападників.

Перша атака бойовиків катастрофічно провалилася, і почався перший період тривалої оборони українськими силами Донецького летовища. Він тривав до прямого російського військового вторгнення в серпні 2014 року й початку переговорів. У цей період бої за аеропорт не були настільки інтенсивними, щоб суттєво вплинути на наміри Росії. Вони змінювалися під впливом інших чинників.

Патріотична реакція Дніпропетровської, Харківської, Запорізької, Одеської областей звела нанівець перспективи «Русской весны». Інтенсивні бої на інших напрямах у зоні антитерористичної операції стали болісними для Росії. Зовнішній тиск і падіння цін на нафту знизили її рішучість щодо можливості військової окупації України. Ризик використання аеропорту для перекидання російських сил повітрям знизився до мінімального. На цьому фоні утримання українськими військовими Донецького аеропорту було подразнювальною, але не головною проблемою для сепаратистських лідерів та їхніх російських спонсорів.

Після підписання на початку вересня 2014 року протоколу «Мінськ-1» значення оборони Донецького аеропорту змінилося. Вона перетворилася на сильну переговорну позицію України в рамках визначення лінії розмежування. Був попередньо узгоджений розмін аеропорту на інші території. Однак проросійські сили не змогли виконати свою частину зобов’язань — відійти з визначених територій — і вирішили захопити аеропорт як трофей. Їх спонукала та обставина, що аеропорт був фактично частиною Донецька, і надихала пам’ять про Іловайський котел.

У вересні—жовтні 2014 року оборона аеропорту перетворилися на тактичну військову операцію з контролю над важливим плацдармом. У той час у суспільній думці як України, так і Росії було помітне нерозуміння, чому Донецький аеропорт перетворився на точку інтенсивного військового напруження після досягнення начебто компромісної угоди в Мінську.

Ходили чутки, що під злітною смугою є якісь важливі для виживання сепаратних територій запаси. Але в сухому залишку це був конфлікт щодо прохо­дження лінії розмежування.