Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

У романі Стругацьких «Пікнік на узбіччі» та у фільмі Тарковського «Сталкер» є така кімната, потаємна, у такій собі «чорнобильській зоні», де здійснюються бажання. В аеропорту не здійснюються бажання конкретних людей, там панує смертельна небезпека, але в тому просторі, у цій кімнаті, яка прострілюється з усіх боків, де панує єгипетська темрява і вдень і вночі, український чоловік зрозумів, чого він вартий.

Юрій Костюченко

Юрій Костюченко, експерт з питань безпеки, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України:

— «Гібридна війна» — популярний термін, що описує використання в рамках мережевого багаторівневого управління сукупності традиційних військових, повстанських і диверсійно-терористичних засобів та заборонених військових практик. Ці засоби використовують замасковані серед цивільного населення військові, найманці та рекрутовані місцеві з метою досягнення суспільно-політичних цілей. Такого роду конфлікти є змаганнями між конкуруючими моделями хаосу, і програє в них той, хто виявляє більшу вразливість відносно моделі світу й системи цінностей, запропонованих противником.

Тобто за терміном «гібридна війна» ховається насамперед війна смислів. Перемоги і поразки в цій війні відбуваються здебільшого не на полі бою, а в ідеологічному просторі. Тому й описувати так процеси слід переважно не в термінах тактичних, а в термінах етичних, ціннісних. Адже саме за цінності йде змагання.

Більше того, за великим рахунком, з військово-політичної точки зору майже неможливо прийнятно відповісти на питання, за що ми б’ємося й гинемо. Бо війна сама по собі є найбезглуздішою справою у світі. І виправдати її раціонально неможливо.

Життя у спокої й мирі є найбажанішим для людини. Але для вільної людини, за словами Гілберта Честертона, є речі важливіші за мир — це людська гідність і право бути собою. Це не виправдання війни, але виправдання жертв — усупереч міфологізації й героїзації війни, притаманних імперський ідеології.

Отже, запекла оборона Донецького аеропорту — це захист цінностей, гідності й способу життя.

Руїни Донецького аеропорту поховали імперські міфи про єдиний народ і непереможних геерушників. Не лише 300-річний імперський міф про єдиний народ згнив на злітній смузі Донецького аеропорту, а відбулося дещо більше. Безумні «орки» та позаморальні російські «відпускники», що зробили своїм звичним інструментарієм заборонені методи ведення військових дій і систематичні військові злочини, допомогли українцям вийти з антропологічної пастки, коли дії агресора помилково аналізують, керуючись загальнолюдською логікою.

Ті, хто атакував Донецький аеропорт, усі 242 дні доводили, що вони не люди в нормальному, загальнолюдському розумінні. Етична, культурна й цивілізаційна прірва між «ними» і «нами» стала наочною для всіх, так само як і ціннісна спорідненість українців з іншим світом.

Оборона аеропорту сприяла розвінчанню мілітаристських міфів сучасної Росії про непереможність підрозділів кадирівської гвардії, осетинських найманців та професіоналів зі спецпідрозділів ГРУ та ФСБ. Усі вони були знешкоджені вчорашніми будівельниками, вчителями та студентами.

Оборона Донецького аеропорту, що розпочалася 26 травня 2014 року, — це історія організації спротиву противнику, який переважав українські сили, через розбудову системного ресурсу знизу.

Ми довели світові, що варті свободи, що наша гідність зростає на ґрунті не лише самовідданості й самопожертви, а й взаємодії, кооперації й самоорганізації, які дозволили нам вибудувати ефективну мілітарну структуру й протистояти агресору.

Оборонці Донецького аеропорту переконали світ у рішучості України і в тому, що вона варта допомоги.

Водночас, тривалі безуспішні спроби захопити аеропорт істотно відбилися на морально-психологічному стані російсько-терористичних угруповань: їхні настрої змінювалися від злої зухвалості до приреченості й стійкого небажання брати участь у цьому безглуздому для них конфлікті.

Це зламало й традиційну переговорну тактику Кремля. Ще з часу конфлікту навколо Тузли 2003 року тактика офіційної Росії полягає в активному проведенні протизаконних дій з одночасним їх невизнанням і тотальною брехнею, а потім силуванні до переговорів із позиції де-факто незаконно отриманих преференцій. У разі ж отримання активного спротиву Кремль розгублюється, а конфлікт стає відносно керованим.

Зважаючи на початкові умови й задіяні ресурси, роль оборони Донецького аеропорту в процесі упокорення агресора важко переоцінити.

Епопея оборони Донецького аеропорту, між іншим, значною мірою зламала російсько-терористичну концепцію гібридної війни, яку вони вважали абсолютно ефективною, змусивши нашого противника повернутися до традиційних тактик управління військами. Маски було зірвано, злочинця викрито, явища нарешті отримали справжні імена.

Ми заплатили за це високу ціну, але воно було того варте: правда перемогла, всім у світі стало ясно, хто з ким воює на Донбасі. Кремлівська концепція таємної спецоперації, гібридної війни розсипалася, напоровшись на надзвичайну стійкість українських бійців.

Під час написання цих рядків іще зарано робити глобальні висновки, але цілком можна припустити, що оборона Донецького аеропорту як визначний епізод цієї війни стала індикатором того, що світова концепція безпеки встояла перед викликами гібридних загроз новітнього варварства.