Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Історія мужності, братерства та самопожертви

Сонце сіло за обрій.

Далі було пекло. Воїни повільно йшли від отриманих травм у ніч…


Епілог


«Аеропорт здали через помилки солдатів і керівництва?»

Захисник Донецького аеропорту, який пройшов багато ротацій починаючи з весни 2014 року, аналізує особливості різних періодів захисту летовища. Він критикує Геншатаб, а також деяких командирів підрозділів за «прорахунки й безвідповідальність», що, на його думку, призвело до загибелі бійців (інформація у посиланні містить, зокрема, і оцінки, що не співпадають з думкою цього учасника подій):

— В аеропорту я був із самого початку, але з певною періодичністю. Уперше я туди потрапив після того, як 3-й полк почав бої за аеропорт — наприкінці весни чи на початку літа. Точніше сказати не можу, оскільки після цього були Іловайськ та Дебальцеве, які собою «вибили» спогади. Яскравіше за все пам’ятаю літо, осінь та зиму. Перші декілька заїздів були дуже короткими, тривали день або два.

Обстріл позицій перед новим терміналом ДАП. Кадр з Youtube. Відео: Арам Степанян

Я поїхав до аеропорту добровільно. Коли я туди заїжджав, ще не було великої інтенсивності боїв. Під’їзд-від’їзд були нормальними, до будь-якої точки оборони під’їжджали, виконували завдання та їхали назад. Нічого надзвичайного в той момент не було, лише локальні бої на певних ділянках місцевості. Спочатку перебував у старому терміналі на першому поверсі.

Наші війська тоді ще перебували в Донецьку й намагалися утримати місто. Але вже утворився відомий батальйон «Шашлик» із наших «колег» із ДНР. Це був період, коли становище з Донецьком було хитке та незрозуміле, наші просувалися вперед, а росіяни ще не зайшли. Аеропорт тоді особливо нічим не виділявся, нас не бомбили, не намагались атакувати. Ми їх відтісняли.

Аеропорт на початку літа 2014-го був просто стратегічною точкою, яку потрібно було утримати. Аеропорт став відомим восени, коли наприкінці літа з’явились росіяни зі зброєю та важкою технікою. А до цього, на мій погляд, це була звичайна точка, де велися бої.

«Сепари розуміли, що в української армії є вогнева перевага»

— Аеропорт був стратегічно дуже зручно розташований для нас. Піски — це висота, звідти просто було все контролювати. Загрози, що нас могли вибити звідти на початку осені, ще не було, допоки наприкінці літа не трапився Іловайськ і не почалася наступальна операція росіян.

Сепари тоді наступали на наші позиції, але, прозондувавши вогневі точки, зрозуміли, що в української армії є вогнева перевага. Коли підійшли російські підрозділи, стало зрозуміло, що був певний паритет, а потім перевага тієї сторони.

Почалася справжня м’ясорубка, яку погіршували українські високопосадовці, особливо начальник Генштабу й керівник АТО. Багато правильних кроків командира 93-ї бригади, полковника Мікаца, обмежували в штабі АТО — їм здавалося, що це небезпечно й спричинить втрату техніки. Та не враховувалася втрата людей. Тому що за техніку в Києві могли не «погладити по голові», а те, що люди, — у той час це нікого не цікавило.

У жовтні, листопаді й грудні вже ніхто не слухав вказівок згори, бо накази були тупі.

Наприклад, був наказ атакувати позиції бойовиків під аеропортом на монастирі, з якого обстрілювали нас та диспетчерську вежу, бо вже з жовтня в сепарів були там укопані пушки й танки. Туди послали цілу роту з 93-ї бригади з чотирма чи п’ятьма БМП з екіпажами, десантом усередині, по мінному полю зносити укріплення сепарів. Тоді буквально за пару хвилин загинуло чоловік 30 — їх послали йти по мінному полю, знаючи, що воно там є.

Це був наказ, зрозуміло, штабу АТО, тому що тоді був такий «застій», з нашої сторони не було ніяких плюсів і потрібно було щось зробити. Усі розуміли, що аеропорт ось-ось уже. Не було ресурсу по місцевості, будівлі розвалені. І щоб якось покращити ситуацію, як я розумію, було прийнято рішення взяти в лоб ці укріплені райони, які були викопані, та людей просто відправили як м’ясо.

В Україні солдат — це цифра. За власним досвідом можу сказати, що списати одного загиблого бійця в журналі бойових дій — це справа двох хвилин для офіцера рівня капітана. У графі «Причини» написати: «Мінометний обстріл»…

«ЗМІ винні, бо розігнали цей міф про кіборгів»

— У жовтні в аеропорту була складна ситуація, бо ми не використали момент, коли можна було йти вперед. Ми тоді самі себе загнали в кут. Те, що аеропорт має значення як злітно-посадкова смуга, — брехня. Військово-транспортний літак можна посадити на автостраду навіть десь за Донецьком. Крім того, є багато доступних місць у самому Донецьку, куди їх можна саджати. Та ми були в 3D-оточенні, на другому та третьому поверсі сепари, у підвалі — сепари, ліворуч, праворуч і спереду — теж сепари.

Мені здається, що провина за те, що люди туди їхали, лежить і на ЗМІ, включно з громадянами України. Вони дуже розігнали цей міф про кіборгів. Через це хлопці, які, наприклад, сиділи на блокпостах, хотіли зробити щось більше. Тож коли вони дізналися про Донецький аеропорт, вирішили, що туди потрібно їхати, бо «там кується слава і там кується честь…»

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія мужності, братерства та самопожертви» автора Ірина Штогрін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви“ на сторінці 108. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи