Так говорив Геббельс

Основний удар більшовицької пропаганди припадає на збройні сили держави, бо більшовики знають, що якщо вони будуть намагатися заручитися підтримкою більшості народу, то їм ніколи не здійснити своїх планів. Таким чином, сила — це єдине, що їм залишається. Однак у будь-якій здоровій державі вони наштовхуються на опір з боку армії. Тому більшовики відчувають себе зобов'язаними вести свою руйнівну пропаганду всередині самої армії. Їх завдання — підірвати армію зсередини і зробити її тим самим неефективною в якості оплоту від анархії.

В Німеччині до приходу до влади націонал-соціалістів існувало тісне співробітництво між радянським шпигунством і тутешніми комуністичними організаціями. Іноземний відділ ОГПУ офіційно діяв в нашій країні. Він був особливим представником і керівним агентом комуністичного шпигунства. Мета цього шпигунства полягала не тільки в отриманні військових секретів шляхом зради, але й у здійсненні підривної діяльності всередині поліції і армії. Частиною цієї програми був намір викликати бунтівні настрої в Рейхсвері і за допомогою зростаючої роботи революційної підготовки підняти повстання солдатів і моряків у німецьких оборонних військах. З липня 1931-го по грудень 1932-го року німецькі суди розглянули сто одинадцять випадків державної зради. За цими випадками стояла діяльність компартії. Крім того, було виявлено величезну кількість випадків шпигунства зрадницького характеру на промислових підприємствах. Найгрубіший приклад втручання «радянських дипломатів» у внутрішні справи іншої держави з метою створення у ньому політичних проблем був продемонстрований радянським послом у Німеччині, євреєм Іоффе, який 6 листопада 1918 року був змушений покинути Берлін через те, що він скористався дипломатичним кур'єром для перевезення інформаційного підривного матеріалу, який повинен був використовуватися для морального підриву німецької армії та підготовки революції. Так звані «революційні фонди» використовувалися Лібкнехтом здебільшого для закупівлі зброї для німецьких комуністів і частково для виготовлення пропагандистського матеріалу, який поширювався потім всередині армії. 26 грудня 1918 року один із представників соціалістів у Рейхстазі, єврей Оскар Кон, заявив, що 5-го числа попереднього місяця він отримав від Іоффе чотири мільйони рублів на цілі німецької революції.

Тепер ми розуміємо, що вся ця діяльність мала своєю метою повалення німецького Рейху шляхом підриву і розкладання німецької армії.

У всіх цих актах терору, вбивствах заручників і масових вбивствах, грабіжках, підпалах, страйках та збройних повстаннях, шпигунствах і саботажах армій ми бачимо відразливу й потворну гримасу світової комуністичної пропаганди. Ідея і рух, які використовували настільки низькі й підлі способи для захоплення влади та її утримання, можуть залишитися при владі тільки за допомогою крутійства, наклепу й обману. Це типові методи, які використовувалися більшовизмом у своїй пропаганді; у залежності від обставин, вони застосовуються по-різному. Це дає нам зрозуміти, чому кризи і катастрофи, які відбуваються в інших країнах за межами СРСР, так легко експлуатуються більшовицькою пропагандою; при цьому нам говорять, що в Радянському Союзі йде робота по соціалістичному будівництву, яка усунула економічну розруху і створила державу, в якій немає безробіття. Насправді ж у цій країні існують торговий безлад і промисловий колапс, які просто не піддаються опису. У «країні, де немає безробітних», вулиці великих міст переповнені сотнями тисяч, якщо не мільйонами, безпритульних дітей та жебраків, у той час як сотні тисяч інших людей приречені на вигнання й примусову працю.

У той час як у всіх інших країнах нібито панує капіталістична чи фашистська диктатура, Росія є прикладом свободи і демократії. Так нам кажуть.

Насправді ж ця земля стогне під єврейсько-марксистським гнітом, який ні перед чим не зупиниться, тільки аби утриматися при владі. Так звані «свобода і право» на самовизначення народів, складових Радянського Союзу, виявляються на перевірку процесом з поневолення і викорінення цих самих народів. Так зване «визволення» колоніальних і напівколоніальних народів міжнародним пролетаріатом є, якщо поглянути на нього в істинному світлі, кривавим і нещадним прикладом радянського імперіалізму найгіршого ґатунку.

У самій Німеччині, до приходу нашої влади, декларації компартії безсоромно змінювалися в залежності від обставин. Спочатку Німеччина була «напівколонією, яку принесли в жертву версальським державам і яку тримають у підпорядкуванні за допомогою Ліги Націй». Але коли націонал-соціалістичний рух став користуватися успіхом серед німецького народу, компартія видала програму «соціального і національного визволення». Потім вони проголосили пролетарську конфедерацію між Берліном і Москвою, спрямовану проти Версаля та Ліги Націй. Сьогодні ж з Парижем і Прагою існує військовий пакт, а СРСР вступив в Лігу Націй, яку до цього він так лаяв і називав Лігою грабіжників.

Так звана заспокійлива політика Радянського Союзу складається на практиці з революційних інтриг здійснюваних в інших країнах, в безсоромному розпалюванні конфліктів серед різних держав; при цьому СРСР стрімко озброюється, готуючись до загарбницької війни. Людям з країн Західної Європи розповідають про суспільний лад без поділу на класи, проте в самій Росії існує жорстке розділення між привілейованою і незаможною кастами.

Радянська пропаганда говорить про «рай для дітей з найщасливішою молоддю в світі». В дійсності ж стан справ такий, що в СРСР живуть мільйони незабезпечених дітей, що там існує дитяча праця і навіть смертна кара для дітей. Більшовицька пропаганда брехливо говорить про «звільнення жінок комунізмом». Реальність же така, що інститут шлюбу був повністю скасований, має місце жахлива дезінтеграція й ліквідація сімейного життя, що у жінок немає роботи і загрозливо зростає проституція.

Такого роду режим, при якому теорія та практика знаходяться у волаючому протиріччі, може встояти лише за допомогою брехні і нахабного лицемірства.

До 30 січня 1933 року всілякий раз, коли за наказом комуністів вбивали якогось робітника, вбивство ставилося в провину націонал-соціалістам. Постійно ходили брехливі чутки про заворушення серед штурмовиків, а чесних німецьких робітників таврували як штрейкбрехерів. Коли вбили Хорста Весселя, суспільство охопило таке обурення, що комуністам довелося з цим щось робити; щоб виправдати себе, вони вигадали історію про те, що за цим підлим політичним вбивством нібито стоїть сварка між суперниками, які не поділили коханку. Коли якісь комуністичні виродки закололи Норкуса, члена Гітлерюгенду, газета «Роте фане» безсоромно заявила, що Норкуса вбив нацистський шпигун; тобто нацисти ніби вбили сімнадцятирічного члена своєї партії, щоб тим самим з'явився привід для заборони німецької компартії в юридичному порядку. Коли вбили Майковського і Гачке, реакція була аналогічною.

Коли націонал-соціалісти викрили злочинну діяльність комуністичної партії в Німеччині, комуністичний Інтернаціонал почав вигадувати пропагандистські жахи про націонал-соціалізм. Інсценований судовий процес в Лондоні був покликаний зняти з комуністичної партії всі звинувачення в тому, що стосується підпалу Рейхстагу, і показати, що за цим підпалом стояли провідні націонал-соціалісти. Мертвий член Рейхстагу не міг заперечувати те, що йому брехливо приписувалося. Пізніше, однак, колишні комуністичні лідери зізналися, що в меморандумі не було жодного правдивого слова. Як заявили вони, все було повністю сфальсифіковано, щоб дискредитувати націонал-соціалістів в очах всього світу. Шановні юристи і журналісти, й навіть один англійський лорд опустилися так низько, що дозволили використовувати себе на цьому інсценованому процесі в Лондоні в якості маріонеток.

З тих пір комуністи планомірно ведуть у всьому світі анти-німецьку пропаганду, бо вони прекрасно усвідомлюють, що націонал-соціалісти — їх найбільш небезпечні вороги. У числі періодично повторюваних тем цієї комуністичної агітації — розповіді про військові приготування в інтересах німецького імперіалізму, підготовка реваншу проти Франції, територіальні придбання за рахунок Данії, Голландії, Швейцарії, країн Балтії, України і т.д., німецький хрестовий похід проти СРСР, розбіжності в партії та уряді, особливо між партією і армією, зростаюче невдоволення мас, вбивства провідних людей Німеччини або замаху на них, підготовка інфляції та неминучий повний крах економіки, вбивства і тортури над ув'язненими, релігійні гоніння і всілякий культурний вандалізм.

Ці пропагандистські вигадки поширюються за допомогою тисяч каналів і тисяч шляхів; на службу цій кампанії по дискредитації ставиться (іноді свідомо, іноді ні) буржуазна інтелігенція. У всіх європейських столицях існують великі установи по розповсюдженню отрути по всьому світу, а Комінтерн надає гігантські субсидії на підготовку і проведення цієї роботи. Ці організації є постійними центрами занепокоєння серед народів. Вони ніколи не втомлюються створювати труднощі усіма доступними їм засобами.

Такою є більшовицька пропаганда. Таким є вигляд, який вона приймає і в якому живе, використовуючи обман, наклеп і крутійство, щоб змусити народи підозрювати і ненавидіти один одного, поширюючи тим самим загальний стан неспокою, бо більшовики прекрасно знають, що комуністична ідея зможе перемогти тільки в знавіснілому та підозрілому світі.

У Німеччині існують релігійні розбіжності, викликані глибокими питаннями, пов'язаними з совістю, але вони не мають нічого спільного із запереченням релігії. Ці розбіжності використовуються різними критиками (іноді нешкідливими, іноді злісними), і проводиться паралель між ними та вкрай догматичним атеїзмом більшовицького Інтернаціоналу. Для того щоб зрозуміти абсурдність цієї паралелі, досить буде навести низку прикладів з теорії та практики комунізму.

У програмі комуністичного Інтернаціоналу відкрито і чітко говориться про те, що проти будь-якої форми релігії повинна вестися безжальна й планомірна боротьба. Ленін заявив, що «релігія — це опіум для народу та різновид сивушного масла». Ці заяви опубліковані в четвертому томі зібрання його творів.

На 2-му з'їзді атеїстів Бухарін заявив, що релігію потрібно «знищувати багнетами». Єврей Губєльман, який під прізвищем Ярославський є головою Союзу войовничих безбожників СРСР, зробив наступний вислів: «Наш обов'язок — знищити всі релігійні концепції світу... Якщо для торжества одного певного класу потрібно знищення десяти мільйонів людей, як у минулій війні, то це повинно бути зроблено і це буде зроблено».

У номері за 6 листопада 1930 року щомісячний журнал «Безбожник», центральний орган Союзу войовничих безбожників, надрукував наступне: «Ми спалимо всі церкви в світі та зрівняємо всі тюрми з землею». У всіх виховних закладах Радянського Союзу релігійне виховання заборонено, а замість нього було запроваджено систематичний курс навчання марксистському атеїзму. Дітям до 18 років заборонено брати участь у релігійних службах та в молитвах. Закон про церкви від 8 квітня 1929-го встановив такий стан справ, при якому духовні й релігійні установи позбавлені всіх прав. Все духовенство та їх сім'ї належать до незаможного класу радянських громадян, тим самим, вони автоматично втрачають право на працю і їжу, і можуть бути виселені зі своїх будинків у будь-який момент.

Така теорія та світова концепція юридичних принципів, що лежать в основі більшовицького атеїзму, і ці принципи невтомно впроваджуються в життя.