Так говорив Геббельс

Мільйони робітників з жебрацькою платнею, яку просто не можна собі уявити в західній Європі; мільйони скорботних бідолашних селян, у яких відібрали землю, сплюндровану божевільним експериментом з паралізуючого колективізму; голод, від якого щорічно гинуть мільйони людей (і це в країні настільки гігантської протяжності, що вона може служити житницею для всієї Європи!); створення і оснащення армії, яка, згідно з заявами всіх провідних більшовиків, буде використовуватися для здійснення світової революції; грубе і безжалісне управління, яке веде до прірви, державним та партійним апаратом, жменькою терористів, що складається здебільшого з євреїв, — все це говорить зовсім іншою мовою, і світ не може слухати її до безкінечності, бо це розповідь про безіменні страждання й неймовірні злидні, які терпить народ з населенням сто шістдесят мільйонів чоловік.

Той факт, що для здійснення своїх цілей більшовизм використовує пропагандистські методи, які можуть розпізнати тільки ті, хто має досвід у подібних речах, які довірливо і повністю приймаються пересічним громадянином, робить цей міжнародний терор неймовірно небезпечним для решти країн і народів. Пропаганда ця виходить з того принципу, що мета виправдовує засоби, що можна і потрібно використовувати брехню і наклеп, терор проти особи і проти маси, грабежі та підпали, страйки і заколоти, шпигунство і саботаж армій і що єдина і виняткова мета, яку при цьому не можна випускати з уваги, — це здійснення революції у всьому світі. Цей, надзвичайно згубний, метод впливу на народні маси не зупиняється ні перед ким і ні перед чим. З ним може впоратися тільки той, хто бачить його таємні рушійні сили і здатний прийняти необхідні контрзаходи. Ця пропаганда вміє пристосовувати будь-які знаряддя під свої цілі. В інтелектуальних колах вона приймає інтелектуальний вид. З буржуазією вона веде себе по-буржуазному, з пролетаріатом — по-пролетарськи. Якщо їй вигідно, вона м'яка і пасивна, але всілякий раз, коли вона зустрічає опозицію, яку потрібно подолати, вона стає агресивною.

Свою міжнародну пропаганду більшовизм здійснює за допомогою Комінтерну.

Кілька тижнів тому цей апарат руйнування світу, представив всій Європі план кампанії зі знищення народів і держав, з повним викладом і класифікацією тактичних і стратегічних елементів даної кампанії. Незважаючи на це, буржуазний світ, про винищення якого було оголошено відкрито й беззастережно, не спромігся висловити публічний протест і обурення, і об'єднати під своїм керівництвом всі сили для надання рішучої відсічі.

Тривога була піднята лише в тих країнах, в яких більшовизм був остаточно переможений шляхом відновлення національних принципів. Однак буржуазний світ, якому загрожує страшна небезпека, висміяв підняту тривогу і відкинув її як занадто перебільшену.

Очищена від внутрішніх ворогів і об'єднана під ідеалом націонал-соціалізму, Німеччина встала на чолі сил, які марширують в боротьбі проти міжнародної більшовизації світу. При цьому вона повністю віддає собі звіт в тому, що вона виконує всесвітню місію, яка виходить за рамки всіх національних кордонів. Від успішного результату цієї місії залежить доля наших цивілізованих народів. Ми, націонал-соціалісти, бачимо більшовизм наскрізь. Ми можемо відрізнити його під будь-якими масками і під будь-яким маскуванням. Він постає перед нами позбавленим всіх своїх зовнішніх ознак, голим і оголеним у всьому своєму огидному шахрайстві. Ми знаємо, якими є його вчення, знаємо ми й те, яким він є сам на практиці.

Нижче буде приведена неприваблива картина, підкріплена у всіх своїх деталях беззаперечними фактами. Якщо у світі ще залишилася хоч крапля здорового глузду й здатність тверезо міркувати, то країни і народи повинні бути шоковані цим видовищем і повинні прийняти рішення об'єднатися для спільного захисту від цієї страшної загрози.

Методи комуністичної пропаганди і теорії на території Росії та за її межами будуть показані на основі прикладів, які я вважаю характерними. Ці приклади можна замінити і доповнити тисячами інших, які, будучи зібраними воєдино, покажуть жахливий характер цієї світової хвороби.

Вбивство окремих людей, вбивство заручників і масові вбивства — ось улюблені методи, які застосовуються більшовизмом задля того, щоб позбутися будь-яких перешкод, які стоять на шляху його пропаганди.

У Німеччині жертвами комуністичного терору, спрямованого проти окремих людей, стали триста націонал-соціалістів. 14 січня 1930 року комуніст Альбрехт Холер на прізвисько Алі застрелив Хорста Весселя в його власному будинку крізь напіввідчинені двері; помічниками Холера були євреї Селлі Эппштейн та Ельза Кон. 9 серпня 1931 року на берлінській Бюловплац були застрелені капітани поліції Анлауф та Ленк. У підбурюванні до вбивства звинуватили лідерів комуністів Хайнца Ноймана і Кіппенбургера. Незабаром після цього Хайнц Нойман був заарештований у Швейцарії через підроблений паспорт, однак Німеччині було відмовлено у його видачі — під приводом, що це було «політичним злочином». Ось лише кілька прикладів комуністичного терору, спрямованого проти окремих людей.

А ось інші, які говорять самі за себе, приклади кровожерливості та жорстокості — випадки вбивства заручників, що мали місце за попередні роки. 30 квітня 1919 року у дворі Луїтпольдської гімназії в Мюнхені були застрелені в спину десять заручників, серед яких одна жінка, а їх тіла були понівечені до невпізнання і забрані. Цей злочин було здійснено за наказом комуністичного терориста Эгльхофера і за відповідальності радянських комісарів-євреїв Левіна, Левієн-Ніссена і Аксельрода. У 1919 році, за часів більшовицького режиму єврея Бели Куна (справжнє ім'я — Арон Кон) в Будапешті було вбито двадцять заручників. Під час Жовтневої революції в Іспанії вісім в'язнів було розстріляно в Ов'єдо, сімнадцять — у Туроне, а в казармах Пелано для прикриття комуністичної атаки, головуючими заколотників було оголошено тридцять вісім бранців, деякі з яких були застрелені. 31 липня 1935 року на конгресі Комінтерну комуністичний лідер Карсіо відкрито заявив, що ця революція здійснюється «під комуністичним керівництвом».

Цей кривавий список стає ще більш страшним і жахливим, якщо ми додамо до нього воістину неймовірну кількість масових вбивств, скоєних комуністами. Класичним прототипом цього є Паризька Комуна 1871 року, яку палко зустрів Карл Маркс і яка в наші дні була прийнята радянськими комуністами в якості моделі більшовицької світової революції. Встановити точне число жертв того жахливого 1871 року вже не представляється можливим. Чекіст-єврей Бела Кун провів експеримент, який може змагатися з Паризькою Комуною в тому, що стосується кількості пролитої крові, наказавши стратити в Криму 60-70 тисяч осіб. Ці страти були здійснені, головним чином, з кулеметів. У міській лікарні Алупки до воріт установи були винесені на ношах і розстріляні 272 хворих і поранених. Цей випадок був офіційно підтверджений у звіті, представленому Женевським Комітетом Червоного Хреста. За 133 дні влаштованого їм розгулу терору єврей Бела Кун винищив незліченну кількість людей. Імена 570 з них були приведені в офіційних документах. У листопаді 1934 року китайський маршал Чан Кайші оприлюднив інформацію про те, що в провінції Кьянгсі комуністи вбили один мільйон чоловік і відібрали все майно в шести мільйонів. Криваві, які викликають жах, події досягли своєї кульмінації в масових вбивствах, скоєних на території Радянської Росії.

Згідно з даними, наданими самим СРСР, і з урахуванням достовірних джерел, число страчених за перші п'ять років радянської влади становить приблизно 1 мільйон 860 тисяч чоловік, з яких: 6 тисяч вчителів, 8800 лікарів, 54 тисячі офіцерів, 260 тисяч солдатів, 105 тисяч поліцейських, 49 тисяч жандармів, 12800 чиновників, 355 тисяч представників аристократії, 192 тисячі робітників, 815 тисяч селян.

За оцінками радянського статистика Огановського, кількість померлих від голоду в 1921-1922 роках становить 5 мільйонів 200 тисяч чоловік. Австрійський кардинал-архієпископ монсеньйор Інніцер, у своєму зверненні за липень 1934 року сказав, що в Радянському Союзі від голоду помирають мільйони людей. Під час промови, виголошеної 25 липня 1934 року перед палатою лордів, архієпископ Кентерберійський, говорячи про звіти щодо померлих від голоду в Радянській Росії в 1933 році, сказав, що їх число коливається від трьох до шести мільйонів.

Що ж, ми маємо перед очима повну картину цього страшного і несамовитого масового терору, перед яким меркнуть навіть найжахливіші приклади воєн і революцій, що мали місце упродовж світової історії. Такою є реальна система кровопролиття, смертей і терору, здійснювана істеричними й злочинними політичними маніяками, готовими скопіювати її в кожній країні й серед кожного народу тими ж методами терору, якщо їм тільки випаде така можливість.

У світлі всього цього можна навіть не наводити приклади дисципліни й великодушності, проявлених націонал-соціалістами при здійсненні своїх революційних цілей.

Такою є «вражаюча і жахлива» схожість між методами, застосовуваними двома режимами, які автор вищезгаданої статті в англійській газеті вважає схожими «за основною структурою». Втім, наведені мною факти ще не створюють повної картини. Революції коштують грошей. Пропагандистські кампанії, що проводяться по всьому світу, потрібно фінансувати. І більшовизм знаходить необхідні для цього кошти у притаманній йому манері.

Влітку 1907 року Сталін організував знаменитий терористичний напад на транспорт, який перевозив гроші з Тіфліського держбанку. Жертвою того нападу стало тридцять чоловік. Було викрадено 250 тисяч рублів, які потім були відіслані Леніну, який перебував тоді в Швейцарії. Вони були потрібні йому на потреби революції. 17 січня 1908 року в Парижі був заарештований єврей Валлах-Меєр (нині відомий як Литвинов і колишній головуючий Ради Ліги націй) у зв'язку з причастям до вибуху і пограбування у Тифлісі.

Комуністична партія Німеччини організувала і провела в країні ряд грабіжницьких вилазок, а також розкрадання вибухових речовин з офіційних складів. Перелік судових справ, розглянутих у зв'язку з цим судами Рейху, вельми вражає. У ньому міститься тридцять злочинів, описаних як великі й надзвичайні події. Сюди слід додати вибухи і підпали, організовані та здійснені без найменшої турботи про життя невинних людей.

16 квітня 1925 року в софійському Кафедральному соборі прогримів вибух, організований і здійснений більшовиками. У липні 1927 року комуністи підпалили віденський Палац правосуддя. На святкуванні дня народження Леніна, 22 січня 1930 року, в Москві був підірваний Симонів монастир, заснований ще в XIV столітті. У ніч з 27-го на 28-е лютого 1933 року було підпалено будівлю берлінського Рейхстагу, як сигнал до збройного комуністичного повстання. Тоді, за допомогою страйків, вуличних боїв і збройних повстань, повинна була здійснитися перша підготовча фаза більшовицької революції. Застосовані методи однакові у всіх країнах. Ще одним вражаючим доказом цього служить довгий перелік революційних актів. В одному зі своїх пропагандистських видань Комінтерн похвалився, що він організував майже всі страйки, що мали місце за останні роки. Ці страйки переходять в запеклі вуличні бої. А від вуличних боїв до збройного повстання — всього один крок. Ось список повстань в хронологічному порядку: Жовтневий переворот 1917 року в Росії, Спартаківський заколот у січні 1919 року в Німеччині, повстання Макса Хельца в 1920 році в Фогтланді й червоноармійське повстання у тому ж році в окрузі Рур, повстання в 1921-м в центральній Німеччині, у вересні 1923-го в Гамбурзі, в грудні 1924-го в Ревалі, 23 жовтня 1926-го, 22 лютого 1927-го і 21 березня 1927 року в Шанхаї, в грудні 1927-го в Кантоні, у жовтні 1934-го в Іспанії, у квітні 1935-го на Кубі і в травні 1935-го на Філіппінах.