Двадцять років "єврейської державності" в Україні, 1918-38

Ближчі спостерігачі, самовидці тих подій, як-от Іосиф Бікерман, писали (1924) з

болем і тривогою: "Теперь еврей – во всех углах и на всех ступенях власти. Русский

человек видит его и во главе первопрестольной Москвы, и во главе Невской столицы, и во

главе Красной армии, совершеннейшего механизма самоистребления. Он видит, что

проспект Св.Владимира носит теперь славное имя Нахимсона [...] Русский человек видит

теперь еврея и судьей, и палачом [...]. Неудивительно, что русский человек, сравнивая

прошлое с настоящим, утверждается в мысли, что нынешняя власть еврейская [...]. Что она

для евреев и существует, что она делает еврейское дело, – в этом укрепляет его сама

власть" 9. Такий доволі обізнаний з єврейством автор, як Володимир Винниченко,

зазначив (1923): „Всі безсторонні свідки однодушно підтверджують один і той самий

констатований ними факт, а саме: на Україні в урядових, адміністративних, господарчих

органах домінуючу роль грають євреї. Урядова партія („Комуністична партія большевиків

України”) у значній кількості представлена євреями. Серед комісарів-комуністів дуже

поширений анекдот (який розповів авторові цих рядків народний комісар хліборобства

Мануїльський) про характер української влади. В анекдоті цім робітники на запитання

партійного начальства, „яка влада на Україні”, дружно й голосно відповідають:

”жидівська”, й тільки один слабенький, тоненький голосок додає: „і рабочая” 10.

За такого становища речей великий інтерес являє питання – яка в київському

адміністративному апараті панувала мова. Мемуарист-„інтурист” Іван Зіньківський дає на

нього буквально сенсаційну відповідь (1936): „Третього дня свого побуту в Києві пішов я