Двадцять років "єврейської державності" в Україні, 1918-38

многих Александр Исаевич стал живым классиком и священной коровой, постольку его

изысканиям по этому вопросу и важность присвоена самая первостепенная" (Вечерний

Нью-Йорк. 2001. 20-21 июня. С. 12). "Нет, далеко не все антисемиты – дебилы. Есть среди

них и люди вполне образованные, даже удостоенные высоких званий и степеней [...]"

(Форвертс. Нью-Йорк, 2002. 5-11 июля).

Історія України ХХ століття (повторюю: ще не закінчена написанням) – це велике

полотно, окрема тема. Коли я починаю розмову про єврейську державність в Україні, – не

думаю, що для фахівців-істориків це щось дуже нове. Фахівцям відомий склад як членів

тодішньої КП(б)У, так і учасників її з"їздів і їхніх виборних органів, відомий, нарешті,

склад колегій наркоматів.

Тим часом вжитий вираз "єврейська державність" потребує коментаря. Для

давніших часів різні автори вживали інше поняття, говорячи про державу в державі.

Справді, перебуваючи в розсіянні, євреї намагалися зберегти своє самоуправління: кагал у

державі, ґетто в державі. Починаючи з 1917 року в Росії, з 1918 – в Україні євреї себе з

державою ідентифікували, вони й були оті РСФСР, УСРР, УРСР тощо.

Щоправда, з несподіваного боку виникає зовсім не просте питання: у якому сенсі

вони були євреї, себто кого вважати за єврея? Як кажуть ортодоксальні рабини, це той, хто

народився від матері-єврейки чи обернений у єврейство відповідно до Галахи. Були й

інакші класифікації, – в СРСР побутував єврейський жарт: "Есть евреи, и есть жиды". Я

назвав би щонайменше чотири категорії євреїв: традиційні націонали, большевики, євреї