Двадцять років "єврейської державності" в Україні, 1918-38

61 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 16. № 16. Особая папка. Арк. 25-58.

14

нинішні владоможці, якщо дослідження так зацікавлено й свідомо гальмуються, що це

звертає на себе увагу.

Найменше дозволено вивчати історію опозиції й опору. Навіть затягли до абсурду

і прагнуть провадити й далі процес реабілітацій / відмов у реабілітаціях. Свого часу владні

структури використовували його для самозбереження. „Вы наш, ведь мы вас

реабилитировали”, – писав інший Зінов”єв, прозаїк. Реабілітуючи культурних діячів, що

проходили у справі "СВУ", влада стверджувала: Єфремов і Старицька-Черняхівська були

лояльні. А це ж не так.

Реабілітаційний процес був потрібний живим людям, але абсолютно ні до чого

мертвим. Для мертвих він так само абсурдний, як була б абсурдна вимога реабілітувати

одних учасників Куліковської битви й судити інших. Нині його єдина функція –

гальмувати академічні дослідження.

Бо опозиція була, й був опір. Придушена й замовчана селянська війна двадцятих

років, що вибухла на півдні Київщини, масштабом своїм не поступається перед розмахом

дій пізнішої УПА. Большевики панічно боялись обуреного їхніми експериментами,

причому озброєного українського селянина, боялись нащадків Богдана Хмельницького й

нащадків гайдамаків – Ґонти й Залізняка. Український селянин з рушницею загрожував

їхній владі, загрожував їм усім – від Сталіна до районного уповноваженого. Тож