Розділ «5. СИСТЕМА ПІД ЗАГРОЗОЮ»

Серед росіян, що прибували до України, були не лише добровольці. Попри офіційні заперечення, до участі в боях на Донбасі залучалося дедалі більше російських військовослужбовців. Призовникам подовжували період служби й відряджали до Ростова для «навчань», а потім доправляли через кордон в Україну. З першими пострілами вони усвідомлювали, що це не навчання. Військовослужбовців-контрактників попереджали про можливість наказів, пов’язаних із перетином кордону. Коли солдати в Мурманській області запитали про підстави для таких наказів, їм сказали: «Ви маєте любити свою батьківщину. Там гинуть росіяни, і ви повинні захищати їх»[299]. Накази про участь у боях змусили багатьох вояків розірвати контракти та припинити службу — попри те, що це було для них єдиним джерелом засобів до існування[300].

Загиблих в Україні російських військовослужбовців ховали на якихось далеких цвинтарях, але наприкінці серпня в російських ЗМІ з’явилися повідомлення про щонайменше 17 таємних поховань. Про це писала — в тому числі й незалежна обласна газета «Псковская губерния» та інші видання у Псковській області[301]. На підставі знайдених документів представники українських збройних сил повідомили, що ці солдати належали до Псковської 76-ї дивізії ПДВ і загинули в боях під Луганськом[302].

В українських ЗМІ теж публікувалися інтерв’ю із захопленими в полон російськими вояками, що знаходилися на дійсній військовій службі. Російське Міністерство оборони заявило, що це добровольці, які пішли на війну, перебуваючи «у відпустці»[303]. 15 лютого 2015 року українська сторона повідомляла, що Росія зосередила на Донбасі більш як 13 тисяч вояків, до 300 танків і понад 130 реактивних систем залпового вогню, артилерійських установок і бронетранспортерів[304]. Водночас російська армія вела артилерійський вогонь по Україні з російської території[305].

Крім військовослужбовців і добровольців, кордон між Росією та півднем Донецької області перетинала величезна кількість військової техніки: танки Т-64, системи залпового вогню «Град БМ-21», гармати та БТРи. Бойовики мали також у своєму розпорядженні переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), якими збивали українські військові гелікоптери[306]. На початку липня в українських військах стало відомо, що в руках бойовиків знаходяться три ЗРК середньої дальності «Бук М-1», також відомі як SA-11. 14 липня над Луганською областю було збито український військовий літак Ан-26 з вісьмома людьми на облавку. Він летів на висоті 6500 метрів — набагато вище радіусу дії ПЗРК[307].

Рішення росіян забезпечити бойовиків системами «Бук М-1» мало наслідком одну з найстрашніших трагедій цієї війни. 17 липня було збито рейс МН17 «Малайзійських авіаліній» з 298 людьми на борту. Лайнер летів на висоті 10 км одним із найбільш завантажених транзитних авіакоридорів світу[308].

Війна у Східній Україні притягувала в цей регіон певну кількість російськомовного населення. Але вони не змогли б воювати, тим більше протягом багатьох місяців, без російської зброї, російських солдатів і тисяч досвідчених російських добровольців. Що більше загострювалася ця війна, то вищим ставав рейтинг популярності Путіна, досягши зрештою 86%, тобто перевищивши навіть рівень його підтримки часів війни з Грузією 2008 року. Так само, як перша Чеченська війна відволікла росіян від скрути, спричиненої єльцинськими економічними реформами, а друга Чеченська війна — від несправедливої приватизації, то війна в Україні відвернула увагу населення Росії від справжнього значення подій в Україні і не дозволила йому замислитися над можливістю Майдану в Росії.

Наслідком усіх цих подій були тяжкі втрати від того, що обидві сторони почали вбивати геть усіх. Повстанці, які базувалися головним чином у містах, стріляли в бік українських військових із позицій, розташованих впритул до шкіл і лікарень, а також у житлових кварталах. Українські війська відповідали вогнем з установок «Град» і артилерії, хоча снаряди й влучали в населені міські території[309].

При спробах захоплення міст бойовики теж стріляли по цивільних, але тактика української армії, яка широко висвітлювалася в пропагандистських цілях російським телебаченням, налаштовувала місцеве населення проти київського уряду, а декого змусила приєднатися до сепаратистів. Радник Міністерства оборони України Василь Будик так описував цей метод Анні Нємцовій з інтернетвидання «Daily Beast»: «Спочатку ми проводимо масовану артпідготовку, аби розчистити простір, а потім заходять піхота й танки. Такий метод застосовувався завжди»[310].

Росіяни та українці — близькі народи зі спільною історією, спільним походженням і тісними родинними зв’язками. Однак кінець цієї війни важко передбачити. У результаті бойових дій на початок 2015 року 5700 чоловік загинуло в боях і більше мільйона людей стали біженцями.