Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Вона присутня вся й одразу[872].

Ці щедрість та щирість повністю протилежні настанові тієї Природи, яка «любить приховуватися» та відмовляється себе показувати. Ці риси відповідають уявленню про Ізіду без покривал. Немає опозиції між феноменом і тим, що приховується за феноменом.

Але чому тоді в останньому катрені поеми «Геній, що розкриває бюст Природи» ми знаходимо ту саму опозицію внутрішнього та зовнішнього?

Якщо ти досягнув, що твоя інтуїція

Проникає одразу всередину,

А потім повертається назовні,

Тоді ти обізнаний якнайкраще.

Як може йтися про те, щоб проникнути всередину та, потім, повернутися назовні? Коли Ґьоте висловлюється у такий спосіб, він має на думці не рух експериментального пізнання, який відштовхується від зовнішнього феномену задля відкриття щось на кшталт внутрішнього механізму, здатного пояснити феномен, а рух інтуїтивного пізнання, який вловлює ґенезу, зростання, phusis у грецькому сенсі, формотворчий порив, nisus formativus[873], що рухається зсередини назовні. Форма не є Gestalt — нерухома конфігурація, вона є Bildung — формування, зростання. Ґьоте розповідає, що йому сподобалося у «Критиці здатності судження» Канта саме присутня тут аналогія між життям мистецтва та життям природи, «притаманний обом спосіб дії зсередини назовні»[874]. Є щось берґсонівське у цій теорії живої інтуїції природи, «що її можна досягнути лише залишаючись собою, будучи рухливим і гнучким»[875]. Науковий метод Ґьоте полягає в уважному сприйнятті руху формотворення[876]. Це, насамперед, якась морфологія. Потрібно бути дуже уважним до кожної окремої форми та спостерігати її протягом тривалого часу. Потім потрібно намагатися сприймати форми в їхньому зв’язку з іншими формами, виділяти, таким чином, зчеплення, якусь послідовність, у яку вони генетично організовуються, бачити форми в їхній метаморфозі, їхнє народження одна з одної, та, зокрема, що є найбільш важливим для Ґьоте, відкривати просту та фундаментальну форму, Unform, на основі якої розвивається серія трансформацій. Саме у такий спосіб відкриватимуть, що формування рослини, насправді, є метаморфозою листка, що утворення кісток черепа є метаморфозою хребта, що утворення кольорів є метаморфозою світла, яке контактує із темрявою за посередництва непрозорого середовища. Феномен, що є основою процесу метаморфози, Ґьоте називає Urphänomen, первісний феномен, адже немає нічого, окрім нього, у феноменах, що постають перед нами, та, водночас, відштовхуючись від нього, можна висвітлити будь-який найбанальніший випадок нашого повсякденного досвіду[877]. Завдяки цьому методу Ґьоте сподівається відкрити якийсь ідеальний прототип, наприклад, якусь первісну рослину, відштовхуючись від якої можна сконструювати усі можливі рослини[878]. Чуттєве сприйняття природи перетворюється, таким чином, на інтелектуальне сприйняття, що відкриває первісний феномен, який сприймають у чуттєвому феномені. Як каже Ґьоте у передмові до «Теорії кольорів», уважно дивитися на світ вже означає будувати теорію[879]. «Блакитний колір неба відкриває нам фундаментальний закон хроматики. Марно шукати за феноменами. Вони і є теорією»[880].

3. «Загадка при світлі дня»

Відтак Ізіда не має покривал, а отже таємниці Природи також немає. Водночас, стосовно Природи Ґьоте використовує німецьке слово Geheimins, яке означає «таємниця», «секрет», додаючи до нього все-таки прикметник offenbares чи öffentliches. Можна було б перекласти це як «таємниця при світлі дня» чи «розкрита таємниця». Проте краще перекласти слово Geheimins словом «загадка», а не «таємниця». Насамперед, поняття «таємниці» передбачає присутність чогось прихованого, що можна розкрити чи відкрити, внаслідок чого воно припиняє бути секретом. Саме від цього Ґьоте відмовляється. Натомість, слово «загадка» передбачає щось таке, що завжди залишається загадковим, навіть будучи відкритим. Насправді обраний Ґьоте вислів є натяком на уривок послання ап. Павла Римлянам (16:25), де останній говорить про «відкриття тайни»; німецькою мовою Мартіна Лютера це звучить як das Geheimnis, das nun offenbart ist, a грецькою — mustériou phanerothentos. Ґьоте залишив від цього вислову не релігійний зміст, а саме контраст між видимістю та таємницею.

Ця тема «загадки при світлі дня» у творчості поета з’являється в різних аспектах, наприклад, у 1777 році у поемі «Подорож в Гарц взимку» із приводу гори:

З недослідженими надрами, ти здіймаєшся,

Загадкова при світлі дня,

Над здивованим світом[881].

Водночас, як ми щойно говорили, Ґьоте любив використовувати цей вислів саме стосовно Природи, особливо у пізній період. Відкидаючи, наприклад, опозицію внутрішнього і зовнішнього у природі, він пише:

Немає нічого всередині, немає нічого ззовні,

Те, що є всередині, є, також, назовні.

Отже осягайте не вагаючись

Священну загадку при світлі дня[882].

Поняття також добре застосовується до первісних феноменів. Можна сказати, що вони «на денному світлі», адже вони перебувають перед очима усіх; вони постають саме як феномени: листочок, хребет, гра світла й темряви.