Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Дивись тільки позад себе, у простір вільний.

Перша зі щойно процитованих строф може видатися малозрозумілою. Претендентами, вочевидь, є вчені, які хотіли розкрити Ізіду шляхом експерименту, такі як Ньютон. Водночас, вони є жалюгідними, адже нездатні побачити її, як свідчать наступні вірші про те, що Ізіда не має покривал. У першій частині «Фауста» Ґьоте безжально критикував експериментальний метод, штучне спостереження та претензію на те, щоб вирвати у Природи її покривало:

… повна тайн і білим днем, Природа не відслонить запинала, і що вона тобі від духу заховала, того не витягнеш гвинтом і важелем[864].

Ґьоте дорікав Ньютону, зокрема, тим, що той експериментував зі світлом, змушуючи, наприклад, проходити світло крізь призму. Цей дослід, на його думку, помітно спотворював справжній феномен світла. У наступних після наведеного вірша строфах він проголошує, маючи на думці Ньютона: «Роз’єднання єдності вічного світла, ми маємо вважати безумством». Загалом, він звинувачує експериментаторів у бажанні знайти щось приховане за явищами, за видимостями речей, використовуючи для цього механічні та насильницькі засоби.

Водночас, група маленьких поезій «Стримані Ксенії», про які наразі йдеться, спрямована також проти інших опонентів. Вірш «Не шукай таємної посвяти…» має у рукописі присвяту «Символісту»[865], а у поезії, що передує цьому віршу, йдеться про «Символи, пояснені історією». Тут міститься натяк на символістів школи Ґеорга Фрідріха Кройцера, яким Ґьоте адресував докір, аналогічний докору експериментаторам. Як каже Мефістофель у параліпомені до другої частини «Фауста» з приводу народження Евфоріона:

Дехто вважає, що це [тобто історію Евфоріона] не потрібно розуміти безпосередньо і буквально. Начебто є щось, що приховується за цим. Залюбки починають вбачати там таємниці, можливо, навіть містифікації, щось індуське, чи єгипетське, а того, хто збирає все це до купи, хто із задоволенням вдається до етимологічного дослідження у всіх можливих напрямах, вважають правильним. Ми також стверджуємо це і наше найглибше бажання полягає у тому, щоб бути вірними учнями нової символіки[866].

«Є щось, що приховується за цим». Саме у цьому полягає помилка експериментаторів і символістів. Перші вдаються до герменевтики природи, намагаючись відкрити те, що приховується за явищами. Другі також вдаються до герменевтики, цього разу, герменевтики міфу, намагаючись з’ясувати прихований сенс міфічних образів, відкриваючи за міфами історичний, індуський чи єгипетський, задній план.

Не потрібно дивуватися цьому несподіваному зближенню вчених експериментаторів та інтерпретаторів міфології. Згадаємо, що у Порфирія Природа загортається як у живі форми, так і у міфи. У обох випадках Ґьоте відмовляється розрізняти внутрішнє і зовнішнє, а також від намагань шукати за природною формою чи міфічним символом щось таке, що приховується. Від символістів та інтерпретаторів вислизає те, що є живим: «вільний простір» у випадку Генія, який розкриває статую Ізіди, «багатство світу» у випадку того, хто намагається історично пояснити міфи та символи. Вони вважають, що форми є прихованими і що потрібно знайти щось інше, приховане покривалом. Проте вони шукають за тим, що вважають покривалом, бо не розуміють, що все перебуває у них перед очима, що природа чи міфічна форма, яку вони бачать, має підставу у самій собі, що не потрібно намагатися зрозуміти її за допомогою якоїсь іншої речі. Це означає, що покривалом закриті їхні очі, а зовсім не Ізіда. Вона показує себе без жодних покривал. Вона повністю присутня у розкоші своєї видимості.

Перечитаємо тепер катрени, присвячені образу «Генія, що розкриває бюст Природи». Вони потребують пояснення один через одного. Наприклад, перший катрен попереджає хлопчика, який розкриває статую Ізіди, що він може бути нажаханий її страхітливим виглядом. Другий вірш використовує мотив смерті, що тяжіє над блюзнірським розкриванням, та запрошує хлопчика, якщо він хоче жити, повернутися й подивитися позаду себе, тобто, якщо пригадати картину, на гори та дерева, розміщені на задньому плані. Ми маємо, таким чином, справу із критикою традиційної інтерпретації розкривання статуї Ізіди-Артеміди. Природа є живою і рухливою, а зовсім не застиглою статуєю. Дослідження, яке претендує на розкриття таємниць природи шляхом експериментування досягає не живої природи, а чогось застиглого та нерухомого. Експериментатор, як каже Мефістофель учню, у своєму намаганні зрозуміти живе, позбавляє його духовного виміру та отримує лише якісь шматки[867]. Повернувшись, хлопчик побачить Природу, проте не у «застиглій» формі, а живу Природу, що перебуває у становленні. Природу потрібно шукати там, де вона є. І не потрібно шукати щось мертве за межами живої видимості.

«І якщо ти, безумцю бідний, хочеш жити». Антична Ізіда казала: «Жоден смертний не знімав мій пеплос[868]». Отже тому, хто зніме покривало з богині, загрожує смерть. Водночас, на думку Ґьоте, йдеться радше про духовну смерть. Уявляючи Природу як загорнуту покривалом, дослідник ризикує загіпнотизувати себе тим, що нібито заховано за покривалом і більше не помічати становлення та живої Природи. «Шанувати таємницю» означає вдовольнитися тим, що бачиш Природу, якою вона є, не силуючи її експериментуванням, яке вражає нормальний спосіб функціонування природи та змушує її перетворюватися на штучні й протиприродні стани. На думку Ґьоте, єдиним цінним інструментом, який дає нам змогу пізнавати природу, є наші почуття, сприйняття, кероване розумом, та, зокрема, естетичне сприйняття природи. Для Ґьоте, як ми бачили, мистецтво є найкращим інтерпретатором природи[869].

2. Науковий метод Ґьоте[870]

Ідея таємниці природи та образ покривала Ізіди передбачали розрізнення зовнішньої видимості та реальності, що перебуває за цією видимістю. Ось чому Ґьоте відкидав опозицію внутрішнього та зовнішнього, що була виражена, наприклад, віршем швейцарського поета Галлера:

Всередину природи

Не проникає жоден тварний розум.

Щасливець той, кому вдалось побачить

Саму її лиш зовнішню оболонку[871].

На думку Ґьоте, погодитися із твердженням, що Природа відмовляється себе показувати, означає прийняти одну з двох можливих настанов: або скоритися перед незнанням, або дозволити експериментальне насильство. Він рішуче заперечує твердження Галлера:

Усе дає природа щедро й щиро.

Вона не має ні ядра,

Ні оболонки.