Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Цей рух продовжуватиметься у XIV та у XV ст. та дійде до інженерів доби Відродження, таких, як Леонардо да Вінчі. Проекти механічних винаходів останнього є справді знаменитими. Його життя та діяльність були життям та діяльністю швидше інженера, ніж художника[357]. Він створив образ літака, підводного човна, бойової колісниці, зробленої з механізмів, на кшталт механічного лева, що його багаторазово використовували під час поширених в ту добу королівських розваг. Тим не менше, так само як і у випадку Роджера Бекона, не потрібно перебільшувати його ролі як предтечі модерної науки. Його подекуди геніальні нотатки завжди є фрагментарними, його внесок у вирішення проблем фізики чи механіки загалом є досить незначним[358].

Надзвичайно цікаво побачити в особі Леонардо да Вінчі розум, що поєднав у собі прометеєве прагнення до використання природи на благо людини та настанову, яку я назвав орфічною — поважного та захопленого спостереження за природою. Якщо він хоче створити літаючу машину, він починає з уважного спостереження та змальовування польоту птахів, щоб зрозуміти їхнє механічне функціонування[359].

Можна було б порівняти цю допитливість та бажання винаходити, які далися взнаки з XIII по XV ст., з елліністичним духом, поширеним в Александрії за часів правління Птолемеїв. Та сама реакція на абстрактну аргументацію, той самий сприятливий влив просвічених суверенів, таких як Медічі чи, навіть, тих, що самі були ученими — Фрідріха II Гоґенштауфена чи Альфонса X Кастільського[360]. Як би там не було, вирування наукових праць та смілих винаходів, притаманних цьому періоду, коли механіка та природна магія перепліталися у своїх сподіваннях, створило добрий ґрунт для наукової революції XVII ст.

11

Експериментальна наука та механізація Природи

1. Античний та середньовічний експеримент

У одному з попередніх параграфів ми цитували текст, написаний наприкінці V ст. до н.е. автором гіппократичного трактату «Про мистецтво», який розглядає експеримент як насильство над природою з метою змусити її розкрити те, що вона від нас приховує:

Коли природа відмовляється добровільно надати [клінічні] симптоми, мистецтво знайшло засоби примусу, завдяки яким природа, присилувана, але без завдання їй жодної шкоди, дає їм з’явитися; потім, звільнена, вона відкриває, що потрібно робити тому, хто володіє цим мистецтвом[361].

Тут з’являється, як ми вже казали, аналогія між дослідженням таємниць природи та процедурою судового розслідування, навіть кримінального, що її ми зустрічаємо на початку модерної доби у Френсіса Бекона[362].

Продовження гіппократичного тексту показує, що його автору йдеться про медичну процедуру, що змушує тіло хворого надати симптоми, які дозволять діагностувати ту чи іншу хворобу. Абсолютно зрозуміло, що тут ми далекі від модерного експериментування, призначеного чітко верифікувати якусь гіпотезу, зокрема шляхом точних вимірювань. Проте рудиментарні експериментальні техніки продовжують використовувати, зокрема такі аристотеліки як Стратон з Лампсака — з’ясовуючи питання ваги та порожнечі[363], медики, які здійснюють вівісекції не лише тварин, а й людських істот, засуджених на смерть або в’язнів[364], Птолемей, автор чудових експериментів у галузі оптики[365], а також Йоан Філопон щодо питання зв’язку між вагою та швидкістю тіл у вільному падінні[366]. Згідно з Неллі Цуйопулос та Мірко Дразеном Грмеком, Філопон, який писав у VI ст. після Р.Х., був «першим автором, який ясно запропонував гіпотетико-дедуктивний метод для розв’язання проблеми індукції»[367].

У попередньому параграфі ми говорили про францисканця Роджера Бекона, який вважав, що scientia experimentalis перевищить дива магії. Це не означає, що з нього потрібно робити винахідника експериментальних метода та науки. Слово experimentum за його доби та в його працях не позначало того, що модерні вчені називатимуть «дослідом». Experimentum протиставляється тут насамперед абстрактному та суто раціональному пізнанню. Йдеться радше про безпосереднє пізнання, життєвий досвід, що може бути чуттєвим чи духовним. Завдяки experimentum стають «експертом», здатним встановити та використати таємниці природи, скористатися природою як інструментом. Експериментальна наука Роджера Бекона є насправді нічим іншим, як природною магією, тісно пов’язаною з механікою, і у своїй якості природної магії вона має на меті досягти надзвичайних результатів, здатних викликати здивування та захоплення, а також, з огляду на контекст думки Роджера Бекона, сприяти наверненню невірних.

2. Спадок магії та механіки

Френсіса Бекона зазвичай вважають першим теоретиком методів та сподівань експериментальної науки. Для нього природна магія, яка намагається діяти, використовуючи симпатії та антипатії між речами, є, зрештою, непотрібною[368]. Ті, хто її практикують, «продукують такі речі, якими захоплюються та які потурають смакові новизни, проте не несуть жодної користі та не дають жодного прибутку». Вона можливо, щось зберігає з природних операцій, наприклад в явищах зачаровування чи у спілкуванні на відстані душ і тіл. Бекон констатує, що справжньої магії поки що не існує, так само, як і справжньої метафізики, з якої вона мала би випливати, адже природна магія передбачала би пізнання форм[369]. Вона мала би на меті також скласти інвентар усього того, що було винайдено людиною, а також всього того, що може та повинно бути винайдено.

Водночас Бекон, формулюючи свій проект відкриттів та панування над природою, свідомо чи несвідомо використовує вислови, запозичені з концептуального універсуму магії чи механіки. Так само як Августин, що описує функціонування магії[370], він говорить про приховане у «лоні природи»:

Є всі підстави сподіватись, що природа все ще приховує у своєму лоні чимало таємниць якогось надзвичайного вжитку, що не мають жодної спорідненості чи аналогії з тим, що вже було винайдено, та які повністю вислизають від нашої уяви[371].

Між іншим, він повертається до словника насильства, що традиційно використовується в цих двох мистецтвах. Бекон хоче показати важливість експерименту для прогресу наук. Починаючи з античності задовольнялися колекціонуванням спостережень над природними явищами. Саме у такий спосіб Аристотель зібрав документацію для своєї «Історії тварин». Проте важливими є не переповідання спостережень, більш чи менш достовірних, а досвіди, здійснені самостійно, за допомогою механічних мистецтв:

Справді, так само як у публічному житті природа індивіда, приховані схильності його розуму та пристрасті якнайкраще відкриваються саме тоді, коли він опиняється у стані тривоги, таємниці (occulta) природи розкриваються краще під тортурами [механічних] мистецтв, аніж при природному ходові речей[372].

Отже, ми знаходимо тут уявлення про викриття таємниць природи, аналогічне уявленню про якусь процедуру судочинства[373]. Природа є обвинувачуваною (чаклункою?), у якої виривають зізнання.

Спільними з магією та механікою у науки, що народжується, є також їхні сподівання та проекти: йдеться про досягнення всіх видів чудодійних та корисних результатів на основі прихованих можливостей природи. У «Новій Атлантиді» Френсіс Бекон змальовує щось на кшталт Центру наукових досліджень — «Будинок Соломона», поділений на лабораторії, що займаються різними типами проблем. Засновник цього Будинку Соломона у такий спосіб визначає призначення закладу: «наша Фундація має на меті пізнати таємні причини та рухи речей і розширити межі впливу людей на речі, щоб реалізувати всі можливі речі»[374]. Ця діяльність є колективною. Кожен дослідник має своє визначене завдання і робить внесок у спільну працю. Далі засновник Фундації перераховує своєму співрозмовникові різні програми дослідження. Наприклад, у підземних печерах намагатимуться створити нові штучні метали; далі, завдяки поєднанню купоросу, сірки, кислоти, міді, свинцю, селітри та інших мінералів, створять фонтани, що імітуватимуть природні та термальні джерела; у великих будівлях намагатимуться опанувати метеорологічні феномени — дощ, сніг, блискавку; у садах намагатимуться зробити рослини більш ранніми чи пізніми, модифікуватимуть форму фруктів та створюватимуть абсолютно нові різновиди рослин; у парках і заповідниках вирощуватимуть тварин, над якими проводитимуть різного роду експерименти: введення отрути, вівісекцію, стерилізацію, зміну форми, кольору, величини, створення нових видів. Френсіс Бекон вірить у спонтанне зародження, вважає, що змії, комахи та риби можуть зароджуватися з речовини, що розкладається[375]. Керолайн Мечент не безпідставно порівнює цю програму з програмою природної магії Джамбатісти делла Порта, який так само сподівався, наприклад, змінити кольори квітів і, ще більше, вивести змій, комах та риб із речовини, що розкладається[376]. Цей перелік проектів нагадує, також, список уявних винаходів, запропонований Роджером Беконом чи, навіть, Леонардо да Вінчі. Тут можна знайти, наприклад, оптичні інструменти, здатні наблизити віддалені предмети чи навпаки, збільшити маленькі предмети; тут знаходимо також літальні апарати, підводні човни, автомати. Керолайн Мечент цілком мала рацію, коли казала, що програма Френсіса Бекона є програмою маніпулювання довкіллям та самою природою, і саме цю програму намагається реалізувати наша доба з ризиком отримати руйнівні та спустошливі наслідки, і не лише для природи, а й для самого людства[377].

3. Механістична революція XVII ст.