Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Той спів, якого вчиш, не пожадання,

не клич сягти досяжних ще вершин.

Спів — здобич бога. Спів — це існування[293].

Орфічна настанова уявляє собі таємниці природи (як це робить, зокрема, Сенека[294]) за взірцем Елевсинських містерій як предмети поступового розкриття. Вочевидь, Елевсинські містерії справді були тісно пов’язані з орфічною традицією[295]. Ця настанова прагне поважати «сором’язливість Природи», якщо скористатися висловом Ніцше[296].

За модерної доби, зокрема у XVII та XVIII ст., можна знову зустріти обидві настанови у збірниках емблем, як це блискуче показав Карло Ґінзбург[297]. Наприклад, прометеєва настанова проілюстрована людиною, яка видирається на гору за допомогою старика-Часу[298], а також підписом Sapere aude у сенсі «Наважуйся шукати знання!»[299]. Вона є прославлянням пригодницького духу дослідників та наукової допитливості. Цей девіз, згідно з Кантом, буде девізом Aufklärung, духу Просвітництва[300]. Орфічна настанова чи, щонайменше, критична до прометеєвого духу настанова виражається в емблемах, що представляють падіння Ікара з підписом: Altum sapere pericolusim. Якщо намагатись виразити все, що містить його історичний та філософський контекст, цей підпис можна перекласти дуже загальним чином так: «Небезпечно підноситися надто високо у своїх амбіціях»[301]. Прометей, якого терзає орел, Ікар, що падає і тоне, підтверджують небезпеки зухвалої допитливості.

Протиставляючи прометеєву та орфічну настанови, я не хотів протиставляти добру чи погану настанови. Я хотів лише, спираючись на грецькі міфи, привернути увагу до двох орієнтацій, що можуть проявлятися у ставленні людини до природи. Ці дві орієнтації є однаково важливими, вони не виключають, із необхідністю, одна одну й подекуди справді співіснують в одному персонажі. Наприклад, я розглядаю «Тімей» Платона як зразковий приклад орфічної настанови — це щось на кшталт поеми, які імітує поезію всесвіту. Водночас «Тімей» Платона відчутно вплинув і на формування протилежної настанови, адже цей діалог представляє світ як об’єкт, створений у ремісничий спосіб тобто, у певному сенсі, в механічний спосіб. Це може призвести до розуміння світу як машини та Бога — як інженера. Зрештою, «Тімей» інспірує прометеєву настанову також тому, що пропонує математичну модель походження природних речей. До речі, Платон без вагань користувався механічними моделями, намагаючись зробити зрозумілим рух світу, як це можна бачити у X книзі «Держави» та у космічному міфі «Політика». Обидві настанови, які я виділив, відповідають, таким чином, двозначності нашого ставлення до природи, тому їх неможливо остаточно розділити.

З одного боку, природа може поставати перед нами в її ворожому аспекті, як така, від якої потрібно захищатися, а також як сукупність ресурсів, необхідних для життя, що їх потрібно використовувати. Моральний рушій прометеєвої настанови, — в чому, між іншим, полягає ідея «Прометея» Есхіла, — це бажання допомогти людству. У «Дискурсії про метод» Декарт стверджує, що саме «задля спільного блага всіх людей» він не захотів залишати прихованими відкриття, зроблені ним у фізиці[302]. Водночас, сліпий розвиток техніки та індустріалізація, що підганяється бажанням прибутку, виявляються згубними як для наших стосунків із природою, так і для самої природи.

З іншого боку, природа є одночасно видовищем, яке нас зачаровує, навіть якщо при цьому жахає, та процесом, що включає нас. Орфічна настанова поваги до природи намагається зберегти її живе сприйняття. Водночас, на противагу прометеєвій настанові, вона сповідує первісність, що також може бути небезпечним.

Повторимо ще раз: одна і та сама людина може бути носієм, одночасно чи послідовно, різних чи навіть протилежних ставлень до природи. Коли учений робить дослід, його тіло, незважаючи на коперніканську революцію, сприймає Землю як сталу й нерухому точку опертя, а він сам, можливо, кидає розсіяний погляд на «захід» сонця. Орфічна та прометеєва настанови у ставленні до природи можуть дуже добре співіснувати, змінювати одна одну чи, навіть, змішуватися. Незважаючи на це вони є докорінно та фундаментально протилежними.

V

ПРОМЕТЕЄВА НАСТАНОВА. РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕХНІКИ

10

Механіка та магія від античності до доби Відродження

1. Прометеєва настанова

Прометеєва настанова, яка полягає у використанні технічних процедур задля виривання у Природи її «таємниць» з метою панувати над нею та використовувати її, мала величезний вплив. Вона породила нашу модерну цивілізацію та сприяла світовому піднесенню науки й промисловості. В межах проблематики цієї книги ми, зрозуміло, не будемо описувати цей потужний феномен; ми лише вточнимо роль, яку метафора таємниць природи відігравала, упродовж століть, в уявленнях, створених цією настановою про себе саму.

За доби античності прометеєва настанова постає у трьох головних формах: механіки, магії та елементах експериментального методу. Ці три практики об’єднує спроба отримати наслідки, які відрізняються від того, що називають нормальним ходом природи і причини, які відомі лише тим, хто володіє цими техніками. Наприкінці Середньовіччя та на початку Нового часу ці три практики зблизяться та глибоко трансформуються, щоб народити експериментальну науку. Відтак гаслом модерного світу стане: «Знати означає могти», а також: «Могти, тобто створювати шляхом експерименту, означає знати».

2. Антична механіка

Ідея хитрощів та, зрештою, насильства присутня у слові «механіка», адже méchané означає «хитрість». Вступ до «Problemata mechanica» — анонімної праці, створеної, вочевидь, перипатетичною школою наприкінці III чи на початку II ст. до Р.Х., робить це абсолютно очевидним:

Всі речі, що відбуваються відповідно до Природи, але причини яких нам невідомі, викликають подив. Так само дивують речі, які трапляються всупереч Природі та спричиняються технікою (techné) задля реалізації інтересу людей.

Насправді, у багатьох випадках природа продукує результати, супротивні людським інтересам. Адже природа діє завжди однаково та без відхилень, тоді як наші інтереси часто змінюються.