Розділ II Україна та європейський контекст

15. Загальне підтвердження прав Володислава Сигізмунда IV 1633 року.

16. Конституції 1633року, що відбулася на Соймі коронаційному Короля Володислава.

17. Присяга Короля Польського Іоанна Казимира. 1649 p.

18. Загальне підтвердження прав Короля Іоанна Казимира 1649р..[352]

Статути Великого князівства Литовського

Отже, від XVI ст. життя русинів тут (якщо не всіх, то, як мінімум, провідних їх верств) регулювалося писаним правом. Основною збіркою писаного права в польсько-литовсько-руській державі були «Статути Великого князівства Литовського». Ось характеристика з класичної «Енциклопедії Українознавства»:

«Литовський Статут – кодекс права Великого Князівства Литовського (Литовсько-Руської держави), виданий у XVI ст. в трьох основних ред/акціях/, один з найкращих кодексів права свого часу. Перед виданням Л.С. джерелами права Лит/овсько/-Руської держави були Руська Правда, а також: литовське, білоруське і українське звичаєве право. Перший або Старий Литовський Статут, схвалений у 1529р. на соймі у Вільні»… містив «норми судово-процесуального, карного, цивільного й господарського права, поруч з постановами державного права. Провідною думкою цього кодексу була оборона інтересів держави і шляхти, а особливо магнатів. Другий Литовський Статут, іноді з уваги на особливу ролю Волинської шляхти при його укладанні званий Волинським, схвалений у 1566 p…. здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а зокрема поширив привілеї рядової шляхти. До сойму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти – повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т. зв. магдебурзьке право). Третій Литовський Статут… складений після приєднання Великого Князівства Литовського до Польщі (Люблінська унія 1569р.), був затверджений Жигмонтом III Вазою, великим князем литовським (і польським королем) у 1588р. Він позначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у наново систематизованому і значно поширеному карному й цивільному праві, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в повному закріпаченні селян.

Всі три редакції Л. С були написані тодішньою «руською» канцелярською мовою, що була сумішшю церковнослов'янської, української і білоруської мов… У 1614 р. появився перший переклад —редакція Литовського Статуту польською мовою…; 1811 р. Л. С перекладено на російську мову… Л. С був одним з джерел, що були використані при укладенні кодексу московського царя Олексія Михайловича («Соборное Уложение») в 1649 р.

На протязі кількох століть Литовський Статут був основним збірником права на русинських землях, навіть у тій частині, яка була приєднана до Польщі. Він був головним джерелом українського права на Гетьманській Україні і становив основне джерело кодексу «Права, по которым судится Малороссийский народ»[353]. Па Правобережній Україні Литовський Статут діяв аж до скасування указом царя Миколи І з 25 червня 1840р. Деякі законоположення Л. С були внесені до збірника законів Російської Імперії і зберегли законну силу в Чернігівській і Полтавській губерніях аж до 1917р.».[354]

Точка зору укладачів Енциклопедії, сформульована принаймні півстоліття тому, цілком кореспондується із висновками сучасних науковців. «Одним з найголовніших джерел права, без сумніву, був Литовський Статут, а саме редакції 1588 p., як найбільш досконалий з правничого боку і технічно опрацьований». Він «ширше застосовувався на Правобережжі, Гетьманщині, значно менше на Слобожанщині. В межах Української держави нова генерація «панства» прямо виводила з нього власні права та привілеї, відстоюючи їх «природність» і «звичність» (давність)». Статут ВКЛ також гарантував права православних, «деякою мірою захищав автономістичні тенденції різних народів у складі ВКЛ і пізніше Речі Посполитої».[355]

Цитована стаття, однак, об'єктивно не дає цілісного, адекватного, всебічного уявлення про роль, місце та значення Литовського Статуту в історії нашого та інших народів, які створили ВКЛ. Таке уявлення дає фундаментальне тритомне видання, яке побачило світ заходами вчених Одеської юридичної академії. Науковці підтвердили системоутворюючий висновок найавторитетнішого дослідника Статутів, професора С. Лазутки, який вважав, що вони є «окремими зводами законів, народжених різними історичними епохами».[356]

Першим таким зводом став Статут 1529 р., який засвідчив «високий рівень правової думки у Великому князівстві Литовському, яка шляхом правової акультурації створила один з найпрогресивніших законодавчих актів Європи свого часу, видатну пам’ятку права литовського, українського і білоруського народів». Статут зразка 1529 р. з’явився на світ Божий тому, що треба було, насамперед, унормувати стосунки між Великим князем, який від 1447 р. став повністю залежати від панівної в державі та суспільстві вищої аристократії. Свого місця під сонцем стала вимагати і шляхта, яка жадала урівняння в правах із магнатами. Слід підкреслити: тенденція до кодифікації законодавства набувала рис загальноєвропейської. 1500 р. таку кодифікацію здійснила Чехія, 1514 р. – Угорщина, 1506 р. – Польща. «Це було пов’язано із новим ставленням держави до права, з підвищенням його авторитету. Право відтепер вважалося за основу існуючого ладу, воно стало загальнообов’язковим для всіх членів суспільства, в тому числі і для правителів найвищого рангу. Із затвердженням державного суверенітету посилюється прагнення до фіксованого (писаного) права, побудованого на принципі територіальної виключності його дії».

Характерними рисами Статуту 1529 р., який «з повним правом можна назвати конституцією феодальної держави», були такі:

– «на формування правової системи Великого князівства Литовського впливала західна традиція права»;

– «визначальною тут завжди була східна традиція, яку репрезентувала багата правова спадщина Київської Русі»;

– «із самого початку свого існування Велике князівство Литовське формувалося як багатонаціональне, як Литовсько-Руська держава»;

– «тут сформувалася правова система, яка суттєво відрізнялася від класичної системи римського права»;

– в її фундамент «були вмуровані такі демократичні принципи як суверенітет держави, єдність права, пріоритет писаного права», на яких «трималася державно-правова система Візантії»;

– «завдяки духу візантійських законів, вперше в історії права середньовічної Європи у Великому князівстві Литовському писане право отримує пріоритет над догматами канонічного права»;

– «у Литовсько-Руській державі творилася система права, засадами якої були право цивілізоване, писане…».