Розділ «Констатація»

Загублена історія втраченої держави

У царині майбутнього державного устрою «України», тобто колишніх земель обабіч р. Дніпра, які 1) увіходили до складу ВКЛ/РП та були розділені між Габсбурзькою та Романовською імперіями у XVIII ст. та 2) були Російською імперією у XVIII—XIX ст. і заселені представниками різних етноконфесійних груп, у т. ч. русинів/«малоросів»/«українців» з правобережних дніпровських теренів, Українська Центральна Рада об’єктивно відбивала стихійно сформовані міфологеми русько/україномовних міських та сільських люмпенів, для яких поняття «права» як такого не існувало взагалі. Його, «право», в їх свідомості наприкінці XIX – на початку XX ст. об’єктивно заступили міфологеми «національна ідея» та «соціальна справедливість».

Сама спроба імплементації цих ідеологем у політичну реальність розірвала зсередини Російську імперію/Республіку. Причини цього, як на нашу думку, як мінімум, є такими:

– неспроможність перетравити окуповані внаслідок поділу Польщі території, які значною мірою зберегли свою національну, культурну, конфесійну, психічну, побутову автентичність попри те, що були позбавлені державної, політичної та формально-правової самобутності в насильницький, нелегітимний, з їх точки зору, спосіб;

– нездатність нових господарів сформулювати нову, прийнятну, зрозумілу, просту міфологію, яка б пояснювала автохтонному населенню необхідність та бажаність прийняти нові політичні, правові, культурні, деномінаційні, адміністративні, економічні реалії;

– зависокі темпи Великої Реформи, наслідки якої поглибили існуючі та сформували нові нездоланні економічні, майнові, соціальні, політичні, освітні, культурні та інші протиріччя поміж індустріальним міським поліетнічним і поліконфесійним та аграрним сільським моноетнічним і моноконфесійним середовищами; – Перша світова війна, яка дала зброю в руки соціальній верстві, представники якої впродовж попередніх століть принципово не допускалися до військового стану. Для селюків, перевдягнених у військові строї, зброя в руках сформувала ілюзію, що вони також можуть і повинні стати панами – адже тільки пани, за їх поняттями, мали право володіти зброєю, встановлювати свої порядки і взагалі «панувати» над іншими. Наявність зброї в руках – самодостатній аргумент для того, аби почуватися вищим за тих, у кого такої зброї не було. А з тими, у кого така зброя була, можна було принаймні спробувати розмовляти на рівних. Причин для такої «розмови» за попередні – від 1772 р. – десятиліття накопичилося більш ніж достатньо.

Окуповане «руське» підросійське село не пропустило історичного шансу помститися кривдникам. Адже воно, руське село – якщо послугуватися терміном сучасного мислителя Ф. Фукуями, мало цілком відмінний від пануючих політично, адміністративно та економічно імперських російських структур «соціальний капітал, тобто суму суспільних вартостей»[408], які не могли продуктивно співіснуваті в одному політико-правовому та соціально-економічному просторі. Для початку руської Жакерії потрібно було лише наявності декількох факторів: нездатності держави силовим шляхом забезпечити правопорядок, декількох харизматичних вождів національного та регіонального масштабу, якоїсь подоби «легітимації» у вигляді, наприклад, абсолютно сурогатної політичної «теорії», декількох ударних гасел, головними з яких стали «землю тим, хто її обробляє!» та «грабуй награбоване!». Перше забезпечило зречення Імператора Миколи I, все інше – Українська Центральна Рада.

Відсутність бодай мінімальної суми суспільних вартостей, нездатність романовського імперського режиму (на відміну від габсбурзького) сформувати та/або навязати мінімально необхідний для сталого функціонування спільноти набір таких вартостей населенню окупованих територій Речі Посполитої – основна, на нашу думку, причина глобальної політичної, воєнної, гуманітарної, правової, культурної та соціальної катастрофи, яка спіткала мешканців девяти південно-західних губерній Росії, та, власне, і саму Російську Імперію/Республіку в 1917 р.

Ось підтвердження такого висновку. За матеріалами сільськогосподарських переписів 1916—1917 р., тут мешкало 31214,5 тис. осіб, більше 25% з яких етнічні неукраїнці, 80% проживало на селі і мало своїм основним заняттям сільське господарство[409]. Як показали компетентні дослідники, матеріальна ціна «революції» – 16,2 млн десятин поміщицьких, удільних, монастирських, казенних і церковних земель, які спало і бачило обернути на свою користь «українське» селянство. Якщо точно – селяни, які мешкали на території дев’яти південно-західних губерній Росії. До цього треба додати і 13 млн десятин, які перебували у власності т. зв. «заможних» селян. При цьому слід розуміти, що розрив у розмірах землеволодінь між найбіднішими та найзаможнішими сягав 1 порядку – відповідно 2,2 дес. проти 25,4 дес.

При цьому жодне, підкреслюємо – жодне! – з державних утворень (крім більшовицького), які намагалися накинути свою владу на території «Східної або Великої України» – від Тимчасового уряду до Директорії, у тому числі денікінський режим, «так і не знайшли порозуміння з своїм народом», ані у сфері аграрної, ані у сфері робітничої політики. Попри війну та політичні події в країні, «селянство жило своїм суперечливим і вкрай нестабільним життям, вістря якого було спрямовано на бажання селян негайно оволодіти поміщицькими землями». «Особливої гостроти» ця нестабільність набула на територіях Правобережжя та частини Лівобережжя, тобто в районах «найбільшого селянського малоземелля». І. Хміль та І. Куташев звернули увагу й на наступну обставину. Якщо «екстремальні форми боротьби в березні—червні 1917р. були поодиноким явищем» (936 виступів; основні форми – зниження орендних цін, передача селянам земель, які не оброблялися), то в липні—серпні ситуація і якісно змінилася, і почала виходити з-під контролю місцевої та центральної влади. За ці два місяці мали місце принаймні 817 аграрних виступів (основні форми – захоплення поміщицьких земель, реманенту, врожаю в 7 з 9 губерній – за винятком Катеринославської та Таврійської). Саме липень 1917 р. ознаменував початок «другої селянської війни» – цього разу проти найбільш заможних селян. У відповідь влада, де могла, застосувала військову силу, але стабілізувати, припинити «безпрєдєл» не вдалося. Селяни в жупанах та кучмах швидко порозумілися із селянами в солдатських строях та фуражках. 26 вересня – 2 жовтня 1917 р. об’єднані сили землеробів у цивільному та землеробів у солдатських шинелях, насамперед 2-го гвардійського корпусу, заходилися громити поміщицькі маєтки на Волині. Запалав кожний п’ятий повіт. У вересні—жовтні екстремістська, злодійська, руйнівна погромницька хвиля піднялася ще вище – дослідниками зареєстровано принаймні 849 виступів[410]. Тобто, якщо в березні—червні мали місце принаймні 9 селянських виступів у день, то в липні—вересні їх зареєстровано майже 14.

Одна з головних причин цього, як на нашу думку, полягає в тому, що в умовах непевного становища на фронтах війни, карколомного наростання економічних проблем у воюючій країні, падіння авторитету центральної влади, її розбалансованості на центральному та регіональному рівнях, нездатності цивільних та військових властей протистояти насильницьким, погромницьким діям, відсутності елементарної правової та політичної культури в абсолютної більшості населення частина люмпенізованого українського селянства під впливом погромницької агітації антидержавних елементів, особливо російських та українських більшовиків та української націонал-соціалістичної партії соціалістів-революціонерів, вирішила скористатися слушною, на їх думку, нагодою, аби відновити «історичну справедливість» – винищити як ненависних поміщиків, так і більш успішних економічно односельців. Від липня 1917 р. «українська» сільська голота перейшла до відкритих, збройних, екстремістських форм боротьби проти існуючого демократичного режиму, у якого в конкретних обставинах місця та часу не було ані сил, ані можливостей підтримати та/або відновити правопорядок.

Саме цей процес упродовж 1917—1991 рр. називали «Великою Жовтневою революцією та громадянською війною в Україні», а після 1991 р. заходилися перефарбовувати в кольори «Української революції» або «Українських національно-визвольних змагань».

За цими термінами намагалися й намагаються приховати комбінацію різновекторних та різнохарактерних конфліктів, які під впливом воєнно-політичних та економічних обставин Першої світової війни почали трансформуватися з латентних у відкриті форми. У часі і просторі одночасно розвивалися як мінімум декілька таких конфліктів.

Перший – «буржуазний», «демократичний», європейський та міський за своїм характером – за перетворення Російської імперії на демократичну республіку та створення необхідних умов для економічної, політичної та соціальної модернізації постімперського суспільства на основі права та закону. Цей шлях підтримували центральний уряд, буржуазні та поміщицькі елементи, чиновники, офіцерський корпус, а також т. зв. «національні меншини».

Другий – радикально «соціалістичний», селянський, охлократичний – за скасування інституту приватної власності, негайний перерозподіл приватної власності, насамперед землі, на користь українських селян, що передбачало вихід за межі права як такого взагалі та існуючого правового поля зокрема. Вістря цього конфлікту мало принаймні чотири вектори:

– перший – усього селянства проти поміщиків;

– другий – сільських люмпенів – проти селян заможних;

– третій – «українських» селян – проти євреїв та поляків;

– четвертий – мононаціонального, моноконфесійного села проти мультинаціональних, мультикультурних міст.

Цей варіант обстоювали ні на що не здібні і ні на що в продуктивному, творчому сенсі не здатні українські «інтелігенти» – письменники, учителі, студенти-недоуки та селяни, які об’єдналися в Українській Центральній Раді.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загублена історія втраченої держави» автора Яневський Д.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Констатація“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи