Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

Він підійшов до неї і поцілував руку. Гізела здивовано заглянула в його сизі очі і всміхнулася. Ніяково, з прихованою тривогою в голосі сказала:

— Нам пора, Хорсті, пастор уже, напевне, чекає.

У соборі вершилося таїнство хрещення. Старий плечистий рибалка і жвава, гостроока куховарка портової харчевні стояли біля купелі. Рибалка тримав на руках голе дитя, молодиця — хрестильну сорочечку. Удвох вони відповідали за хрещеника на запитання пастора. Мати, молода крутогруда італійка з лицем сікстінської мадонни, занепокоєно стежила за своїм дитям, страхаючись при кожному русі загрубілих, мозолястих рук рибалки. Батько, похмурий інвалід війн, весь час витирав лоба пустим рукавом куртки. Трони віддалік стояли кілька жінок у чорних шалях, вони держали відполіровані пальцями роженці і шепотіли молитви.

Хорст і Гізела зупинилися перед олтарем.

— П'єтро-Ніно, чого жадаєш від церкви божої? — спитав пастор.

— Віри… — відповіли хрещені батьки за хлопчика.

Різкий звук увірвався в собор знадвору. Він наростав, посилювався, шматував нерви, вивертав душу і раптом розірвався шаленим громом десь зовсім поруч. Здригнулася підлога, захитались стіни, в руці П'єтро-Ніно погасла свічка. Він заплакав, йому було страшно іти у світ, де з неба падала смерть. Мати схопила з рук рибалки дитину, притисла її до грудей і благально глянула на мадонну. Із захрестя вискочив служка з переляканими очима.

— Що там таке, Бартоломео?

— «Мессери» збили американський бомбовоз. Він упав під скелею.

— Спокійно, діти мої, господь захистить нас. Ми в храмі божому.

— Вони всі полетіли за гори, мабуть, на Больцано, — сказав служка, поправляючи на плечах білу мереживну накидку. В його словах було більше певності, ніж у пасторських упованнях на бога.

Перелякані очі матері налилися сльозами, вона загорнула дитя у стареньку ковдру і пішла з собору, притуляючи голівку П'єтро-Ніно до своєї щоки. Інвалід мовчки тицьнув пасторові банкнот і поспішив слідом за нею.

Помітивши Хорста і Гізелу, пастор підійшов до них.

— Не передумали, діти мої? — запитав байдуже.

— Ні, — відповіла Гізела, дивлячись, як у пастора тіпається віко.

— Подайте мені руки.

Хорст поклав йому на долоню праву, Гізела — ліву руку, і пастор повів їх до вівтаря. З хорів злетіли урочисті звуки органа. Чистий дитячий голос розсипався над ними тривожною «Дме Марія…» і наповнив їхні серця трепетом. Пастор склав на грудях білі руки і повернувся до розп'яття, тихо молячись. Потім він читав біблію, хрестив їх, говорив якісь слова, але Хорст нічого того не чув. Мов зачарований, він слухав чистий, дзвінкий і тривожний дитячий голос.

— Хорст Альфонсо Торнау, — прозвучав густий баритон пастора, — чи бажаєш ти взяти за дружину Гізелу фон Глевіц?

Хорст поглянув на Гізелу. Вона стояла, опустивши долу очі, і з тривогою чекала на його відповідь.

— Бажаю, — тихо промовив Хорст.