Розділ без назви (2)

— Значить, ні ви, ні капітан, ні матроси нічого нікому не розказали про мене?

— Звісно, ні!.. Навіщо ж про неприємне згадувати?

Мур глухо, уривисто зареготав і затулив рот рукою:

— В благородство граєте?.. А ці мужики, матроси… І вони теж… грають?

— Ех, Федоре Федоровичу, — мовив Хлєбников з жалем. — Людина ви не дурна, вчена, але проти кого, проти чого повстали? Шкода мені вас…

Мур стиснув кулаки, побагровів, несамовито затупотів ногами:

— Не смійте!.. Я не терплю жалів! Можете пожаліти самого себе…

Хлєбников відійшов і нікому не казав про цю зустріч, але з того дня мічман Мур майже не виходив із каюти, заявивши, що він хворий і що йому приємна самотність.

Пам’ятали і Головнін, і Рікорд, і матроси, якою непривітною й похмурою здалась їм перший раз Камчатка. А тепер милі були і ці засніжені сопки, і чорні строми скель, і неходжені, первісні ліси на узгір’ях, і вутлі рибальські човни на березі. Все це була Росія, батьківщина, омріяна рідна земля… Тому з таким невимовним хвилюванням, з непокритими головами на морозному вітрі шестеро моряків і сивий бородатий курілець сходили на берег у Петропавловську…

Був вечір, і принадно світили їм вогники дерев’яних хат. У казармі солдати співали пісню, і вона тривожила серце. Була ця пісня вже не сном, не мрією, — правдою, щастям повернення до рідного краю…

Мічман Мур затримався на кораблі, він збирав свої речі. Аж уночі зійшов він на берег і розшукав приділену йому хату.

Тричі приходили до нього солдати, мисливці й рибалки запрошувати на загальну учту, приходили Макаров і Симонов, але Мур відмовився, пославшись на те, що нездужає. Потім він звелів хазяйці міцно замкнути двері і нікого не впускати.

Головнін збирався виїхати до Петербурга на початку грудня. В будинок начальника порту, де він зупинився, перенесли всі його речі, зокрема й японські «щоденники». Рікорд з подивом розглядав ці різнобарвні пасма ниток з численними вузликами.

— Дивовижний щоденник, Василю Михайловичу!..

І невже ви зможете читати ці вузлики?

— О, без ніякої запинки! Я можу читати їх і заплющивши очі, аби тільки знав, яка на колір нитка…

Обережно розгладжуючи на долоні кольорове пасмо, Рікорд промовив роздумливо:

— Але цей щоденник розповідає тільки вам… Важливо, щоб його міг зрозуміти і я, й інші… народ. Що знали ми про Японію досі? Голландські та англійські католицькі місіонери не подбали про те, щоб Європа пізнала Японію, її історію, політичний лад, нрави і звичаї японців, своєрідну їхню культуру…

— Одне вони встигли зробити, побожні католики, — погодився Головнін. — Вони посіяли між японцями ворожнечу і довели її до кривавих побоїщ. Згодом цих «братів у Христі» японці частково знищили, а решту вигнали з ганьбою… А втім, католицькі «брати» більше провадили вигідну торгівлю, ніж проповідували, комерсанти ж, як відомо, з хрестом вони чи без хреста, питаннями історії, культури, побуту не цікавляться.

— Ви повинні розповісти про Японію, Василю Михайловичу! Це буде відкриттям загадкової, заказаної країни…