Розділ без назви (2)

Документ, доставлений Рікордом з Охотська, стаз відомий і полоненим. Цього лаконічного листа губернатор не без гордощів показав Головніну, Хлєбникову й Муру.

— Мене цілком вдовольняють запевнення в дружбі, зроблені самим російським імператором, — сказав він.

Мур жадібно схопив листа і двічі перечитав його вголос.

— Послухайте, мій буніосе!.. Але до чого тут імператор? Це пише незначний морський чиновник, — не більше! І потім що за тон? Це ж справжнісінька образа японської влади! Він погрожує Японії новими нападами російських кораблів…

Затамувавши подих, зціпивши зуби й кулаки, Головнін і Хлєбников мовчки слухали істеричні викрики Мура.

Глибоко зітхнувши й досадливо морщачись, губернатор спитав капітана:

— Ви теж вважаєте, що цей лист образливий?..

— Ні, — сказав Головнін. — Я вважаю, що він прямий, і чесний, і чемний в міру…

Примруживши очі й ущипливо посміхаючись, мічман спитав виразно й голосно, чомусь співуче вимовляючи слова:

— А погроза новими нападами? Ось це місце: «… жителі приморських місць повинні будуть зазнати великої турботи від наших кораблів…» Я питаю: хіба це не погроза?!

Губернатор майже вихопив з його рук листа. Він дивився на мічмана розгнівано:

— Ви чіпляєтесь, мічмане, до слів і намагаєтесь учити старших! Хіба ми, японці, не пам’ятаємо, якої турботи завдали нам Хвостов і Давидов? Чи ви хотіли б, щоб такі дії російський начальник називав іншими, ласкавими словами?

Він злегка вклонився капітанові:

— Ви правду кажете, пане Головнін: листа написано прямо, чемно і чесно. Тепер я з задоволенням бачу: в Охотську є ясний розум, з таким начальником приємно мати справу… І ще мені приємно повідомити вас, що найближчим часом вас переправлять на шлюп «Диану», на якому ви повернетесь у Росію…

Головнін теж вклонився:

— Дякую… Я дуже радий, що це сумне непорозуміння, через яке ми, російські моряки, зазнали стільки образ і горя, закінчиться мирно…

Мур весь затрепетав, і голос його зірвався:

— Дозвольте, мій буніосе… Ви вирішили відпустити в Росію всіх нас? Усіх до одного?..

— Авжеж, — сказав губернатор. — Ви всі для мене однакові, і я не хочу тримати кого-небудь з вас і далі в ув’язненні.

— Ах, ось воно що… — прошепотів Мур розгублено. — Виходить, всіх до одного… І мене? Але я не гідний цієї великої милості, мій буніосе! Я відчуваю, що винен, так, винен перед Японією… І я ще не закінчив давати показання. Ці останні показання я мушу дати вам на самоті…