Розділ «Поведінка та соціальна орієнтація євреїв у СРСР під час сталінізму»

Більшовизм привабив євреїв саме інтернаціоналізмом. В євреїв виникли утопічні сподівання, що більшовики збудують державу, де вони стануть по-справжньому рівноправними. Релігія? Більшовики — атеїсти. Мова? Хай буде російська. Євреї були готові відмовитись від рідної мови і за роки існування СРСР це зробили, перейшли на російську мову. Прізвища, імена? Євреї починають міняти прізвища, а також імена і по батькові, на російські34. Зокрема, це зробили всі євреї, що стояли біля керма революції. Великі сподівання на революцію покладали не тільки євреї. Інші поневолені народи Російської імперії мріяли про незалежність, державність і право творити власну історію. Зокрема, серед таких був і український народ. Яку ж позицію зайняли євреї стосовно національних сподівань неросійських націй? Незначна частка єврейства підтримала нації, серед яких вони жили, тобто пристала до націоналізму. Щодо переважної більшості єврейства, то воно захопилось інтернаціоналізмом і, як і в своїй попередній історії, масово посунуло на службу до колонізаторів, наївно вірячи, що російська нація їм за це віддячить. Ніякої подяки вони насправді не дочекались. Єврейство з головою поринає в революцію на боці більшовиків. Троцький створює Червону армію. Серед червоних командирів і, особливо, комісарів, багато євреїв. Євреї активно реквізують у селянства хліб у складі продзагонів. Пам’ятаєте, в «Думі про Опанаса» одеського поета-єврея Едуарда Багрицького: «Я бежал из продотряда от Когана-жида…» Можна сказати, що без участі євреїв навряд чи перемогли б більшовики у громадянській війні35.

Одна з проблем пореволюційного керівництва — брак кваліфікованих кадрів. Освічена частина російського суспільства переважно не підтримала більшовиків. Вона частково емігрувала, частково була винищена революцією. Тільки незначна кількість фахівців погодилася працювати на радянську владу. Вакуум заповнили євреї. Євреї стають домінуючим прошарком у керівництві ВКП(б), уряді, в усіх ланках державного апарату, серед командирів та комісарів у збройних силах. Чернь-переможниця в Росії зберегла традиційну для черні ненависть до інтелігентності та інтелігенції. «Эй, ты, культурный в шляпе!», — з презирством гукали пролетарі. За капелюха і краватку могли й побити. Пролетаріат не квапився йти вчитися. Революція змела бар’єр, що стояв на шляху євреїв до освіти, і євреї, які завжди прагнули знань, швидко заповнили студентські місця. Євреї навіть не потребували ленінського заклику вчитися. Серед інженерів, науковців, лікарів, учителів, професури, діячів літератури та мистецтва постає значний єврейський контингент. Євреї масово працюють у торговельній мережі, системі постачання, на будівництві. Євреї вносять значний внесок до економіки, виробництва, науки і культури СРСР. Культури, звичайно, не єврейської, а російської.

Що ж отримали євреї від російської нації замість подяки за те, що вони століттями лікували, навчали, постачали, одягали, взували й обслуговували та розважали цей народ? Отримали євреї заздрість і, після революції, ненависть за те, що «захопили» всі престижні та прибуткові посади. Сидить, наприклад, на концерті Аркадія Райкіна такий собі Ваня Сидоров. Всі навкруги сміються, а він від люті зеленіє й думає про себе:

«Ишь, жидовская морда, как ловко устроился! Работа — не бей лежачего. Хохмы со сцены читает… Хохмы-то чужие. Кем-то написанные. А деньжищи гребет лопатой. Почему я, Ваня Сидоров, не могу на этой сцене стоять и за большие деньги хохмы читать? Меня, небось, не возьмут. Все места жиды заняли. Говорите, я не умею? Так научите меня! Жиды своих учат…»

І немає на світі сили, здатної пояснити Вані Сидорову, що для амплуа естрадної мініатюри потрібен талант, що актор Райкін створив і цей жанр, і себе в цьому жанрі самотужки, що його ніхто не вчив, а легкість, з якою виступав Райкін, — результат виснажливої наполегливої праці, зокрема ретельного добору авторів мініатюр та роботи з авторами.

Перше двадцятиріччя радянської влади було для євреїв сприятливим. Вплив євреїв у керівництві країною був настільки сильним, що антисемітизм карався як злочин. Держава запровадила єврейську освіту. Були єврейські середні школи. В Житомирській області навіть існувало Училище механізаторів сільського господарства з викладанням мовою ідиш. Готували трактористів і комбайнерів… Існувало Товариство землевлаштування євреїв-трударів. У кількох областях виникли єврейські колгоспи. Один з єврейських колгоспів існував у Києві на Куренівці, там, де зараз давно міська забудова. Зруйновану протягом громадянської війни економіку теж відновили переважно євреї, які скористалися лібералізацією НЕПу та розвинули торгівлю й мале підприємництво. Малі підприємці тоді називалися непманами. НЕП викликав значне соціальне розшарування. Серед більшовиків, героїв громадянської війни, зростало обурення, позаяк виходило, що вони дарма били буржуїв. Буржуї залишилися, живуть у достатку й розкоші, роз’їжджають бричками, а вони, герої, залишилися бідними, мешкають у комуналках, ходять пішки та працюють на непримітних посадах. Ситуація ця добре описана Олексієм Толстим в оповіданні «Гадюка», до речі, дуже талановито екранізованому.

Коли Сталін згортав НЕП, це дуже сподобалось більшовицьким масам. Непманів душили податками, експропріювали їхню власність, але до 1929 р. ще можна було виїхати за кордон. Попри те, що митниці грабували втікачів-непманів, кампанію цю не можна розглядати як антисемітську. По-перше, серед непманів були не тільки євреї. По-друге, й після ліквідації НЕПу євреї залишилися на багатьох керівних посадах у партії і державі. Вигнання Троцького до Алма-Ати та його еміграція були початком великої чистки в ВКП(б) під приводом боротьби проти троцькістів. Це вже була значною мірою антисемітська кампанія. Фактично російська нація, а точніше — російська бюрократія, відвойовувала для себе від євреїв тимчасово втрачені керівні позиції в суспільстві.

Антитроцкістська кампанія поступово перетворилася на кампанію репресій проти «ворогів народу» найрізноманітніших категорій. КРТД (контрреволюційна троцькістська діяльність) залишалась у списку цих категорій, але було чимало інших. Наприклад, колективізація зробила «ворогами народу» селян, що не бажали йти до колгоспів: «куркулів та підкуркульників». Досить повний перелік всіх категорій можна знайти в книзі Солженицина «Архіпелаг ҐУЛАҐ». Нас у даному випадку цікавитиме той факт, що євреї-чекісти разом із євреями-партапаратниками брали найактивнішу участь у колективізації та у знищенні «ворогів народу», зокрема у функціонуванні ҐУЛАҐУ. На стрічку пекельного конвеєру потрапляли і євреї, навіть євреї-чекісти36. Діяльність ця тривала аж до початку Другої світової війни.

Після перемоги над Гітлером питома вага єврейства в партійних та радянських інстанціях, а також у каральних органах, зменшилась настільки, що стало можливим повернутися до звичного для Росії відвертого державного антисемітизму. У 1948 році почалась холодна війна, а разом із нею кампанія викриття та вигнання з посад «безрідних космополітів». Газети критикували за плазування перед Заходом діяча, якого до того всі знали, наприклад, як Петра Борисовича Макарова, старанно підкреслюючи його справжнє ім’я — Пінхус Борухович. Ні, не оцінили російські інтернаціоналісти добровільне зросійщення євреїв, їхню готовність служити підпанками та не винагородили їх за це.

А євреї служили. Вірою і правдою. Після перемоги над Гітлером СРСР зіткнувся з національно-визвольними рухами на теренах Західної України та анексованих країн Балтії. Євреї беруть активну участь у придушенні цих рухів. Учасники боротьби проти Української Повстанської Армії, сьогодні вже дуже старі люди, й досі пишаються своєю роллю в боротьбі проти українських націоналістів-бандерівців37. Попри таку безмежну відданість євреїв ідеалам інтернаціоналізму та російським національним інтересам, СРСР починає готуватися до «остаточного розв’язання єврейського питання», як це було свого часу зроблено в Німеччині. Хоча й обидві фашистські держави38 зійшлися в смертельній борні, вони багато в чому вчилися одна в одній. Перед війною міністерство пропаганди доктора Ґеббельса запозичувало досвід у ЦК ВКП(б). Після війни Сталін, звичайно, на догоду партійній верхівці та широким російським масам, вирішує скористатись із досвіду гітлерівської Німеччини та остаточно вирішити єврейське питання.

В Магаданській області будують бараки, куди планується переселити всіх євреїв СРСР. Бараки ці стоять там і досі. Далі медсестра39 кремлівської лікарні, «героїчна дочка народу»39 Любов Федосіївна Тимошук (Тимашук) викриває кремлівських лікарів. Вона дійшла висновку, що ці лікарі, професори та академіки, під приводом нових використовують неправильні методи лікування. Лікарів заарештували. Далі держбезпека розробила такий сценарій. Лікарів-отруйців мали судити відкритим судом. В розпалі пристрастей на підсудних мав «стихійно» накинутися натовп присутніх (зрозуміло, переодягнених у цивільне курсантів навчальних закладів правоохоронних органів — нещасних хлопців, які не розуміли, що їх усіх знищать як небажаних свідків). Цей натовп обурених громадян мав роздерти євреїв на шматки в прямому значенні цих слів. Далі за списком, складеним у ЦК, знані євреї мали б звернутися до «рідної партії та особисто товариша Сталіна» з колективним листом. В листі, також складеним у ЦК, було прохання, з метою запобігти подібним ексцесам, переселити єврейське населення до віддалених територій СРСР. Виконання цього плану зірвала смерть Сталіна та арешт Берії. Лікарі, крім одного, якого закатували на смерть, вийшли на волю і стали знов академіками.

Далі преса сповістила про загибель «героїчної дочки» в автомобільній катастрофі. Від знайомих москвичів чув, що то була за катастрофа. В центрі Москви до Великого Кам’яного мосту йшла група людей. Серед них була трійця: жінка та обабіч неї двоє чоловіків. Перед самим мостом група відстала від цієї трійці. Потім зупинилися чоловіки, а жінка кинулась перебігати міст. Тут на неї наїхала військова вантажівка і ціла колона таких машин проїхала її тілом. В системі держбезпеки є спеціальна хімічна лабораторія, де, зокрема, розроблено препарати, що позбавляють людину волі, перетворюючи її на слухняного «зомбі». Так що змусити Тимошук добровільно кинутись під колеса технічно було неважко. Яке ж було моє здивування, коли кілька років тому я прочитав в якійсь газеті, ніби лікар Тимошук не загинула, а спокійнісінько допрацювала до пенсії. Повірити в це важко. За загальним принципом роботи спецслужб, небажаних свідків завжди знищують41, а Тимошук могла розповісти, хто і як працював із нею для «викриття» кремлівських лікарів-євреїв.