Розділ «Євреї в Російській імперії»

Про долю й життя євреїв у Російській імперії писано чимало. Антисемітизм активно впроваджувався урядом і православною церквою. Церква звинувачувала євреїв у страті Христа, всіляко роздмухуючи ненависть до них. Зерна ненависті потрапляли на родючий ґрунт. Соціально-економічна активність євреїв10 дратувала російське купецтво та інші соціальні верстви. Для захисту своєї нації від єврейської конкуренції російський уряд встановив для євреїв межу осідлости, яка, зокрема забороняла мешкання євреїв у великих містах, за винятком купців першої ґільдії і тих, що мали вищу освіту. Можливості отримати вищу освіту для євреїв були обмежені процентною нормою. Навіть щоб віддати сина до гімназії, єврейська родина мала оплатити навчання двох православних.

На початку століття теренами на захід від межі осідлости прокотилася хвиля єврейських погромів. Організатором погромів і двох створених із цією метою чорносотенних громадських організацій (Союзу Михаїла Архангела та Союзу російського народу) було міністерство внутрішніх справ Росії, яке очолював тоді Щегловітов. Міністерство внутрішніх справ завзято планувало й здійснювало погроми, які шовіністична преса подавала як вияв народного гніву до визискувачів-євреїв. Російська імперія прагнула мати у світі вигляд держави загального «благоденствія» та зразкового правопорядку Поліція отримала чіткі інструкції, що робити під час погромів. Перше. Не втручатися аж до завершення погрому. Друге. Після погрому заарештувати, кого вдасться, та доставити заарештованих погромників до поліцейських відділків. Далі траплялося дивовижне. Поліція питала в кожного заарештованого його прізвище й заносила це прізвище до заздалегідь видрукованих та поширених у поліції бланків. Бланк містив такий текст (цитую за пам’яттю, тому можливі незначні спотворення, що не впливають на зміст цього витвору міністерства внутрішніх справ Росії):

Мы, Николай ІІ, Самодержецъ Всероссійскій,

Царь Великія и Малыя и Белыя Руси, Король Польскій,

Великій герцогъ Финляндскій, герцогъ Курляндскій, Лифляндскій, Эстляндскій и прочая, и прочая, и прочая

Принимая во вниманіе, что нижепоименованныя лица приняли участие в уличныхъ беспорядкахъ ввиду крайней темноты и невежества…

(далі йшов перелік прізвищ заарештованих погромників)

Повелеваемъ: ПОМИЛОВАТЬ вышепоименованныхъ. Николай

В останньому рядку цього документа стояла печатка з факсимільним підписом царя. Ось як працювала правова держава! Сплине час, і цей досвід запозичить інша правова держава — Третій Райх. До речі, запозичить вже з Радянського Союзу. Після заповнення цього бланка погромників звільняли з-під варти, й вони йшли готуватися до наступного погрому.

Я нагадав читачеві ці, мабуть, відомі йому факти з однією метою: обговорити питання про соціально-політичну орієнтацію єврейства. Здавалося б, ставлення євреїв до Росії мало б бути абсолютно негативним. Проте, насправді все було значно складніше. Багатий прошарок був задоволений життям. Вони не боялися погромів. Хабар поліції — і все гаразд. Серед цих євреїв переважала ідея асиміляції. Деякі євреї-багатії хрестилися, а далі іноді ставали антисемітами. Вони полюбляли казати про себе: «Я — русский, еврейской народности, иудейского вероисповедания». Ці охоче йшли на службу до російської держави, виявляючи традиційний єврейський опортунізм. Основна маса єврейства, тобто ремісники (слюсарі, ковалі, скляри, будівельники, шевці, кравці), лікарі, аптекарі, музики, візники, биндюжники та балаґули11, дрібні торгівці тощо, — потерпала від політики царського уряду.

Як відомо, дві причини спонукали російську державу посилити антисемітські заходи. Першою було зростання революційних настроїв. Серед революціонерів було чимало євреїв. Не прислухалися євреї до заклику одного із засновників сіонізму, українського єврея Зеєва Жаботинського, триматися далі від російського революційного руху, натомість докласти зусиль для відновлення державності єврейської нації. Хоч скільки твердив Жаботинський: «Це — не ваша країна, це — не ваша революція. Ніхто вам за неї не подякує12», — євреї масово йшли до різних революційних партій, приваблені ідеями інтернаціоналізму та сподіваючись здобути рівноправ’я після перемоги революції. Царський уряд уміло використав неприязнь до євреїв, щоб відвертати маси від революційних настроїв шляхом переконання їх у тому, що євреї — вороги віри, царя та Росії, а революція — суто єврейська справа.

Крім погромів, на цей задум працювала чорносотенна преса. Антисемітські газети видавались не тільки в столицях імперії, але й у провінції. Зокрема в Києві Шульгін видавав одну з таких газет під назвою «Кіевлянинъ». У 1905 р. Росія зазнає військової поразки від Японії. Російська преса не знаходить кращого пояснення причин поразки, як покласти провину на євреїв, які буцімто були японськими шпигунами. Для кожної тверезої людини таке пояснення — нісенітниця, але ж антисемітизм не потребує логіки та здорового глузду. Безглуздя — основа мислення маргіналів. Поразка від Японії — друга причина посилення антисемітизму та масових погромів. У 1903 р. з’являються на світ горезвісні «Протоколи сіонських мудреців» — виготовлена під керівництвом резидента російської таємної поліції в Парижі Рачковського фальшивка13. Взявши за зразок «Діалог Монтескье і Маккіавеллі в пеклі» французького автора Жолі, російські розвідники виготовили текст, що має вигляд дурного й незграбного самооббріхування євреїв. Вже цього досить, щоб зрозуміти: «Протоколи» — примітивна фальшивка. В лавах антисемітів цей текст і досі викликає захоплення. Ще б пак! Євреї, як останні дурні, відверто пишуть, яким підступом і підлістю вони захоплюватимуть панування над світом14. «Протоколи» передруковували в гітлерівській Німеччині, їх активно друкують і розповсюджують зараз у Росії, завозять і до нас. Навіть існує, і ми ще повернемося до цього, український переклад.

У 1913 р. світ був приголомшений київським антисемітським судовим процесом — справою Бейліса. Справа була сфабрикована з ініціативи і громадської підтримки чорносотенних організацій Росії. Заарештованого 1911 р. прикажчика однієї з київських цегелень Менахема Бейліса було звинувачено у вбивстві гімназиста А. Ющинського з метою виточити з нього кров, яка нібито необхідна для виготовлення маци. Чорносотенна газета «Русское знамя» відрядила до Києва свого представника Рябова, що мав виконати функцію диригента. З погляду чорносотенців Київ був чи не найкращим місцем для антисемітського судилища. Присяжних було обрано із селян Київської губернії, вважалося, що звинувачувальний вердикт гарантовано. Проте сталися дві «неприємності». Перша — це хід слідства. Слідчий Фененко та становий пристав Кислинський вийшли на слід справжніх убивць хлопчика. Виявилося, що гімназист Ющинський, коли був у свого однокласника, випадково почув розмову гостей матері свого товариша, Віри Чеберяк, скупниці краденого, про підготовку наступного злочину. Хлопця вбили, щоб уникнути викриття. Ані Фененка, ані Кислинського не можна підозрювати в особливій юдофілії. Просто це були професійні поліцейські, які чесно робили свою справу, не розуміючи «соціальне замовлення». Обидва українці наклали за це кар’єрою: Фененка усунули від слідства, а Кислинського взагалі звільнили з поліції. Не виправдали довіри й українці-присяжні. Під головуванням Григоровича-Барського вони визнали Бейліса невинним.

Із цього стислого викладу головних антисемітських дій Російської держави випливає, що євреї мали всі підстави для негативного ставлення до Російської імперії. Проте серед євреїв не було єдності. Сіоністи, тобто єврейські націоналісти, закликали євреїв до відновлення єврейської держави в Палестині. Бундівці, теж націоналісти, але «пом’якшені», вважали, що можна задовольнятися культурно-національною автономією. Зрештою, до лав більшовиків ішли євреї-інтернаціоналісти. Ватажок більшовиків Ленін у своїх численних статтях з національного питання багаторазово відверто заперечує право євреїв мати й розвивати свою культуру. Він рішуче висловлюється проти єврейського шкільництва. Ленін пише, що євреї-робітники повинні складати єдине ціле з робітниками Росії. Створення будь-чого національно-єврейського (шкіл, театрів,…) головний більшовик засуджував як спробу зруйнувати єдність пролетаріату. Отже, зіткнулися серед єврейства націоналізм із інтернаціоналізмом. Автор цих рядків багаторазово стикався з тим, що значення цих політичних термінів сприймається по-різному, тому варто розібратися в цих питаннях докладніше.