Розділ «23. Пожежа у Римі. Незаслужене тавро «палія» - «чорний піар» I століття. Хто насправді підпалив Рим? Гоніння на християн»

Було заборонено споруджувати будинки зі спільними стінами. Кожна споруда будувалася на певній відстані від сусідніх, щоб вогонь у разі пожежі не міг, як раніше, перекинутися з одного будинку на інший.

До того ж, домовласників тепер зобов’язали мати у своїх дворах напоготові засоби для гасіння вогню.

Як писав Корнелій Тацит, «ці заходи, підказані людським розумом» і «вжиті задля загальної користі, послужили водночас і для прикраси міста». З ним важко не погодитися - навіть сучасні архітектори в тих умовах навряд чи змогли б придумати щось краще. Однак недоброзичливці Нерона й тут шукали, як би збудити невдоволення, доводячи, що від проведеної реконструкції Рим став гіршим, - «деякі вважали, що у своєму колишньому вигляді він був благотворнішим для здоров’я, оскільки вузькі вулиці й високі будівлі оберігали його від променів палючого сонця, а тепер відкриті й позбавлені тіні простори, нагрівшись, обдають нестерпним жаром», і «ні засобами людськими, ні щедротами принцепса, ні зверненнями за сприянням до божеств неможливо було припинити поголос, який безчестив його, про те, що пожежу було влаштовано за його наказом».

Чому владі жодними засобами не вдавалося зупинити чутки, які безпідставно ганьбили імператора? Певне, їх хтось посилено й цілеспрямовано підтримував.

Проведене розслідування звинуватило в підпалі християн.

Ось що повідомив про це Тацит: «Нерон, щоб побороти чутки, відшукав винуватих і віддав на страхітливу страту тих, хто своїми мерзотами викликав до себе загальну ненависть і кого юрба називала християнами. Христа, від імені якого утворилася ця назва, стратив за Тіберія прокуратор Понтій Пілат; придушене на деякий час це злісне марновірство стало знову прориватися назовні, і не тільки в Іудеї, звідки пішла ця пагуба, а й у Римі, куди звідусіль стікається усе наймерзенніше й найганебніше і де воно знаходить прихильників. Отже, спершу було схоплено тих, хто відкрито визнавав себе приналежним до цієї секти, а потім за їхніми вказівками і безліч інших, викритих не стільки в злочинницькому підпалі, скільки в ненависті до роду людського. Їхнє вмертвіння супроводжувалося знущаннями - їх одягали у шкури диких звірів, щоб їх роздерли собаки, розпинали на хрестах, а приречених на смерть у вогні підпалювали з настанням темряви задля нічного освітлення. Для цього видовища Нерон надав свої сади; тоді ж він влаштував виставу в цирку, під час якої сидів серед юрби в одязі погонича або правив запряжкою, беручи участь у змаганні колісниць. І хоча на християнах лежала провина й вони заслуговували якнайсуворішої кари, все-таки ця жорстокість викликала жаль до них, оскільки здавалося, що їхнє винищення відбувається не задля суспільної користі, а внаслідок кровожерливості одного Нерона».

Наведений уривок із «Анналів» Корнелія Тацита - одна з перших в історичній літературі згадок про християн і про гоніння на них, причому згадка, яка викликала згодом великі суперечки. Деякі вчені доводили, що цей уривок - вставка, яка з’явилася в тексті Тацита вже значно пізніше й зроблена переписувачами заради того, аби опорочити християн, інші погоджувалися, що це пізня вставка, але зроблена, навпаки, щоб підкреслити, нібито гоніння на християн і їхнє мучеництво справді відбувалися, треті вважали, що уривок справжній і належить перу самого Тацита. Яка з цих думок є достовірною?

Книг тоді не друкували, а переписували від руки. Переписували й книги Тацита, тому якесь слово чи літера в одному рукописі могли не збігатися зі словами в іншому, що був оригіналом. Цілком виключати, що якийсь переписувач не зробив своєї вставки, також не можна. Одначе стиль уривка цілком відповідає загальному стилю Тацита, а крім того, в ньому немає ні абсолютного осуду християн, ні, навпаки, виправдання їхніх дій. Тацит радше шкодує про те, що сталося, засуджуючи як сам підпал, так і надто жорстоку розправу над паліями, що схиляє до того, щоб повірити в реальність описаного.

Чи були тоді вже в Римі християни? Чи могли вони підпалити Рим, і якщо так, то чому це зробили?

Християни в Римі тоді вже могли бути, й були. Про репресії проти них згадує, хоча тільки мимохідь, і Светоній Транквілл, який писав, що за Нерона було «покарано християн, прихильників нового й злісного марновірства». Щоправда, це згадування не розкриває ні суті покарання, ні кількості покараних адептів нового вчення. Отже, немає можливості піддати перехресному аналізові розповідь Тацита. Утім, відомо, що ще за часів імператора Тіберія іудейська громада Рима налічувала кілька тисяч осіб. Християнство, яке з’явилося за часів Тіберія в Іудеї й звідтіля поширювалося спершу, звісно ж, в іудейській громаді, знаходило собі потім прихильників і серед неіудеїв. Тому не дивно, що в Римі десь за тридцять років після появи християнства могло бути від кількох сотень до кількох тисяч адептів нової релігії.

Чи брали вони участь у підпалі? Якщо так, то що могло їх спонукати до цього?

Члени ранньохристиянських громад були переважно представниками найзнедоленіших верств населення - найнижчих категорій рабів і міської бідноти. Не дивно, що вони вірили у швидку загибель римської держави й у те, що незабаром на зміну їй прийде «царство боже». Спосіб життя римської знаті викликав у них почуття протесту.

Надалі в історії всіляких країн відомо чимало випадків самоспалення представників деяких християнських сект. Тому було б безглуздо виключити можливість, що якась група християнських фанатиків пішла на те, щоб підпалити Рим задля прискорення приходу «царства божого». Не дивно й те, що такі фанатики могли, визнаючи, що підпалили Рим, стверджувати, що скоїли це не зі своєї волі, а тому, що до цього їх спонукав Нерон. У їхній свідомості саме так це й мало виглядати - адже вони боролися з нечестивим, на їхній погляд, способом життя, уособленням якого був для них насамперед імператор.

Супротивникам Нерона це було тільки на руку, і вони, звісно ж, піклувалися, щоб чутки, що ганьбили його, не вщухали, а до цих чуток поспішали додати нові…